ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 643/11774/18

провадження № 61-18600св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Благоустрій» міста Харкова»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов`язки директора Комунального підприємства «Благоустрій» міста Харкова» Арциленко Юрій Дмитрович,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Комунального підприємства «Благоустрій» міста Харкова» на рішення Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Сиротникова Р. Є., та постанову Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Благоустрій» міста Харкова», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов`язки директора КП «Благоустрій» міста Харкова» Арциленко Ю. Д., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що з 2 червня 2017 року перебував у трудових правовідносинах з КП «Благоустрій» міста Харкова» та працював на різних посадах.

1 лютого 2018 року наказом № 59/к його переведено на посаду інженера з безпеки руху.

3 липня 2018 року наказом № 238/к «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату» його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.

Вказав, що при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) другої категорії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також стверджував, що він є ветераном органів внутрішніх справ.

ОСОБА_1 зазначав, що КП «Благоустрій» міста Харкова» не попередило його у передбаченому законом порядку про майбутнє звільнення, не запропонувало всі вільні посади з метою працевлаштування.

Крім того, на думку позивача, внаслідок незаконних дій КП «Благоустрій» міста Харкова» йому завдано моральну шкоду, яка полягала у стражданнях від позбавлення можливості працювати та заробляти кошти на утримання своєї родини; він перебував у роздратованому стані.

За таких обставин просив скасувати наказ КП «Благоустрій» міста Харкова» № 238/к від 3 липня 2018 року про звільнення; поновити його на посаді інженера з безпеки руху КП «Благоустрій» міста Харкова»; стягнути з КП «Благоустрій» міста Харкова» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ КП «Благоустрій» міста Харкова» № 238/к від 3 липня 2018 року «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з безпеки руху КП «Благоустрій» міста Харкова».

Стягнено з КП «Благоустрій» міста Харкова» на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з КП «Благоустрій» міста Харкова» на користь держави судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України КП «Благоустрій» міста Харкова» не дотримано процедуру, визначену законодавством, порушено права ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з недотримання КП «Благоустрій» міста Харкова» обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, вважав, що вони є недостатніми для встановлення факту пропонування ОСОБА_1 інших вакантних посад та відмови позивача від запропонованих посад.

За таких обставин суд дійшов висновку, що КП «Благоустрій» міста Харкова» не доведено того, що воно дійсно запропонувало ОСОБА_1 всі вакантні посади, які він міг обійняти, з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції вказав про неможливість проведення розрахунку з огляду на ненадання позивачем відомостей про розмір отриманої ним заробітної плати, тому відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що за час розгляду справи позивач клопотання про витребування доказів не заявляв.

Частково задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем порушення його прав відповідачем та завдання йому моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. При цьому суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу КП «Благоустрій» міста Харкова» залишено без задоволення, рішення Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року КП «Благоустрій» міста Харкова» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року і ухвалити нове судове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги проведення КП «Благоустрій» міста Харкова» змін в організації виробництва і праці з квітня 2018 року.

Заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства і докази на підтвердження цього наявні у матеріалах справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судам першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 6 червня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до КП «Благоустрій» міста Харкова».

1 листопада 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду водія автотранспортних засобів, 1 лютого 2018 року - на посаду інженера з безпеки руху.

2 травня 2018 року виконуючим обов`язки директора КП «Благоустрій» міста Харкова» Арциленком Ю. Д. видано наказ № 74 «Про внесення змін до штатного розпису», яким передбачено скорочення штатної одиниці інженера безпеки руху з 4 липня 2018 року та покладено на інспектора з кадрів обов`язок з попередження працівника не пізніше ніж за два місяці про можливе звільнення і пропозиції переведення на інші вакантні посади; у разі відмови - підготувати документи про скорочення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою прийняття наказу є рішення 32 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26 березня 2014 року № 1511/14, наказ Департаменту житлового господарства від 22 травня 2014 року № 101.

Цього ж дня виконуючим обов`язки директора КП «Благоустрій» міста Харкова» Арциленком Ю. Д. прийнято наказ № 181/к «Про скорочення штату працівників», яким вирішено повідомити інженера з безпеки руху ОСОБА_1 про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників з 3 липня 2018 року; повідомити органи державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника у порядку, передбаченому частиною третьою статті 492 КЗпП України і статтею 50 Закону України «Про зайнятість населення»; запропонувати до 3 липня 2018 року інженеру з безпеки руху ОСОБА_1 переведення на іншу вакантну посаду, а у разі відмови - провести його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; головному бухгалтеру провести розрахунки в день звільнення.

3 липня 2018 року виконуючим обов`язки директора КП «Благоустрій» міста Харкова» Арциленком Ю. Д. видано наказ № 238/к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги КП «Благоустрій» міста Харкова» на рішення Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року, ратифікованої Україною 4 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема, інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника за його згодою.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Надавши оцінку доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що на підприємстві відбулося скорочення чисельності штату працівників і позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що до дати звільнення ОСОБА_1 не запропоновано всі вакантні посади, які існували на підприємстві.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження того, що ОСОБА_1 запропоновано всі інші вакантні посади, від яких він відмовився, КП «Благоустрій» міста Харкова» надано копію акта про відмову ОСОБА_1 від запропонованих посад № 01 від 2 травня 2018 року. Інші докази на підтвердження даних обставин у матеріалах справи відсутні.

При цьому акт № 01 від 2 травня 2018 року не містить дати ознайомлення з ним ОСОБА_1 та будь-яких інших записів, що, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, поклало на позивача тягар доказування. Крім того, судами враховано твердження ОСОБА_1 про те, що він не підписував акт № 01

від 2 травня 2018 року.

Надавши оцінку доказам, поданих на підтвердження відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад, суд апеляційної інстанції також врахував непослідовність позиції та суперечливість доводів відповідача і правильно погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність роботодавцем належного виконання приписів частини третьої статті 492 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи таких доказів, які б підтвердили пропонування ОСОБА_1 інших вакантних посад на підприємстві та надання позивачем відмови від запропонованих посад.

За таких обставин суди попередніх інстанцій встановили порушення КП «Благоустрій» міста Харкова» вимог частини другої статті 40 КЗпП України та частини третьої статті 492 КЗпП України.

Врахувавши норми законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що наявні правові підстави для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства і докази на підтвердження цього факту наявні у матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що ним надано всі докази на підтвердження неправомірності вимог позивача, відхиляються касаційним судом, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги проведення КП «Благоустрій» міста Харкова» змін в організації виробництва і праці з квітня 2018 року, також відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 135 Господарського кодексу (далі - ГК) України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства.

Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Таким чином, у КП «Благоустрій» міста Харкова» наявні повноваження на ліквідацію, перепрофілювання, реорганізацію структурних підрозділів та скорочення робочих місць, що не заперечувалося судами першої та апеляційної інстанцій. Проведення КП «Благоустрій» міста Харкова» змін в організації виробництва суди не спростували, проте така обставина не впливає на вирішення судом спору щодо поновлення трудових прав позивача.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих в`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши порушення трудових прав позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення цих позовних вимог.

Враховуючи, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, касаційний суд, з урахуванням вимог частини першої статті 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення у вказаній частині не переглядає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій» міста Харкова» залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 5 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій» міста Харкова», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов`язки директора Комунального підприємства «Благоустрій» міста Харкова» Арциленко Юрій Дмитрович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук