Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 642/2455/17

провадження № 61-2619св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукурова Світлана Сергіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ліпінська Ілона Едуардівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Калугіним Олегом Юрійовичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі -ТОВ «Кей-Колект»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С. С., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської І. Е. про визнання рішення противоправним, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 жовтня 2006 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), укладено договір про надання споживчого кредиту № 11059635000, згідно з умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 50 000,00 дол. США для придбання квартири АДРЕСА_1 , строком до 18 жовтня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 08 жовтня 2006 року між нею та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договори факторингу № 1 та відступлення прав вимоги, за якими до останнього перейшли права вимоги за вказаними договорами.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2011 року з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11059635000 від 18 жовтня 2006 року в розмірі 52 854, 54 дол. США, що еквівалентно 421 329,96 грн.

28 вересня 2011 року видано виконавчий лист, який 06 березня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» пред`явлено до примусового виконання відділом державної виконавчої служби Новомосковського міжрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Новомосковського МРУЮ).

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року ТОВ «Кей-Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

27 серпня 2015 року на підставі договору іпотеки від 18 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С. С. за ТОВ «Кей-Колект» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Кей-Колект» передало у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е., реєстровий № 984.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року № 31908535 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

Зазначала, що 01 листопада 2016 року вона не змогла потрапити до спірної квартири, оскільки замки були замінені, а їй повідомлено, що вона позбавлена права власності на вказане житло.

10 листопада 2016 року вона дізналася, що власником спірної квартири є ОСОБА_2 .

Вважала, що ТОВ «Кей-Колект» не набуло статусу кредитора відповідно до законодавства, що встановлено відповідним судовим рішенням, а тому кредитором, та, відповідно, іпотекодержателем залишився ПАТ «УкрСиббанк».

Вказувала на те, що вартість предмета іпотеки, за якою ТОВ «Кей-Колект» набувало право власності на іпотечне майно в 2015 році є значно вищою, ніж сума боргу в розмірі 422 724,96 грн, а залишок боргу їй не було запропоновано сплатити.

Зазначала, що нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукурова С. С. не мала підстав для здійснення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект», оскільки під час проведення такої реєстрації нотаріальні дії не вчинялись, правочини не укладались, а чинне на час проведення реєстраційних дій законодавство забороняло нотаріусу проводити дії з майном, що знаходиться в іншому окрузі. ТОВ «Кей-Колект» не було надано нотаріусу документів, які підтверджують право власності на спірну квартиру, оскільки додаток до договору про відступлення прав вимоги, на підставі якого вчинено перереєстрацію права власності, не підписаний сторонами, не завірений печатками та не посвідчений. Зміни та доповнення до договору іпотеки від 18 жовтня 2006 року не вносились. Нотаріальні дії вчинено з порушенням статей 3, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 71, 72 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року, оскільки запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» внесено до Державного реєстру речових прав раніше, ніж прийняте рішення про реєстрацію з відкриттям нового розділу в реєстрі та присвоєнням нового реєстраційного номеру об`єкту нерухомого майна - 711843163101.

Вказувала на те, що укладений у подальшому договір купівлі-продажу квартири також не відповідає вимогами закону. ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки вона знала, що ТОВ «Кей-Колект» не мало право відчужувати спірне майно на підставі договору іпотеки.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С. С. від 27 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 10949833 від 27 серпня 2015 року за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 , здійснений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С. С.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е., реєстровий № 984, та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської І. Е. від 21 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , здійснений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2019 року, ухваленим у складі судді Євтіфієва В. М., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела порушення її прав діями державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С. С., у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсними подальших правочинів щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , державна реєстрація якого проведена належним чином.

При цьому, суд першої інстанції посилався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, згідно з якою скасування державної реєстрації не є належним способом захисту цих прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», здійснену за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27 серпня 2015 року, індексний номер 23967262.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , посвідчений 18 жовтня 2016 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е., реєстровий № 984.

Скасовано державну реєстрацію права власності, індексний номер 31977260 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , здійснену за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської І. Е. від 21 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності, індексний номер 31977260.

У задоволенні позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С. С., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської І. Е. відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії (27 серпня 2015 року) нотаріус не мала права здійснювати державну реєстрацію речових прав на іпотечне майно без вчинення відповідної нотаріальної дії щодо такого майна, отже ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне нерухоме майно у спосіб не передбачений чинним законодавством, а тому, в силу вимог частини першої статті 319 ЦК України, не мало права і на розпорядження ним.

Установивши, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру від неналежного власника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання договору купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2016 року, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Кей-Колект», недійсним з подальшим скасуванням його державної реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Калугіна О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано позбавив добросовісного набувача ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, при цьому суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимоги апеляційної скарги, не надав оцінки питанню неналежного способу захисту обраного позивачем, за яким фактично суд покладає на ОСОБА_2 надмірний індивідуальний тягар - відбирає належне їй майно і цим здійснює порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про можливість припинення її права власності на майно з 31 січня 2014 року, не вжила заходів на виконання договірних зобов`язань, не оскаржувала договори про відступлення прав вимоги, зміни іпотекодержателя тощо, тобто вона погодилась з тим, що право на майно буде припинено внаслідок погашення кредитного боргу забезпеченого іпотекою, однак звернулась із позовом лише у травні 2017 року, коли спірне майно вже належало добросовісному набувачу - ОСОБА_2 , яка не була та не могла бути обізнана про правовідносини ОСОБА_1 , банка та ТОВ «Кей-Колект», а також обставин реєстрації відповідних дій щодо зміни кредиторів, іпотекодержателів, правовласників на майно до моменту набуття нею прав на цю квартиру у встановленому законодавством порядку.

Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що у позивача було відсутнє волевиявлення у збережені квартири у власності аж до моменту набуття на неї прав ОСОБА_2 як добросовісного набувача, яка сплатила за придбане у встановленому законодавством порядку майно грошові кошти, сплатила податки, збори, зробила невід`ємні поліпшення майна як його повноважний власник.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не заявила позовних вимог до ОСОБА_2 , зокрема як цього вимагає законодавства - щодо витребування майна з її володіння, якщо воно є незаконним, а суд апеляційної інстанції лише поставив у провину ОСОБА_2 неправомірне рішення суб`єкту державної реєстрації (нотаріусу), до правовідносин з яким ОСОБА_2 не має жодного відношення.

Також апеляційний суд не врахував, що нотаріус при вчиненні оскаржуваної реєстраційної дії щодо нерухомого майна позивача, діяв відповідно до закону, оскільки у даному випадку він вчиняв реєстраційні дії не як нотаріус, що реєструє право власності, виникле внаслідок попередньо вчиненої нотаріальної дії, а як державний реєстратор, що зареєстрував право власності на нерухоме майно на підставі заяви ТОВ «Кей-Колект» відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підставами касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), у постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 359/11588/15-ц (провадження № 61-23308св18) від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18.

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11059635000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 000,00 дол. США строком до 18 жовтня 2021 року для придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та банком укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи іпотекодавця; у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Пунктами 5.1, 5.3 договору іпотеки передбачено, що у разі настання обставин, зазначених в пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя

У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац 2 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього договору іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2011 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту від 18 жовтня 2006 року в розмірі 52 854,54 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 421 329,96 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно з яким до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року № 11059635000.

12 грудня 2011 року на виконання умов договору факторингу № 1 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено нотаріально посвідчений договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого право вимоги за договором іпотеки від 18 жовтня 2006 року перейшло до ТОВ «Кей-Колект».

Ухвалою Люботинського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року ТОВ «Кей-Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого поводження.

Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Обухівського районного окружного округу Саєнко Е. В. до Державного реєстру іпотек внесено відомості про обтяження спірної квартири та зазначено Іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект».

12 грудня 2013 року ТОВ «Кей-Колект» направлено ОСОБА_1 вимогу про намір звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, яку остання отримала 31 січня 2014 року.

27 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С. С. за ТОВ «Кей-Колект» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 10949833. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) - індексний № 23967262.

18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Кей-Колект» передало у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е., реєстровий № 984.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року № 31908535 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду відповідає не у повній мірі з таких підстав.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.?

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону.

Відповідно до статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (27 серпня 2015 року), державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (27 серпня 2015 року), державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус як спеціальний суб`єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Згідно з частиною дев`ятою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України (частина тринадцята статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначає процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав, посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, нотаріусів під час прийняття заяв та під час проведення державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають, зокрема на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 зазначеного наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 868, нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зміст наведених положень законодавства, чинного на час вчинення приватним нотаріусом 27 серпня 2015 року державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем як іпотекодержателем, дає підстави для висновку, що до повноважень нотаріуса як спеціального суб`єкта, який здійснює функції державного реєстратора, належало виключно вчинення дій з реєстрації права власності лише щодо того нерухомого майна, щодо якого такий нотаріус вчиняв нотаріальну дію, і лише щодо тих прав, які набуті виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус, який посвідчив угоду купівлі-продажу нерухомого майна, повинен здійснити державну реєстрацію права власності набувача такого майна.

Відповідно, станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації прав іпотекодержателя на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження (27 серпня 2015 року), у нотаріуса були відсутні повноваження здійснювати таку реєстрацію.

Законом України «Про внесення змін до Закону України № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 13 грудня 2015 року Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

У частині другій розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року встановлено, що: з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Отже, лише з набранням чинності 13 грудня 2015 року Законом України № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року нотаріуси наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та могли здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 10 червня 2020 року у справі № 638/6931/16-ц (провадження № 61-2605св19), від 16 червня 2020 року у справі № 199/7226/17 (провадження № 61-37913св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), від 21 травня 2021 року у справі № 295/16451/18 (провадження № 61-13937св20)

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що нотаріус 27 серпня 2015 року не мала повноважень на здійснення реєстрації спірного майна за іпотекодержателем, а тому визнав неправомірною державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» та скасував її.

Також апеляційний суд правильно виходив із того, що ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне нерухоме майно у спосіб не передбачений чинним законодавством, а тому, в силу вимог частини першої статті 319 ЦК України, не мало права і на розпорядження ним.

Разом із тим, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Кей-Колект», з подальшим скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не врахував таке.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, зокрема нормами ЦК (пункт 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Проте апеляційний суд взагалі не вказав, з якої норми закону визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири.

Так, згідно із частинами першою-третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, який укладений 18 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кей-Колект», та про скасування державної реєстраціїправа власності ОСОБА_2 .

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначила, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Судовий захист повинен бути повним відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Враховуючи викладене, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стороною якого позивач не є, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , не призведе до поновлення прав позивача на квартиру, які вона вважає порушеними, а тому вказані вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.

Виходячи із встановлених обставин, належним способом захисту прав ОСОБА_1 , які вона вважає порушеними, є звернення до суду із вимогами про витребування майна.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 листопада 2021 року у справі № 206/1198/19 (провадження № 61-11425св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 752/20739/15 (провадження № 61-11632св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 205/5579/19 (провадження № 61-15794св20), від 26 січня 2022 року у справі № 756/11551/19 (провадження № 61-14491св21).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, який укладений 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , та про скасування державної реєстрації права власності, індексний номер 31977260 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , здійсненої за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської І. Е. від 21 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності, індексний номер 31977260, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а в решті постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Калугіним Олегом Юрійовичем, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та про скасування державної реєстрації права власності скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про скасування державної реєстрації права власності відмовити.

У решті постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк