ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 641/7008/16-к

провадження № 51-6013км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6.,

суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9.,

прокурора ОСОБА_10,

захисника ОСОБА_11.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 08 листопада

2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у

АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - 05 червня

2012 року вироком Ленінського районного суду м. Харкова за: ч. 2 ст. 190, ч. 2

ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на

4 роки 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2

ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ст. 395 КК України.

Вступ

ОСОБА_1 16 квітня 2016 року, приблизно о 18:00, на вул. Ахсарова

в м. Харкові, відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_2 на суму 271,76 грн, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 29 квітня 2016 року, приблизно о 13:00, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , в ході сварки, реалізуючи свій злочинний намір направлений на позбавлення життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спричинив їм проникаючі колото-різані поранення грудної клітини, які стали причиною їх смерті. Після чого, реалізуючи свій раптово виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, викрав грошові кошти у сумі 1030 грн.

01 травня 2016 року, приблизно о 15:00, ОСОБА_1 , у м. Харкові, скоїв розбійний напад на потерпілого ОСОБА_5 , заволодівши його майном та грошовими коштами на загальну суму 2221 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 , з 11 грудня 2015 року порушив правила адміністративного нагляду, встановлені ухвалою Харківського районного суду Харківської області.

Суд першої інстанції засудив ОСОБА_1 за: п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 2

ст. 186, ч. 1 ст. 187, ст. 395, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Апеляційний суд, частково задовольнив скаргу прокурора, скасував вирок районного суду, ухвалив свій вирок, яким звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 395, ч. 2 ст. 185 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження в цій частині закрив та призначив ОСОБА_1 покарання за: п. 1 ч. 2 ст. 115 у виді довічного позбавлення волі; ч. 2 ст. 186 у виді позбавлення волі строком на 4 роки; ч. 1 ст. 187 у виді позбавлення волі строком на 5 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Засуджений подав касаційну скаргу з вимогою про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з суворістю призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Також засуджений стверджує, що судом апеляційної інстанції було порушено його право на захист, оскільки цим судом була розглянута лише апеляційна скарга подана прокурором.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на довід про справедливість призначеного засудженому апеляційним судом покарання у виді довічного позбавлення волі та щодо розгляду провадження в суді апеляційної інстанції з порушення права засудженого на захист.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 лютого

2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

- за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - строком на 15 років;

- за ч. 2 ст. 185 КК України - строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 186 КК України - строком на 4 роки;

- за ч. 1 ст. 187 КК України - строком на 5 років;

- за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту строком на 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Цим же вироком вирішено долю речових доказів та стягнуто процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 квітня

2016 року, приблизно о 18:00, будучи в районі будинку АДРЕСА_3 і реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна та переслідуючи корисливий мотив і мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, висмикнув з нагрудної кишені кофти ОСОБА_2 , належний останньому мобільний телефон вартістю 271,76 грн. Після чого, ОСОБА_1 з викраденим майном, із місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 29 квітня 2016 року, приблизно о 13:00, ОСОБА_1 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 за місцем проживання своїх дідуся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та бабусі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході сварки, маючи злочинний умисел на спричинення смерті останніх, взявши ніж з кухні, зайшов до кімнати вищевказаної квартири, наніс один удар ножем в область грудної клітини зліва ОСОБА_4 , спричинивши проникаюче колото-різане поранення грудної клітини у ділянці ключиці зліва з ураженням лівої легені, що ускладнились гострою крововтратою.

Після чого, ОСОБА_1 , продовжуючи свої протиправні дії направлені на спричинення смерті бабусі та дідусю, наніс ножем один удар ОСОБА_3 в область грудної клітини справа, спричинивши проникаюче колото-різане поранення грудної клітини справа.

З метою доведення свого злочинного наміру до кінця, ОСОБА_1 наніс постраждалому почергово два удари ножем в область спини справа, спричинивши дві проникаючі колото-різані рани грудної клітини, що мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього, ОСОБА_1 , побачивши, що ОСОБА_4 , подає ознаки життя, з метою доведення свого злочинного наміру, направленого на позбавлення життя постраждалої, підійшов до останньої та наніс їй вище вказаним ножем, декілька ударів в область обличчя, шиї, верхньої частини грудної клітини, що є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_1 , діючи умисно, на підґрунті особистих неприязних стосунків, реалізуючи свій злочинний намір направлений на позбавлення життя бабусі та дідуся, спричинив ОСОБА_4 проникаюче колото-різане поранення грудної клітини у ділянці ключиці зліва з ураженням лівої легені, що ускладнилось гострою крововтратою, яке стало причиною смерті останньої та спричинив ОСОБА_3 , проникаюче колото-різане поранення грудної клітини справа у проекції четвертого межребір`я по окологрудинній лінії з пошкодженням по ходу раньового каналу м`яких тканин передньої поверхні грудної клітини справа, межреберних м`язів, надрізом хрящової частини четвертого ребра справа, пристінкової плеври, та проникаючого у праву плевральну порожнину з подальшим пошкодженням правого передсердя, що ускладнилося гемо-тампонадою околосерцевої сумки, яке стало причиною смерті останнього.

29 квітня 2016 року, приблизно о 13:10, перебуваючи у вказаній вище квартирі, реалізуючи свій раптово виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, викрав грошові кошти у сумі 1030 грн. Після чого, ОСОБА_1 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

01 травня 2016 року, приблизно о 15:00, ОСОБА_1 , перебуваючи біля будинку № 202 на вул. Клочківській у м. Харкові, здійснив напад з метою заволодіння чужим майном, погрожуючи застосуванням насилля, яке є небезпечним для життя та здоров`я, раніше незнайомому ОСОБА_5 , подавивши тим самим волю до опору, наблизився до потерпілого та приставив ніж до горла, спричинивши ОСОБА_5 , садно на правій бічній поверхні шиї, що є легким тілесним ушкодженням. Після чого, ОСОБА_5 , розуміючи реальну загрозу своєму життю та здоров`ю віддав ОСОБА_1 свій мобільний телефон вартістю 2141 грн.

Далі ОСОБА_1 , продовжуючи свої дії направлені на скоєння розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, прослідував з потерпілим до банкомату, що розташований за адресою: м. Харків вул. О. Яроша, 18д, де ОСОБА_5 , розуміючи реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, діючи під впливом раніше застосованих погроз з боку ОСОБА_1 , зняв грошові кошти у сумі 80 грн, які в подальшому передав ОСОБА_1 . Після чого, останній з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 , погрожуючи застосуванням насилля, яке є небезпечним для життя та здоров`я, скоїв розбійний напад на ОСОБА_5 , заволодівши майном та грошовими коштами на загальну суму 2221 грн.

Також ОСОБА_1 , згідно ухвали Харківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2015 року встановлений адміністративний нагляд та обмеження, а саме: 1) заборона виїзду за межі Харківської області по особистим справам без дозволу начальника органу внутрішніх справ за місцем проживання; 2) зобов`язання з`являтися до органу внутрішніх справ за місцем проживання для реєстрації два рази на місяць; 3) заборона відвідування барів, кафе, ресторанів та інших торгівельних закладів, що реалізують спиртні напої на розлив; 4) заборона залишати місце проживання - АДРЕСА_1 в період з 24:00 години до 06:00 години ранку наступного дня.

Однак, ОСОБА_1 , маючи злочинний намір направлений на самовільне залишення місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, діючи умисно, не прибув та не зареєструвався в Ленінському (Холодногірському) ВП ГУНП в Харківській області та не повідомивши правоохоронні органи, самовільно покинув зазначене вище місце реєстрації, виїхавши за межі Харківської області та продовжуючи свої умисні дії направлені на умисне ухилення від адміністративного нагляду, за місцем реєстрації не проживав, продовжуючи вчиняти кримінальні правопорушення, тим самим порушив правила адміністративного нагляду.

Вироком Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року рішення районного суду скасовано.

Постановлено свій вирок, яким звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених

ст. 395, ч. 2 ст. 185 КК України на підставі п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Також ухвалено призначити ОСОБА_1 покарання за:

- п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

- ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений просить змінити оскаржуваний вирок апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і просить пом`якшити призначене йому апеляційним судом покарання у виді довічного позбавлення волі.

Не оспорюючи фактичних обставин справи, правової кваліфікації своїх дій та призначеного покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України, засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання у виді довічного позбавлення волі. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про його особу, думку потерпілої сторони щодо визначення йому покарання, обставин, які пом`якшують йому покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Крім цього, засуджений вважає, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без розгляду його апеляційну скаргу.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

засудженого не подавалися.

У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Крім цього, відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У свою чергу, відповідно до положень статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та рецидив злочинів.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого

не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 , кваліфікація його дій та призначене покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо справедливості призначеного засудженому апеляційним судом покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ст. ст. 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині призначення засудженому строкового покарання у виді позбавлення волі, яке передбачено санкцією ч. 2 ст. 115 КК України, при цьому, у максимальному розмірі такого покарання - 15 років та призначаючи покарання у максимальних межах санкції вказаної норми - довічного позбавлення волі, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2

ст. 115 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до особливо тяжкого злочину, дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, у тому числі, за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став і крім інших інкримінованих йому тяжких кримінальних правопорушень вчинених проти власності, при цьому, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, повторно вчинив кримінальне правопорушення проти життя осіб, наслідками якого є смерть двох людей похилого віку, а саме те, що засуджений позбавив життя своїх дідуся 1941 року народження та бабусі

1937 року народження, що свідчить про його суспільну небезпечність. Також суд зважив на обставини вчинення вказаного злочину, зокрема те, що засуджений після того як наніс один удар ножем спочатку бабусі, потім тричі завдав ножових ударів дідусеві, а в подальшому побачивши, що бабуся подає ознаки життя, продовжив свої злочинні дії, підійшов до неї та завдав їй ще множинних, не менше п`яти ударів, ножем у різні ділянки тіла, у тому числі у місця розміщення життєво важливих органів, і після цього таємно викрав із квартири грошові кошти вбитих їм дідуся та бабусі, що свідчить про наявність факту нехтування засудженим найважливішими соціальними цінностями, якими є життя та здоров`я людини, родинні стосунки, а зневажливе ставлення до них вказує на підвищену ступінь небезпечності вчиненого діяння. Також суд зважив на наявність обставин, що пом`якшує покарання - щире каяття та обставини, що його обтяжують - вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку та рецидив злочинів.

Водночас твердження засудженого про те, що суд апеляційної інстанції при призначенні йому покарання у виді довічного позбавлення волі безпідставно не врахував такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів даного провадження, оскільки з матеріалів провадження слідує, що апеляційний суд приймаючи своє рішення щодо визначення засудженому покарання зважив на наявність такої пом`якшуючої покарання обставини, яка була встановлена судом першої інстанції.

Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, наявність такої пом`якшуючої йому покарання обставини як щире каяття.

При цьому необґрунтованими є аргументи засудженого про неврахування апеляційним судом активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як пом`якшуючої покарання обставини у зв`язку з тим, що така обставина не була встановлена під час досудового розслідування та судового провадження.

Отже, доводи касаційної скарги засудженого про безпідставне не врахування судом апеляційної інстанцій обставин, що пом`якшують йому покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, спростовуються наведеним вище.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що думка потерпілої сторони щодо виду та розміру покарання сама по собі не є вирішальною в цьому питанні та не має визначального значення при призначенні покарання, а тому доводи касаційної скарги засудженого про не врахування апеляційним судом при призначенні йому покарання думки потерпілої сторони є безпідставними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, зваживши на характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого засудженим кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, конкретні обставини скоєного злочину, характер дій засудженого, наслідки діяння та дані про особу засудженого, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені судом обставини жодним чином не свідчать про можливість виправлення засудженого з відбуванням строкового покарання, на що суд першої інстанції не звернув уваги та вибірково оцінив дані про особу винного, а відтак апеляційний суд правильно призначив засудженому покарання у максимальних межах вказаної норми у виді довічного позбавлення волі.

Висновок суду про необхідність обрання засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі належно вмотивований та з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.

Щодо розгляду провадження в суді апеляційної інстанції з порушення права засудженого на захист.

Стосовно тверджень засудженого про те, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції було залишено без розгляду його апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає такі мотиви.

Реалізація права на апеляційне оскарження рішення суду здійснюється шляхом подання апеляційної скарги, яка має відповідати вимогам ст. 396 КПК України, у межах строку, передбаченого на апеляційне оскарження, визначеного ст. 395 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, строк на апеляційне оскарження вироку суду становить 30 днів з дня його проголошення.

Правило дотримання строку для подання апеляційної скарги має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності. При цьому це правило надає сторонам кримінального провадження достатній строк для роздумів, у межах якого вони зобов`язані (мають право) вчинити процесуальну дію, чітко визначити свої аргументи та окреслити стверджувану правову позицію.

Проте засуджений правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у визначений законом строк не скористався.

Так, як убачається з матеріалів даного кримінального провадження, прокурор у межах передбаченого процесуальним законом строку звернувся до суду з апеляційною скаргою, з наведенням в ній відповідних доводів та аргументів, яка в подальшому частково була задоволена апеляційним судом.

У свою чергу, засудженим фактично було подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому він зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги поданої прокурором та погодився з рішенням суду першої інстанції, а відтак просив суд залишити подану прокурором апеляцію без задоволення. При цьому колегією суддів під час перевірки матеріалів даного провадження не встановлено факт подачі та наявності поданої засудженим апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у зв`язку з тим, що сам засуджений зазначає у поданому запереченні на апеляційну скаргу прокурора, яке він називав апеляційною скаргою, про свою згоду з прийнятим районним судом рішення щодо нього, а тому не існувала потреба в реалізації засудженим свого права на апеляційне оскарження судового рішення та його права на захист.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга - це процесуальний документ, яким сторона у кримінальному провадженні оскаржує рішення суду першої інстанції, до апеляційного суду. Апеляційна скарга має відповідати вимогам

ст. 396 КПК України, зокрема, в ній має бути зазначено, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення, а також викладені вимоги особи, яка подає скаргу.

Особи, вказані у ст. 393 КПК України, мають право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу. Вимоги до змісту заперечень на апеляційну скаргу є вичерпними та містяться у ст. 402 КПК України.

Так, зокрема, учасник кримінального провадження, що подає заперечення, має його обґрунтувати виключно щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що процесуальна дія апеляційного суду з прийняття заперечення засудженого на апеляційну скаргу прокурора та його долучення до матеріалів кримінального провадження не є тотожною процесуальній дії з прийняття до розгляду відповідної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з подальшим апеляційним розглядом кримінального провадження за цією скаргою з перевіркою заявлених в ній доводів, аргументів і підстав для скасування оскаржуваного в ній судового рішення.

Отже, подане засудженим до апеляційного суду звернення, яке хоча і мало назву «Апеляційна скарга», проте, оскільки в ньому останній погоджується з прийнятим рішенням судом першої інстанції, зазначаючи про його законність, обґрунтованість, вмотивованість та наводить аргументи, які лише стосуються його незгоди з поданою прокурором апеляційною скаргою, що фактично є запереченням засудженого на апеляційну скаргу прокурора, яке і було враховано апеляційним судом при перегляді вироку суду першої інстанції.

Таким чином, засуджений фактично підмінив правовий інститут подачі апеляційної скарги на заперечення на апеляційну скаргу, що є неприпустимим, а тому суд апеляційної інстанції правильно оцінив поданий засудженим процесуальний документ виходячи з його змісту, а не його назви.

За таких обставин суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог ст. 404 КПК України у межах поданої лише прокурором апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду, оскільки воно відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

В силу наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційним судом не було допущено порушення права засудженого на захист.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Врахувавши зазначене, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14