Постанова

Іменем України

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 643/13364/21

провадження № 61-1902св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний реєстратор - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салига Наталія Анатоліївна, Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк»,

третя особа - Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грайворонський Ігор Валерійович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчука Л. І., Дряниці Ю. В., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду

м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салиги Н. А., Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк» (далі - ПАТ «ПроКредитБанк», банк), третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП « Харківське МБТІ»), про скасування державної реєстрації іпотеки та припинення іпотеки, припинення обтяження, припинення права іпотеки на частку земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди будинку.

Позовну заяву мотивував тим, що 13 червня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про спільне будівництво житлового будинку, відповідно до якого метою цього договору є спільне будівництво сторонами житлового будинку на АДРЕСА_1 на умовах, визначених договором.

У договорі сторонами обумовлено, що для досягнення мети цього договору ОСОБА_2 надає земельну ділянку на АДРЕСА_1

під будівництво нового житлового будинку. Демонтаж старого будинку,

що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 , виконується зусиллями та за рахунок ОСОБА_1 . Після будівництва житлового будинку йому буде належати частини, а ОСОБА_2 - частина.

Проте рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2009 року у справі № 2-7438/09 визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою площею 226,9 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований

на АДРЕСА_1 .

05 серпня 2009 року на підставі указаного судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності на зазначений будинок за ОСОБА_2 , номер запису - 22118190,

а 01 грудня 2010 року, без згоди позивача, як співвласника майна,

вона передала будинок в оренду ОСОБА_3

25 липня 2013 року запис про право власності на будинок за ОСОБА_2 перенесено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстровано його під номером 1820183, а також зареєстровано іпотеку на будинок на користь ПАТ «ПроКредитБанк» згідно з нотаріально посвідченим договором іпотеки, укладеним між банком та ОСОБА_2 .

Дізнавшись про те, що право власності на спільний будинок визнано та зареєстровано за ОСОБА_2 , він оскаржив рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2009 року у справі № 2-7438/09

в апеляційному порядку та постановою Харківського апеляційного суду

від 10 вересня 2019 року це судове рішення скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності на будинок відмовлено.

На підставі зазначеної постанови апеляційного суду 03 жовтня 2019 року припинено право власності на весь будинок за ОСОБА_2 ,

а 07 жовтня 2019 року за ним зареєстровано право власності на частину цього будинку.

Після реєстрації 25 липня 2013 року іпотеки жодних правочинів

з іпотекодавцем ОСОБА_2 щодо будинку позивач не вчиняв,

тому вважав відсутніми підстави для висновку про перехід до нього прав

та обов`язків іпотекодавця пропорційно його частці, оскільки статтею 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено перехід до іншої особи саме права власності на обтяжене іпотекою майно на підставі відповідного правочину.

Проте запис про іпотеку є чинним, міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та безпідставно обтяжує його, як співвласника, права на вільне розпорядження будинком із надвірними будівлями та земельною ділянкою під ними.

Крім того, посилався на те, що 01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди спірного житлового будинку, проте він як співвласник не надавав згоди на передачу цього майна в оренду, що є підставою для визнання недійсним зазначеного правочину.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати державну реєстрацію іпотеки за ПАТ «ПроКредитБанк»

на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою площею 226,9 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований

на АДРЕСА_1 , зареєстровану приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену 25 липня 2013 року

під № 1824953;

- припинити право іпотеки та обтяження у вигляді заборони на зазначене нерухоме майно, зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис № 1824314 від 25 липня 2013 року;

-припинити право іпотеки на частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:007:0007, загальною площею 0,067 га, що належить ОСОБА_1 та розташована на АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

25 липня 2013 року під № 1823570;

-припинити обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно,

а саме на частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:007:0007, що зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2013 року під № 1822793;

- визнати недійсним договір оренди житлового будинку від 01 грудня

2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року у складі судді Єрмак Н. В. позов задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права іпотеки за ПАТ «ПроКредитБанк» на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою 226,9 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу як державним реєстратором Салигою Н. А., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2013 року під № 1824953 та припинено право іпотеки на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою 226,9 кв. м з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 .

Припинено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, а саме:

на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою 226,9 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, як державним реєстратором, Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис під № 1824314 від 25 липня 2013 року.

Припинено право іпотеки на частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:007:0007 загальною площею 0,067 га, що належить ОСОБА_1 та розташована на АДРЕСА_1 , яке зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, як державним реєстратором, Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис під № 1823570.

Припинено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, а саме,

на частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:007:0007, загальною площею 0,067 га, яка належить

ОСОБА_1 та розташована на АДРЕСА_1 ,

яке зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, як державним реєстратором, Салигою Н. А.

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

запис під № 1822793 від 25 липня 2013 року.

Визнано недійсним договір оренди нежитлового будинку від 01 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судове рішення,

яке стало підставою набуття права власності на майно у ОСОБА_2 , скасовано, а отже, у останньої не виникло право власності на таку нерухомість. Оскільки запис про право власності на підставі такого судового рішення скасований до моменту реєстрації права власності позивача на частини будинку, то до ОСОБА_1 не перейшли права та обов`язки іпотекодавця пропорційно до його частки у праві власності на іпотечне майно.

На момент укладення ОСОБА_2 договору іпотеки із

ПАТ «ПроКредитБанк» у ОСОБА_1 вже виникли майнові права на спірний житловий будинок, а тому ОСОБА_2 не мала права самовільно користуватися та розпоряджатися ним без позивача, як співвласника такого майна.

При цьому державна реєстрація іпотеки відбулася із порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки реєстрація права іпотеки на майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, вчинено

не у спеціальному розділі Державного реєстру прав.

Надаючи оцінку доводам позивача про визнання недійсним договору оренди від 01 грудня 2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не мала права передавати в оренду житловий будинок без згоди іншого співвласника - ОСОБА_1 , а отже, оспорюваний договір оренди будинку за суб`єктним складом не відповідає вимогам статті 761

ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що право співвласника ОСОБА_1 порушене наявністю обтяження, зокрема державною реєстрацією іпотеки та обмеженням прав розпорядження своєю часткою у спільній власності на будинок та земельну ділянку під ним, а тому порушене право підлягає судовому захисту, не обмежуючись строком позовної давності.

Рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації права іпотеки, припинення права іпотеки та обтяження у вигляді заборони на спірне нерухоме майно та земельну ділянку під ним оскаржило

АТ «ПроКредитБанк» в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року

відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою

АТ «ПроКредитБанк».

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року

№ 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «ПроКредитБанк» задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації іпотеки та припинення права іпотеки, припинення обтяження, припинення права іпотеки на частку земельної ділянки.

Ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салиги Н. А., ПАТ «ПроКредитБанк», третя особа - КП «Харківське МБТІ», про скасування державної реєстрації іпотеки та припинення права іпотеки, припинення обтяження, припинення права іпотеки на частку земельної ділянки відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що постановою Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, яка залишена без змін судом касаційної інстанції (справа № 634/16685/19) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПроКредитБанк», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, установлено, що спірний житловий будинок на момент укладання договору іпотеки від 25 липня 2013 року перебував

у власності ОСОБА_2 .

Судове рішення, на підставі якого скасовано рішення про визнання за нею права власності на спірний будинок, ухвалено 10 вересня 2019 року, тобто після укладення іпотечного договору від 25 липня 2013 року, на момент укладення якого були відсутні обставини і підстави, що вимагали отримання згоди, передбаченої статтею 578 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсними.

При розгляді справи № 634/16685/19 судом враховано, що лише 03 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на частини житлового будинку та зауважено, що іпотекою забезпечено зобов`язання на значну суму - 2 000 000,00 дол. США, строк виконання якого не сплинув. Даних про виконання зазначеного зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 не надано

Підстави застосування до спірних правовідносин статті 17 Закону України «Про іпотеку», якою врегульовано питання припинення іпотеки, у цій справі відсутні, а позиція позивача зводиться до доведення підстав недійсності договору іпотеки, оцінка яким надана у справі № 634/16685/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

06 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України

від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, від 24 червня 2015 року

у справі № 3-231гс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-332цс15,

від 25 травня 2015 року у справі № 6-2558цс15, від 03 лютого 2016 року

у справі № 6-2026цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року

у справі № 911/3594/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16,

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 644/7422/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 643/9788/13, від 16 січня 2020 року у справі № 910/14522/18,

від 05 березня 2020 року у справі № 916/3545/15, від 26 лютого 2020 року

у справі № 5/31-Б-09, від 10 червня 2020 року у справі № 922/1903/18.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що державний реєстратор перед прийняттям рішення про реєстрацію права власності в силу вимог

Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мала пересвідчитись у наявності документа про прийняття будинку в експлуатацію або зареєструвати іпотеку на незавершене будівництвом нерухоме майно в спеціальному розділі Державного реєстру прав.

Обов`язок введення будинку в експлуатацію був передбачений законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме частиною другою статті 331 ЦК України, пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, статтею 30-1 Закону України «Про планування та забудову територій», частиною другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На момент реєстрації права власності за ОСОБА_2 частка у розмірі

частини у праві власності на спірний будинок (а разом з ним і земельна ділянка під ним) належала ОСОБА_1 за умовами укладеного між ними

у 2008 році договору про спільне будівництво. Статус власника спірного будинку в цілому ОСОБА_2 втратила ще 05 червня 2009 року внаслідок скасування рішення суду, яким це право було встановлено.

Після скасування рішення суду про право власності на будинок, воно

є нечинним з моменту ухвалення, а отже, запис у Державному реєстрі прав про іпотеку та заборони є безпідставним, тобто іпотека не може існувати без права власності на спірне майно за ОСОБА_2 .

До ОСОБА_1 не перейшов статус іпотекодавця на частини у праві власності на будинок та земельну ділянку під ним в порядку статті 23

Закону України «Про іпотеку», оскільки державна реєстрація права власності на будинок за ОСОБА_2 є нечинною з дня вчинення

(з 05 червня 2009 року). Скасоване судове рішення не має визначальної дії протягом часу до його скасування.

За таких обставин права банку, від якого ОСОБА_2 приховала факт наявності права ОСОБА_1 на частину будинку, захищені правом дострокової вимоги до боржника щодо виконання основного зобов`язання та компенсацією збитків (частина третя статті 6 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 01 січня 2013 року).

Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин абзац перший частини першої статті 5, частину третю статті 6, статті 17, 23

Закону України «Про іпотеку», частину другу статті 331 ЦК України та пункт 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майновід 07 лютого 2002 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щодо порядку реєстрації іпотеки на невведений в експлуатацію будинок.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березі АТ «ПроКредитБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому заперечувало проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просило залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про спільне будівництво житлового будинку та 01 липня 2008 року - договір про внесення змін, відповідно до яких метою цього договору є спільне будівництво сторонами житлового будинку на

АДРЕСА_1 на умовах, визначених вказаним договором.

У договорі сторонами обумовлено, що для досягнення мети цього договору ОСОБА_2 надає земельну ділянку на АДРЕСА_1 під будівництво нового житлового будинку. Демонтаж старого будинку,

що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 , виконується зусиллями та за рахунок ОСОБА_1 .

Пунктом 7 цього договору передбачено, що підписанням зазначеного договору сторони досягли згоди, що після будівництва житлового будинку на ділянці ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 право власності на житловий будинок розподіляється між сторонами в таких частках:

- за ОСОБА_2 та - за ОСОБА_1 . Самостійний перерозподіл сторонами частин у спільній власності на житловий будинок, а також будь-які інші порушення умов даного договору заборонено і тягнуть за собою відповідальність, встановлену законодавством України, а потерпіла сторона наділяється правом через суд вимагати визнання права власності на свою часту в будинку (а.с. 15).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2009 року у справі № 2-7438/09 задоволено позов ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «Д-2», загальною площею 575,7 кв. м, житловою площею 226,9 кв. м,

що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).

05 серпня 2009 року право приватної власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 10).

01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 (орендодавець)

та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди житлового будинку, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендарю

у тимчасове платне користування, а орендар зобов`язався прийняти

у тимчасове платне користування жилі приміщення першого поверху будинку, визначені цим договором, та сплатити орендодавцю орендну плату.

Відповідно до пункту 1.2 договору, адреса будинку, який здається в оренду: АДРЕСА_2 .

У пункті 1.7 договору оренди зазначено, що підписанням такого договору орендодавець підтверджує, що є повноправним власником будинку

та переданого із ним в оренду майна і може ним розпоряджатися, а також, що спори та суди щодо будинку відсутні.

Строк оренди будинку складає два роки 11 місяців з моменту підписання акта прийому-передачі (а.с. 27-28).

01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі жилого приміщення першого поверху будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 28).

25 липня 2013 року між ПАТ «ПроКредитБанк» (правонаступником якого

є AT «ПроКредитБанк») та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) укладено рамкову угоду № FW207.488,

за умовами якої остання отримала транш № 207.43765/FW207.488.

Також 25 липня 2013 року між позичальниками ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ПАТ «ПроКредитБанк» були укладені рамкові угоди № FW207.489, № FW207.490, № FW207.491. Загальний ліміт суми кредитування - 2 000 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання вказаних кредитних зобов`язань 25 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ПAT «ПроКредитБанк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 575,7 кв. м, житловою площею 226,9 кв. м, та земельну ділянку, кадастровий номер 6310137500:07:007:0007, площею 0,067 га, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані на АДРЕСА_1 .

25 липня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. зареєстровано іпотеку на зазначений житловий будинок з надвірними спорудами. Також зареєстровано обтяження у вигляді зборони відчуження на нерухоме майно. Реєстраційні дії вчинені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, як державним реєстратором, Салигою Н. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис № 1824314 від 25 липня 2013 року (а.с. 22-24).

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року

у справі № 2-7438/09 скасовано рішення Московського районного суду

від 26 червня 2009 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності (а.с. 11-20).

03 жовтня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме

майно на підставі договору про спільне будівництво житлового

будинку укладеного 13 червня 2008 року між ОСОБА_2

та ОСОБА_1 , з урахуванням змін до нього та декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ХК № 182132200950 від 08 серпня 2013 року, видавник Департамент архітектурно-будівельної інспекції

у Харківській області, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності

на частину спірного будинку (а.с. 23, 25-26).

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до

ПАТ «ПроКредитБанк», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним (справа № 634/16685/19).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду

від 20 жовтня 2020 року та постановою Верховного Суду від 26 травня

2021 року (провадження № 61-16378св20), у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цій справі позивач пред`явив позовні вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки за банком на житловий будинок, припинення обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно та припинення іпотеки на частину земельної ділянки. Посилався на те, що ОСОБА_2 не мала права передавати в іпотеку банку спільний будинок, оскільки судове рішення, яким за нею було визнано право власності на це нерухоме майно, скасовано.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ПАТ «ПроКредитБанк», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним (справа № 634/16685/19).

У зазначеній справі при вирішенні позову про визнання договору іпотеки недійсним судами вирішувалось питання спростування презумпції правомірності правочину - договору іпотеки, на підставі якого державним реєстратором внесено відповідні записи, які позивач оскаржує у справі,

яка переглядається. Судами перевірялось наявність фактичних обставин,

з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 червня

2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року та постановою Верховного Суду від 26 травня

2021 року (провадження № 61-16378св20), у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на момент укладення договору іпотеки від 25 липня 2013 року спірний житловий будинок перебував у власності ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року (провадження

№ 61-16378св20) зазначено, що судове рішення, яким скасовано рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок, ухвалено 10 вересня 2019 року, тобто після укладення іпотечного договору від 25 липня 2013 року, на момент укладення іпотечного договору були відсутні обставини і підстави, що вимагали отримання згоди, передбаченої статтею 578 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні оспорюваного договору іпотеки недійсним з тих підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним, суди врахували, що лише 03 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 3/4 частки житлового будинку, а його доводи про те, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки від 25 липня 2013 року він був співвласником предмета іпотеки, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Презумпція правомірності правочину (договору іпотеки), встановлена статтею 204 ЦК України, позивачем не спростована, а отже, він вважається правомірним, як і реєстраційні дії щодо реєстрації обтяжень за цим правочином.

У справі, яка переглядається, позивач фактично заявив вимоги про припинення іпотеки, проте належних підстав, за якими вона може вважатися припиненою, не навів

За змістом статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється

у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору

є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не встановив підстав для застосування наведеної норми та врахував, що позиція позивача зводиться до спростування презумпції правомірності договору іпотеки, оцінка якій надана у справі № 634/16685/19.

Суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам позивача про те, що державна реєстрація іпотеки відбулася із порушенням вимог чинного на той час законодавства, а саме, що реєстрація права іпотеки на майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, вчинено не у спеціальному розділі Державного реєстру прав. Спростовуючи ці аргументи, апеляційний суд виходив з того, що державна реєстрація права іпотеки була проведена на підставі чинного договору іпотеки, а не судового рішення, а тому розділ реєстру не має значення.

Посилання заявника на пункт 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майновід 07 лютого 2002 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щодо порядку реєстрації іпотеки на невведений в експлуатацію будинок є необґрунтованими, оскільки цим пунктом визначено, за яким порядком має відбуватися державна реєстрація права власності на об`єкти незавершеного будівництва, а не щодо реєстрації обтяження нерухомого майна на підставі договору іпотеки.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі

№ 760/21223/17, від 28 лютого 2018 року у справі № 352/626/13,

від 13 березня 2019 року у справі № 910/4032/18, зокрема на те, що рішення суду як правовстановлюючий документ, на підставі якого зареєстроване право власності на будинок, не підміняє собою процедуру прийняття будинку в експлуатацію. Судове рішення не породжує права власності,

а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

У справі, яка переглядається, державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою відбулась не на підставі судового рішення, яке надалі було скасовано, а на підставі договору іпотеки, укладеного між банком

та ОСОБА_2 , який не визнано недійсним. ОСОБА_2 на час реєстрації обтяження була власником об`єкта нерухомості, переданого

в іпотеку, її право власності було зареєстроване та підтверджувалось відповідним свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а отже, у приватного нотаріуса, як державного реєстратора, не було підстав відмовляти у вчиненні реєстраційних дій.

При цьому позивач не довів наявності обставин і порушень вимог чинного законодавства на час вчинення відповідних реєстраційних дій, які б були підставою для скасування державної реєстрації права іпотеки

ПАТ «ПроКредитБанк» на спірний будинок і земельну ділянку, а також підставою для припинення права іпотеки банку на передане в іпотеку нерухоме майно.

У касаційній скарзі заявник посилається на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, у яких зазначено, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з дня його прийняття.

Разом з тим у постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного

Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1193цс15, та висновки, викладені у постанові Великої Палати

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14. Означена конкретизація полягала, зокрема у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

У пункті 9.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня

2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено,

що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом.

У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тому скасування судового рішення, на підставі якого особа зареєструвала право власності на нерухоме майно, та яке на момент передачі майна

в іпотеку набрало законної сили і було чинним, само по собі не спростовує презумпції правомірності правочину, укладеного до скасування такого судового рішення, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

За умов неспростування презумпції правомірності правочину, іпотека

є дійсною з моменту внесення про неї запису в Державний реєстр іпотек.

У позовній заяві, крім позовних вимог про припинення права іпотеки

і обтяження, позивач заявив вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки, проведеної за банком на підставі іпотечного договору, дійсність якого не спростована, та суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги. Крім того,

у будь-якому випадку виключення відомостей про право іпотеки

з відповідного державного реєстру, зокрема на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки без встановлення недійсності відповідного правочину або підстав для припинення зобов`язань за ним.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції врахував преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі

№ 634/16685/19, якими установлено, що спірний житловий будинок на момент укладення договору іпотеки від 25 липня 2013 року

та на час реєстрації обтяження перебував у власності ОСОБА_2 ,

судове рішення про визнання за нею права власності на спірний будинок скасовано вже після укладення іпотечного договору, при цьому правомірність цього правочину (договору іпотеки), на підставі якого вчинялись реєстраційні дії щодо права іпотеки, не спростована, а підстав для припинення іпотеки позивачем не доведено, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог за тих підстав

і обставин, з якими позивач пов`язує припинення права іпотеки.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову

ОСОБА_1 та вирішення справи по суті, дійшла висновку,

що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди

з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про припинення іпотеки та обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно. Проте такі доводи і обставини були перевірені

і спростовані апеляційним судом під час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник