Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 642/3886/18

провадження № 61-16527св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Cімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2019 року у складі судді Бондаренко В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 червня 2015 року між нею та відповідачем укладено шлюб, який було зареєстровано у реєстратора актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), актовий запис № 5.

Сторони мають доньку ОСОБА_5 , яка народилась на території України у м. Харкові, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5 має громадянство України.

Після укладення шлюбу сімейне життя між сторонами почало погіршуватися та призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, у зв`язку з чим позивач зверталася до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Однак, через численні прохання відповідача зберегти родину, позивач звернулася до суду із заявою про залишення позову без розгляду в частині розірвання шлюбу, попередньо уклавши з ОСОБА_2 договір про участь відповідача у вихованні та утриманні дитини.

Позивач зазначала, на даний час кожна з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сімейне життя, а відповідач нехтує сімейними цінностями, зокрема такими як: повага до дружини, піклування про встановлення доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери.

З ініціативи відповідача між подружжям постійно відбувались сварки та відповідач припускався до аморальних вчинків, а саме, допускав образи, у категоричній формі змушував залишити домівку, проявляв нетерпимість до альтернативної йому точки зору на питання існування сім`ї.

У період знаходження в Французькій Республіці відповідач систематично наполягав, щоб вона забиралась геть, залишивши доньку, погрожував кримінальним переслідуванням, користувався необізнаністю позивача з законодавством Франції.

Позивач зазначала, що на день звернення до суду ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинене.

Позивач постійно проживала і проживає на території України з доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Відповідач, маючи в України постійне місце проживання, крім залякування, ніяких дій з матеріального забезпечення доньки не здійснює.

Позивач не бачить подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини, оскільки на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя, розвинулась неприязнь до відповідача, остаточно втрачено почуття любові та поваги.

Позивач просила суд розірвати шлюб між нею та громадянином Франції ОСОБА_2 , зареєстрований 13 червня 2015 року реєстратором актів цивільного стану комуни Рамбервілле, Французька Республіка, актовий запис № 5. Державне мито, яке підлягає стягненню при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану, стягнути з відповідача та судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2019 року позов задоволено.

Шлюб між громадянином Франції ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_1 , зареєстрований 13 червня 2015 року реєстратором актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), Французька Республіка, актовий запис № 5 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шлюб сторін є формальним, збереження його недоцільне, оскільки взаємовідносини подружжя, поведінка відповідача негативно впливає на стан здоров`я та виховання їх дитини. Судом при розірванні шлюбу, виходячи із статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» правильно застосовано законодавство України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі відсутні докази постійного проживання відповідача на території України, а навпаки його постійним місцем проживання є Французька Республіка, що підтверджується паспортом відповідача, якому суди не надали належної оцінки; матеріалами справи підтверджено факт останнього спільного проживання сторін спору у Французькій Республіці; суди повинні були застосувати норми матеріального права Французької Республіки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що сторони перебувають в шлюбі з 13 червня 2015 року, який зареєстровано у реєстратора актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), Французька Республіка, актовий запис № 5 (а. с. 4, 6 т. 1).

Від шлюбу у подружжя є донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України (а. с. 8 т. 1).

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх донька ОСОБА_5 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 14 т. 1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2018 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко О. А., на підставі доручення, на наступних умовах: визначено місцем проживання спільної дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Розмір щомісячного аліментного платежу, який ОСОБА_2 буде сплачувати ОСОБА_1 становить 6 378,50 грн, що еквівалентно 200 євро за курсом Національного банку України станом на день укладення мирової угоди. Участь ОСОБА_2 у вихованні та додатковому утриманні дитини, а також порядок здійснення ОСОБА_2 прав на особисте виховання дитини сторони врегульовують в окремому договорі про участь у вихованні та утриманні дитини, який вони повинні укласти не пізніше дня набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди (а. с. 20 т. 1).

ОСОБА_1 зверталась з заявами до поліцейського відділку в Французькій Республіці та до Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо неправомірної поведінки ОСОБА_2 та застосування ним насилля (а. с. 22, 195 т. 1).

У березні 2019 року заява ОСОБА_1 Київським відділом поліції Головного управління національної поліції в Харківській області внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває досудове розслідування (а. с. 195 т. 1).

Висновком спеціаліста Харківського обласного бюро судово - медичної експертизи підтверджено нанесення позивачу легких тілесних ушкоджень за обставин, викладених у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 до органів поліції (а. с. 219-220 т. 1). При проведенні огляду ОСОБА_1 зазначила, що тілесні ушкодження їй заподіяв ОСОБА_2 .

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 склала афідевіт до суду, правоохоронних та інших державних органів, інших зацікавлених осіб щодо поведінки відповідача (а. с. 152 т. 1).

Постановою суду вищої інстанції м. Монпельє Французької Республіки від 21 грудня 2017 року відхилено зустрічний позов як неприйнятний. Запропоновано пану ОСОБА_2 звернутися до судів української юрисдикції відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька конвенція від 25 жовтня 1980 року). Відкладено вирішення питання щодо затвердження умов здійснення батьківських прав щодо дитини ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, до прийняття рішення українським судом. Постановлено, що процес буде відновлено за ініціативою сторін. Всі судові витрати несе позивач (а. с. 175-179 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-IV.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27 28 ЦПК України.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій не встановили чи є між Україною та Французькою Республікою міжнародний договір у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону № 2709-IV).

Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Аналіз положень статті 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law);

4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).

Суд апеляційної інстанції не встановив, чи не регламентоване питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, у законодавстві Французької Республіки, що регулює право на розлучення та не перевірив, чи обґрунтованими були доводи апеляційної скарги про те, що вирішення цього спору про розірвання шлюбу не повинно вирішуватися на підставі норм матеріального права України, а на підставі норм матеріального права Французької Республіки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен належним чином встановити, чи на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено та де було останнє місце спільного проживання подружжя.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 та її доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є Україна, а саме, місто Харків, що підтверджується довідкою ДМС України у Харківській області щодо відсутності облікових даних про виїзд на постійне проживання у Французьку Республіку ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 38-40 т. 2), ОСОБА_1 та її доньки є громадянами України, а ОСОБА_2 10 березня 2017 року була видана посвідка на постійне проживання в Україні (а. с. 33 т. 2), а тому суд першої інстанції правильно застосував статті 60, 63 Закон № 2709-IV та дійшов обґрунтованого висновку про застосування законодавства України.

Зазначений висновок суду є передчасним.

Так, у статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав належної оцінки посвідці на постійне проживання, яка є документом, що посвідчує особу іноземця та підтверджує лише право на постійне проживання особи в України, однак не може підтвердити факт її постійного проживання в України, та не оцінив зазначений доказ у сукупності із іншими доказами: паспортом громадянина Французької Республіки, у якому зазначено, що місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 травня; не встановив дати перетину та час перебування відповідача на території України.

Крім того, при встановленні місця проживання сторін, надавши перевагу одному доказу, суд апеляційної інстанції не зазначив правових мотивів відхилення інших доказів: довідки про медичне обслуговування позивача та дітей у Французькій Республіці, договір оренди будинку у Французькій Республіці, розписки про запис дитини до школи та шкільне страхування та дійшов передчасного висновку про підтвердження факту останнього спільного постійного місця проживання позивача та відповідача в Україні.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки постанові Суду вищої інстанції м. Монпельє Французької Республіки від 21 грудня 2017 року, якою визнано, що відповідно до Гаазької конвенції від 25 жовтня 1980 року звичайне місце проживання дитини до його переміщення, знаходилось у Франції, віднесено справу за заявою про зміну порядку здійснення батьківських прав та постійного місця проживання неповнолітніх дітей до юрисдикції цього суду та встановлено факт того, що ОСОБА_1 , у шлюбі ОСОБА_1 , залишила подружній будинок, взявши дитини ОСОБА_5 , не повідомивши батька і перервавши будь-які контакти з ним.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 звертався до суду першої інстанції з листом та заперечував проти розлучення в Україні, оскільки шлюб укладений у Французькій Республіці, а також зазначав, що у разі ухвалення рішення про розірвання шлюбу в Україні, буде його оскаржувати (а. с. 191 т. 1), що також не було враховано судом апеляційної інстанції.

До того ж суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовляючи у задоволенні клопотання про направлення до Міністерства юстиції Французької Республіки запиту про надання інформації щодо французького законодавства, яке регулює шлюбно-сімейні відносини помилково виходив з відсутності правових підстав для такого звернення.

Так, згідно з статтею 8 Закон № 2709-IV, при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

Оскільки суд зобов`язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ех оficio (у зв`язку із займаною посадою). У такому разі суд використовує наступні способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо. Для правильного встановлення змісту іноземного права дієвими є механізми обміну правовою інформацією, що передбачені двосторонніми та багатосторонніми договорами про правову допомогу, укладеними між Україною та іншими країнами. Як правило, вони містять положення про взаємне надання правової допомоги та органи, що її здійснюють. За загальним правилом клопотання про правову допомогу мають надсилатися через органи юстиції. Перелік чинних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародно-правового співробітництва розміщений на сайті Міністерства юстиції України та на веб-порталі Верховної Ради України.

При цьому, у процесі вирішення судами України цивільних справ з іноземним елементом важливе значення також має застосування доказаного права іноземної держави особливо тоді, коли зміст і форма правовідносин підпорядковані іноземному закону.

Іншими словами, зміст іноземного права підлягає доказуванню у судах України, які розглядають цивільну справу з іноземним елементом, у тому числі на підставі письмових документів (доказів), отриманих судом на території іноземної держави у порядку, передбаченому міжнародним договором України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив однобічність у дослідженні доказів і не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже, з урахуванням норм міжнародного права та національного законодавства суду слід було встановити колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); 4)закон, обраний подружжям (lex voluntatis) та відповідно колізійну норму права, яка підлягає до застосування.

Такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18 (провадження № 61-1549св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров