ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 642/4267/19

адміністративне провадження № К/9901/1475/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді - Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про скасування постанови в справі про порушення митних правил,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської митниці ДФС про скасування постанови в справі про порушення митних правил від 4 грудня 2018 року № 2066/80700/18, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму 8500 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення.

На вказане рішення суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року, з підстав недодержання позивачем вимог пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме позивачем до апеляційної скарги не було додано документ про сплату судового збору, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків - протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали, шляхом сплати судового збору у розмірі 1152,60 грн.

На виконання вимог вказаної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, скаржником 22 листопада 2019 року до Другого апеляційного адміністративного суду, через засоби поштового зв`язку, направлено квитанцію від 22 листопада 2019 року №23910067 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 грн.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2019 року у справі № 642/4267/19 повернуто скаржнику, оскільки вимоги ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року усунуто не у повному обсязі.

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скарги, зокрема, посилається на те, що за подання позивачем апеляційної скарги на рішення місцевого суду про оскарження постанови в справі про порушення митних правил судовий збір у порядку і у розмірах, встановлених Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) сплаті не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

Так, згідно із частиною першою статті 458 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги; далі - МК України), порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 МК України.

Постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

За приписами частини п`ятої статті 529 вказаного Кодексу постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

Частиною четвертою статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів митниці, сплачується інший платіж - судовий збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено цим Законом № 3674-VI.

Відповідно до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI, серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).

Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

За частиною другою статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України рішення від 8 квітня 2015 року N 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Відтак, колегія суддів по даній справі не вбачає підстав ініціювати відступ від правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18 березня 2020 року, справа № 543/775/17; провадження № 11-1287апп18) в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права і зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2 - 5 Закону № 3674-VI, які пільги за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

За таких умов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2019 року мала сплачувати судовий збір.

Як встановлено Третім апеляційним адміністративним судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір за її подання у розмірі 1152 грн, що підтверджується квитанцією від 22 листопада 2019 року №23910067.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції повертаючи апеляційну скаргу дійшов висновку, що судовий збір позивачем сплачено не у повному обсязі.

Колегія суддів касаційної інстанції з таким висновком Третього апеляційного адміністративного суду не погоджується, враховуючи наступне.

Як вже було зазначено у цій постанові Велика Палата Верховного Суду 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 ухвалила постанову, в якій зробила висновок, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, необхідно застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні сторонами у справі судового рішення.

Так, частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, зокрема, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 вказаного Закону, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2019 року у цій справі становить 576,30 грн (1921 грн х 0,2 х 150%).

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у суду апеляційної інстанції не було підстав повертати апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2019 року з підстав недоплати нею судового збору. Висновок суду апеляційної інстанції про необхідність сплати судового збору з розрахунку як за вимогу майнового характеру є помилковим.

Частиною першою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 вказаного Кодексу, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх