№ 642/2916/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 642/2916/18

провадження № 61-8707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: військова прокуратура Харківського гарнізону, Державна казначейська служба України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року у складі судді Вікторова В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової прокуратури Харківського гарнізону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, причиненої незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що військовою прокуратурою Харківського гарнізону здійснювалося досудове розслідування по кримінальному провадженню № 22015220000000001 за ознаками скоєння інспектором прикордонної служби третьої категорії Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України Сінчурою С. В. та іншими кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 332 КК України, яке розпочате 05 січня 2015 року.

22 березня 2016 року по вказаному кримінальному провадженню прокурором повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 332 КК України.

23 березня 2016 року ОСОБА_1 вручене клопотання про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою.

24 березня 2016 року за поданням прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону, слідчим суддею Дзержинського району міста Харкова відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в СІЗО № 27 УДПтС України в Харківській області на 60 днів до 22 травня

2016 року.

19 травня 2016 року за поданням прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону слідчим суддею Дзержинського районного суду міста Харкова продовжено термін дії запобіжного заходу - тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 до 22 червня 2016 року.

22 червня 2016 року підозрюваний ОСОБА_1 звільнений з під-варти у зв`язку із закінченням терміну дії запобіжного заходу. Інший запобіжний захід стосовно нього в даному кримінальному провадженні не обирався.

Постановою прокурора військової прокуратури кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КК України - у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання, тобто реабілітуючими підставами.

Внаслідок безпідставного тривалого тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань № 27 ОСОБА_1 , який на час тримання під вартою був діючим співробітником правоохоронного органу - Державної прикордонної служби України, а також тривалого досудового розслідування цієї справи - 1 рік 8 місяців 24 дні, йому були спричинені моральні страждання.

Само по собі тримання під вартою військовослужбовця правоохоронного органу в умовах слідчого ізолятору разом із іншими особами, затриманими за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, а не на гауптвахті, як це передбачено відповідними Уставами ЗС України, було засобом психологічного тиску на нього. Під час тримання під вартою протягом трьох місяців, з підозрюваним

ОСОБА_1 не було проведено жодної слідчої розшукової дії, навіть не було проведено жодного його допиту за обставинами, що слугували підставою для повідомлення про підозру, що безумовно свідчить про вчинення на нього психологічного тиску з метою схилення до визнання ним своєї вини у скоєнні інкримінованого йому злочину. Також після звільнення з установи виконання, жодні слідчі розшукові по цьому провадженню, в тому числі за його участі, до закриття кримінально провадження у грудні 2017 року не проводилися. Але весь цей час, він перебував у статусі підозрюваного по кримінальному провадженні, що принижувало його честь та гідність як військовослужбовця правоохоронного органу, перешкоджало його просуненню по службі. На момент тримання під вартою підозрюваний ОСОБА_1 мав на утриманні малолітнього сина

2012 року народження, та дружину, яка знаходилася у відпустці по догляду за дитиною в зв`язку з його хворобою, та отримувала лише матеріальну допомогу у розмірі 1 300,00 грн. Внаслідок тривалого тримання під вартою, він постійно відчував моральні переживання за стан дружини та своєї дитини, у зв`язку з порушенням нормальних життєвих зв`язків зі своєю родиною, та неможливістю надання необхідної допомоги, та навпаки покладенням на родину додаткових майнових втрат та фізичних зусиль дружини, пов`язаних із забезпеченням йому належного харчування, ліків та інше в умовах слідчого ізолятору. При цьому ОСОБА_1 був позбавлений можливості належного спілкування з дружиною, яку він бачив лише під час судового засідання із клітки для перебування затриманих осіб, що також спричиняло йому моральні страждання.

Перебування протягом тривалого часу під вартою та в статусі підозрюваного під час досудового розслідування, вплинуло на оцінку його моральних та психологічних якостей з боку керівництва Харківського прикордонного загону ХРУ ДПС України та товаришів по службі, внаслідок чого він змушений покладати значні зусилля аби відновити втрачену довіру відповідати статусу військовослужбовця правоохоронного органу. Причинену моральну шкоду позивач ОСОБА_1 оцінює в розмірі 600 000,00 гривень, яку вважає за необхідне стягнути саме з Державної казначейської служби України за рахунок відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, причинену незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 86 798,40 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової прокуратури Харківського гарнізону про відшкодування моральної шкоди, причиненої незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури - відмовлено.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивач знаходився під слідством та судом 1 рік 8 місяців 24 дні, у зв?язку із чим останньому завдано моральну шкоду, яка відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодування в розмірі

86 798,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

19 квітня 2019 року Державна казначейська служба України через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів (постанова Верховного суду від 06 лютого 2019 року у справі

№ 199/6713/14-ц та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц). Судом не враховано норми закону про порядок відшкодування, внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачу безпідставно завищено, оскільки відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

26 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги та змінити рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 128 711,00 грн.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що встановлюючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду» та визначив її розмір в межах одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, як і просив позивач у позовних вимогах. При цьому, судами зовсім не враховано обставини, які зазначалися в позовній заяві, оскільки при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не було враховано, що позивач, не лише тривалий час перебував під слідством у статусі підозрюваного, а й певний строк необґрунтовано перебував під вартою. Розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди судом визначено лише в мінімальному розмірі. Зазначає, що з урахуванням практики ЕСПЛ, яка є джерелом права та встановленим рішенням ЕСПЛ у справі «Морі та Бенк проти Словаччини» розміру моральної шкоди за необґрунтоване перебування під вартою у розмірі 4 000,00 Євро, тому заявник вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди і позивачу повинен також становити не менш ніж 4 000,00 Євро, що на момент ухвалення рішення за офіційний курсом НБУ складало 128 711,00 грн.

Доводи інших учасників справи

27 червня 2019 року військова прокуратура Харківського гарнізону через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова

від 16 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 27 березня 2019 рокуу даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ленінського районного суду міста Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 рокуу даній справі.

Зупинено виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 січня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 січня 2015 року військовою прокуратурою Харківського гарнізону розпочате досудове розслідування по кримінальному провадженню № 22015220000000001 за ознаками скоєння інспектором прикордонної служби третьої категорії Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України Сінчурою С. В. та іншими кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 332 КК України.

22 березня 2016 року по вищезазначеному кримінальному провадженню прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 332 КК України.

2016 року із визначенням суми застави у розмірі 413 400,00 грн.

Постановою прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону

від 16 грудня 2017 року кримінальне провадження № 22015220000000001

від 05 січня 2015 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 332 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, тобто у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримати.

86 798,40 грн.

Проте повністю з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року справа № 6-2203цс15.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним обставин спричинення і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження

№ 14-298цс18).

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, здійснивши підрахунок розміру відшкодування завданої моральної шкоди за час перебування позивача під слідством, який проведено у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» з урахуванням роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 86 798,40 грн.

Викладені в касаційній скарзі Державної казначейської служби України доводи з посиланням на Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат і що вона застосовується в розмірі 1 600,00 грн, на увагу не заслуговують, оскільки зазначений Закон не містить посилань на те, що його положення поширюються на виплати, що здійснюються відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено, що розрахунковою величиною є саме мінімальна заробітна плата, розмір якої згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» становить 4 173,00 грн.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди з посиланням на рішенням ЄСПЛ у справі «Морі та Бенк проти Словаччини», Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Частиною п?ятою статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Оскільки національним законодавством України врегульовано питання щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного тримання під вартою, а спеціальний закон який регулює це питання є Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який застосовано судами правильно та його застосування відповідає сталій судові практиці України, Верховний Суд не вбачає підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 4000,00 Євро, що еквівалентно, на думку заявника, - 128 711,00 грн.

Разом з цим, Верховний Суд констатує дотримання національними судами норм матеріального права у вирішенні цієї справи, що призвело до дотримання судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо легітимного очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги) заявника, що виразилось у відшкодуванні йому завданої моральної шкоди у зв?язку із незаконним триманням під вартою.

Водночас обґрунтованими є доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями держави Україна з огляду на таке.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі

№ 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень підлягає зміні та зазначенні, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року змінити, виклавши резолютивну частину у такій редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 86 798,40 грн (вісімдесят шість тисяч сімсот дев`яносто вісім гривень сорок копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Коротун Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. М. Русинчук