№ 643/12711/13-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 643/12711/13-ц

провадження № 61-40788 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»;

представник позивача - Богонос Максим Олександрович;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року у складі судді Сиротникова Р. Є. та постанову апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»(далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав кредит в сумі 44 300 доларів США, що станом на момент видачі кредиту складало 223 715 грн, зі сплатою 13,00 % річних строком до 11 грудня 2009 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов?язується солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Отже, у силу статей 512 514 ЦК України до ПАТ «Дельта Банк» перейшли всі права кредитора та право вимоги до боржника.

Позичальник, як і поручитель, умови кредитного договору та договору поруки належним чином не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 15 липня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 273 536 грн 60 коп., з яких: тіло кредиту у розмірі 138 116 грн 32 коп.; відсотки у розмірі 135 420 грн 38 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначену суму боргу за вказаним кредитним договором, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконували, унаслідок чого виникла заборгованість. Проте АКІБ «Укрсиббанк» 13 травня 2009 року зверталося до суду із позовом до відповідачів про дострокове стягнення кредитної заборгованості, а 31 травня 2012 року позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без розгляду, у зв?язку з чим, пред`явивши вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором. Повторно банк звернувся з позовом до суду у серпні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявив представник ОСОБА_4 , перебіг якої розпочався 13 травня 2009 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування строку позовної давності, перебіг якого розпочався 13 травня 2009 року, тому останнім днем пред`явлення вимоги в межах строку позовної давності було 13 травня 2012 року. Також суд зазначив, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки останній платіж за кредитом було здійснено 26 грудня 2011 року безпідставні, оскільки із наданої виписки по особовим рахункам неможливо з`ясувати, що 26 грудня 2011 року саме ОСОБА_1 було здійснено платіж за кредитом. Інших доказів позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 643/12711/13-ц з Московського районного суду м. Харкова.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на підтвердження сплати 26 грудня 2011 року платежу за кредитним договором до суду було надано первинний бухгалтерський документ - виписку за кредитним договором за період з 11 грудня 2006 року по 28 березня 2012 року, відповідно до якої останній платіж за вказаний період було сплачено позичальником 26 грудня 2011 року, а позов до суду було подано у серпні 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав кредит в сумі 44 300 доларів США, що станом на момент видачі кредиту складало 223 715 грн, зі сплатою 13,00 % річних строком до 11 грудня 2009 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов?язалася солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник, як і поручитель, умови кредитного договору та договору поруки належним чином не виконували, на вимоги не реагували, у зв?язку з чим 13 травня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2006 року у розмірі 9 832 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 29 квітня 2009 року складало 75 706 грн 40 коп.

АКІБ «УкрСиббанк» 30 червня 2011 року було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року в сумі 28 588 доларів 62 центи США, в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на дату ухвалення рішення суду.

Отже, у силу статей 512 514 ЦК України до ПАТ «Дельта Банк» перейшли всі права кредитора та право вимоги до боржників.

Судом було оглянуто матеріали цивільної справи № 2-5892/09 за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та встановлене наступне.

12 січня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з заявою про заміну позивача у справі, оскільки ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк».

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2012 року позивача у справі - АКІБ «УкрСиббанк» було змінено на ПАТ «Дельта Банк».

31 травня 2012 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою представника позивача. 04 березня 2013 року представником ПАТ «Дельта Банк» було отримано копію вказаної ухвали суду, яка сторонами не оскаржена.

За розрахунком банку станом на 15 липня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 273 536 грн 60 коп., з яких: тіло кредиту у розмірі 138 116 грн 32 коп.; відсотки у розмірі 135 420 грн 38 коп.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Застосовуючи наведені норми права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно з частиною першою статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Встановлено, що представником ОСОБА_4 ОСОБА_3 - до суду першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 60-62, т. 2).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконували, унаслідок чого виникла заборгованість. Проте позивач звернувся до суду із позовом до позичальника і поручителя з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявив представник ОСОБА_4 , перебіг якої розпочався 13 травня 2009 року, коли банк пред?явив до відповідачів позов до суду про дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Доводи касаційної скарги про те, що позовна давність переривалася списанням коштів 26 грудня 2011 року безпідставні, оскільки із наданої банком виписки (а.с. 40-48, т. 2) вбачається, що у цей день відбулося списання банком грошових коштів у збиток, що не може призводити до переривання позовної давності, так як банк самостійно здійснив списання грошових коштів, і боржник, при цьому, не вчиняв будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара