Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 641/7213/18

провадження № 61-22188св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дергачова Віктора Сергійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є власником 3/10 частин квартири АДРЕСА_1 .

Іншими співвласниками вказаної квартири є його колишня дружина та син.

Між ним та відповідачами склалися неприязні стосунки, відповідачі позбавили його доступу до квартири, змінили замки та чинять перешкоди в користуванні належною йому частиною житла.

Він змушений винаймати квартиру, оскільки будь-якого іншого житла у власності не має.

Посилаючись на вказані обставини, просив усунути йому перешкоди в користуванні власністю та вселити його в квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року у складі судді Фанда О. А. позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачу належить незначна частка у праві спільної часткової власності на спірну квартиру, між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною і сином склалися неприязні стосунки, тому спір не може бути вирішений шляхом вселення його на житлову площу, яка відповідає належній йому 3/10 частин у квартирі, оскільки така площа фактично не забезпечує можливість проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм.

Такий спосіб захисту права власності не буде належним, а єдиним можливим і допустимим в такому випадку способом захисту є право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України).

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що не встановлений порядок користування спірною квартирою не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про вселення співвласника до квартири та усунення перешкод у користуванні власністю. Висновки суду першої інстанції про те, що у випадку неможливості виділу у натурі частки у майні співвласник має право на грошову компенсацію не ґрунтуються на законі, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду у справі, яка переглядається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дергачова В. С. подала касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не були надані належні докази на підтвердження своєї позиції. Зазначені позивачем факти є припущеннями, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Сумісне користування спільною власністю можливе лише за наявності взаємної згоди між співвласниками. Взаємна згода на сумісне користування майном відсутня.

Позивач при зверненні до суду не вжив необхідних заходів, спрямованих на визначення фізичної можливості користування своє часткою квартири. Фактична можливість спільного користування спірної квартирою у відповідності до визначених часток не встановлена ні в позасудовому порядку, ні в судовому порядку. Тому єдина можливість захисту права власності всіх співвласників у даному випадку є встановлення належної компенсації для позивача.

Розмір судового збору у мотивувальній частині (2 466 грн) не співпадає із розміром судового збору у резолютивній частині постанови (2 467 грн).

Також апеляційний суд проігнорував вимоги апеляційної скарги про стягнення витрат на правову допомогу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, а касаційна скарга - безпідставною. ОСОБА_2 нехтуючи своїми процесуальними правами, в обґрунтування обставин, які викладені в касаційній скарзі, жодного належного і допустимого доказу на спростування встановлених судом обставин не надала. Виділ в натурі частки у майні і отримання грошової компенсації є правом співвласника, а не обов`язком. Вимоги про визначення судом порядку користування спірною квартирою чи виділ частки в натурі або про отримання компенсації вартості частки позивачем не заявлялися, отже не були предметом розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого згідно з розпорядженням Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 жовтня 2004 року № 7222-Ш-1.

22 березня 2013 року укладено договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, відповідно до умов якого ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 дійшли згоди про те, що вказана квартира їм належить в рівних частках кожному, а саме по 1/5 частини. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є. та зареєстровано в реєстрі за № 923.

22 березня 2013 року укладено договір купівлі-продажу частки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали ОСОБА_2 3/5 частин вказаної квартири. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є. та зареєстровано в реєстрі за № 927.

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 серпня 2017 року, яке було уточнено ухвалою цього ж суду від 15 лютого 2018 року про роз`яснення рішення, в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем визнано право власності на 3/10 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 07 серпня 2018 року № А-169/119-25/03-2018 ОСОБА_1 21 та 28 квітня 2018 року телефонував на спецлінію «102» з приводу того, що він не зміг потрапити до квартири АДРЕСА_1 через змінені замки вхідної двері. Зазначив, що в квартирі перебувають його речі. Повідомлення зареєстровані в журналі єдиного обліку Слобідського відділу поліції за №№ 9895, 10579.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Комінтернівського районного суду міста Харкова.

12 лютого 2020 року справа № 641/7213/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до частини першої статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 521/18161/15ц та від 11 лютого 2019 року № 712/1936/16 ц.

Згідно з частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Норма статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь - яких осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

За таких обставин, апеляційний суд належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши принцип справедливості рішення суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивач є власником частини спірної квартири на підставі рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 серпня 2017 року, а відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю.

Також апеляційний суд правильно зазначив про те, що не встановлений порядок користування спірною квартирою не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про вселення співвласника до квартири та усунення перешкод у користуванні власністю.

Доводи касаційної скарги про те, що розмір судового збору у мотивувальній частині (2 466 грн) не співпадає із розміром судового збору у резолютивній частині постанови (2 467 грн) не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення суду, оскільки відповідно до положень частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Також не є підставою для скасування судового рішення апеляційного суду посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд проігнорував вимоги апеляційної скарги про стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Отже, позивач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про вирішення питання про судові витрати.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання про зупинення виконання рішення суду

У березні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року.

Зазначені клопотання мотивовані тим, що на виконанні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Осонов`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № 61090928 щодо вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру. Органами ДВС проводяться виконавчі дії щодо вселення ОСОБА_1 , стягнення витрат на виконавче провадження, стягнення виконавчого збору. Проведення будь-яких виконавчих дій за даним виконавчим провадженням може порушити законні права та інтереси як боржника, так і стягувача, які практично неможливо буде поновити у разі задоволення касаційної скарги.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд касаційної інстанції залишив оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, тому у задоволенні клопотань слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дергачова Віктора Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська