ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 641/3089/18

провадження № 61-17983св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Олесіва Назара Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018року, ухвалене у складі судді Чайка І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Харківська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень машинного відділу першого поверху загальною площею 127,7 кв.м, нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 1 660,8 кв.м та нежитлових приміщень третього поверху загальною площею 1 663,3 кв.м, що розташовані у літ. «АМ-3» на АДРЕСА_1 .

Речові права на земельну ділянку площею 0,1824 га (частка 929,71 кв.м) на АДРЕСА_1 за відповідачем не зареєстровані; вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Зазначала, що відповідач у період з 1 травня 2017 року до 30 квітня 2018 року не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою в установленому законодавством розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти. Зазначені законодавчі приписи та встановлені міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, зберіг кошти, тим самим збільшив вартість власного майна, а міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача. Розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований та складає 285 330,96 грн, виходячи з розміру орендної плати за землю. Внаслідок використання відповідачем вказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси міської ради щодо неодержання грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Посилаючись на зазначене, Харківська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у вигляді неодержаного доходу від орендної плати у розмірі 285 330,96 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки у вигляді неодержаного доходу за користування земельною ділянкою у розмірі 285 330,96 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 набув у власність об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності, та не оформив належним чином право користування земельною ділянкою комунальної власності. Встановив суд і те, що ОСОБА_1 у період з 1 травня 2017 року до 30 квітня 2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавством розмірі, у зв`язку з чим спричинив позивачу збитки у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів.

Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав позовні вимоги Харківської міської ради обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Олесіва Н. Я., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року адвокат Олесів Н. Я., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, обов`язок відповідача сплачувати кошти за землю на підставі статті 206 ЗК України, який може існувати в формі цивільного зобов`язання, і полягає, в тому числі, у сплаті орендних платежів, виникає тільки щодо об`єктів права, тобто виділених на місцевості земельних ділянок.

Статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері земельних відносин.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Однак Харківською міською радою не надано жодного доказу, який би посвідчив, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради та перебуває у державній власності чи користуванні інших юридичних чи фізичних осіб.

Заявник також вказує, що відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України повернення безпідставно збережених коштів, які особа мала заплатити за користування земельною ділянкою, здійснюється саме власнику такої земельної ділянки. Харківська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, не надала належних і допустимих доказів того, що вона є власником спірної земельної ділянки, що судами зазначене залишено поза увагою.

Не враховано і визначене статтею 21 Закону України «Про оренду землі» поняття орендної плати за землю, за якою орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Так, згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, відповідно до абзацу першого пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативно - грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку землі»).

Харківською міською радою не надано витягу про нормативно грошову оцінку земельної ділянки на АДРЕСА_1 та не має жодного посилання на документ, який обґрунтовує розрахунок орендної плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства. Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Посилання відповідача щодо недоведення належної спірної земельної ділянки до комунальної власності вважає безпідставними, оскільки статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 117 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у державну власність.

Помилковими міська рада вважає і посилання заявника про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відповідно пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом, пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності, пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

З урахуванням аналогії закону, Харківською міською радою застосовувалася пропорція до визначення часток кожного власника нежитлових приміщень у будівлі на АДРЕСА_1 відповідно до площі нежитлових приміщень, право власності на які зареєстровано за кожним із співвласників будівлі.

З урахуванням зазначеного Харківська міська рада просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Комінтернівського районного суду м. Харкова матеріали справи № 641/3089/18. Ухвалою цього ж суду від 8 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень машинного відділу першого поверху загальною площею 127,7 кв.м, нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 1 660,8 кв.м та нежитлових приміщень третього поверху, загальною площею 1 663,3 кв.м, що розташовані у літ. «АМ-3» на АДРЕСА_1 .

З копії листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 28 серпня 2017 року № 19-20-0.23,08-1692/116-17 та з копії листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 18 серпня 2017 року № 5237/0/225-17 суди встановили, що речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровано.

Згідно з листом Головного управління Державної фіскальної служби України в Харківській області Губа О. В. на 31 серпня 2017 року не зареєстрований як платник земельного податку або орендної плати з фізичних осіб за земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , та декларації із земельного податку не надавав.

Актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки на АДРЕСА_1 , складеним Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 28 березня 2018 року за результатами обстеження земельної ділянки, встановлено, що особи-підприємці, в тому числі ОСОБА_1 , використовують земельну ділянку площею 0,1824 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «АМ-3», право власності на яку зареєстровано за цими особами.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (стаття 93 ЗК України).

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з вказаними нормами закону обов`язок з вчинення дій, направлених на оформлення документів, покладається саме на орендаря, зокрема, звернення до ради з відповідною заявою про затвердження проекту землеустрою, а також із заявою і пакетом документів про розгляд питання щодо надання земельної ділянки в оренду.

Вирішуючи справу, суди встановили, що правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою відповідач належним чином не оформлював, проте використовує земельну ділянку без виникнення права власності чи користування та без державної реєстрації цих прав.

З моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під майновим комплексом.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.186 пункту 14.1статті 14 ПК України).

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку; єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до статті 120 ЗК України норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Главою 83 ЦК України регулюються відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Стаття 1212 ЦК Українирегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна (кондикційні зобов`язання) виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав) або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Судами встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу, при цьому належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою матеріали справи не містять, зокрема, і доказів укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою. Таким чином, відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Отже відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

За таких обставин грошові кошти, що є предметом позову в даній справі, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 1 травня 2017 року до 30 квітня 2018 року, внаслідок чого міська рада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17-ц (провадження № 12-182гс18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою призвела до неодержання територіальною громадою доходів, а відтак, землі завдано збитки, які відповідач, не сплачуючи орендну плату, безпідставно її у себе зберігає.

З цими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки суди попередніх інстанцій таких висновків дійшли на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Доводи заявника про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви задоволення позову та результати оцінки доказів суд першої інстанції, встановивши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Відхиляє касаційний суд і доводи про недоведеність перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності, оскільки у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Що стосується визначення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 285 330,96 грн, розрахованої шляхом множення вартості одного квадратного метра спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель міста Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку, він складений фахівцями на підставі звітів геодезичної зйомки та акта обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки на АДРЕСА_1 . При здійсненні розрахунку встановлено, що ОСОБА_1 використовує частку земельної ділянки, пропорційну його частці у нежитловому приміщенні, площею 929,71 кв.м від загальної площі земельної ділянки, що складає 1 824 кв.м.

На виконання договору надання послуг в галузі інженерії, укладеного Харківською міською радою та ТОВ Геодезично-вишукувальний центр», товариством визначено площу земельної ділянки відповідно до зовнішніх меж будівлі супутниковим методом. Такі відомості використані позивачем для розрахунку ціни позову, який відповідачем не спростований.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив і заявник на такі не вказав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Олесіва Назара Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук