ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 641/782/22

провадження № 61-15479св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник)- ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Наталія Вікторівна,

заінтересована особа (стягувач)- Товариство з обмеженою відповідальністю«ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року у складі судді Музиченко В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В.

Скарга мотивована тим, що постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пеню за договором кредиту № CM-SME-702/203/2007 від 21 грудня 2007 року у сумі 1 501 456,87 грн.

19 лютого 2018 року за цим рішенням Комінтернівським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист № 641/6630/15-ц, за яким 10 квітня 2018 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

10 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по цивільній справі № 641/6630/15-ц без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У цей же день, 10 лютого 2020 року, старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. в межах вище вказаного виконавчого провадження винесла постанову № НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору у розмірі 150 145,68 грн (тобто 10 % від 1 501 456,87 грн).

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. від 10 лютого 2020 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору в розмірі 150 145,68 грн згідно постанови № НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року.

Заявник вважає, що у старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. не було підстав для стягнення з нього виконавчого збору.

Вважаючи дії державного виконавця незаконними, а зазначену постанову протиправною, уточнивши в подальшому вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 150 145,68 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. від 10 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 150 145,68 грн;

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що в період існування даних правовідносин діяв Закон України «Про виконавче провадження» в такій редакції, що передбачає стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від фактично стягнутих державним виконавцем сум, а тому постанова державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Пархоменко Н. В. від 10 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 150 145,68 грн була винесена у межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Катерини Галайденко від 12 січня 2024 року № 66/0/226-24 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О. на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу № 641/782/22 (провадження № 61-15479св23) призначено судді-доповідачеві: Коротенку Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Тітов М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пеню за договором кредиту № CM-SME-702/203/2007 від 21 грудня 2007 року у сумі 1 501 456,87 грн.

19 лютого 2018 року за цим рішенням Комінтернівським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист № 641/6630/15-ц.

10 квітня 2018 року за виданим у цивільній справі № 641/6630/15-ц виконавчим листом постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

10 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по цивільній справі № 641/6630/15-ц без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У цей же день, 10 лютого 2020 року, старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. в межах вище вказаного виконавчого провадження винесла постанову № НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору у розмірі 150 145,68 грн (10 % від 1 501 456,87 грн).

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. від 10 лютого 2020 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору в розмірі 150 145,68 грн згідно постанови № НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо юрисдикції

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Водночас, ОСОБА_1 звертався до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови, в якому просив скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Пархоменко Н. В. від 10 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за виконавчим провадженням № НОМЕР_2.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови.

Проте, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року провадження у справі № 520/20558/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) про скасування постанови закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Роз`яснено заявнику право на звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Вказана ухвала набрала законної сили та є чинною.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Відтак, на думку Верховного Суду, постановлення Харківським окружним адміністративним судом ухвали від 04 листопада 2021 року про закриття провадження у справі № 520/20558/21, обґрунтованої тим, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Верховний Суд вважає, що непослідовність національного суду створила заявнику перешкоди у реалізації його права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію приходить до висновку, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що заявнику має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд справи по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Зазначене у повній мірі узгоджується із висновками, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18).

Щодо розгляду касаційної скарги по суті

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У відповідності до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Н. В. підстав для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі в розмірі 150 145,68 грн.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20.

Комінтернівський районний суд м. Харкова при розгляді справи дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що відсутні підстави вважати, що заявником пропущений строк на звернення до суду зі скаргою.

Доводи касаційної скарги не містять доводів на спростування цього висновку.

Таким чином, перевіряючи доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року з прийняттям нового судового рішення про задоволення скарги у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно квитанції про сплату № 66242 від 17 серпня 2023 року ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатив суму судового збору в розмірі 536,80 грн.

Згідно квитанції про сплату б/н від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 за подання касаційної скарги сплатив суму судового збору в розмірі 536,80 грн.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій скасував, на користь ОСОБА_1 з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, в розмірі 1 073,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Наталії Вікторівнизадовольнити.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Наталії Вікторівни щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору у сумі 150 145,68 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову № НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пархоменко Наталії Вікторівни про стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) виконавчого збору у розмірі 150 145,68 грн.

Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) на користь ОСОБА_1 1 073,60 грнсудового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов