Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 643/14414/16-ц

провадження № 61-9359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Веселянською Оленою Леонідівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору дарування квартири недійсним.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є особою похилого віку, має тяжкі захворювання та потребує стороннього догляду, у зв`язку з чим 17 листопада 2016 року звернулася до нотаріуса з метою укладення спадкового договору зі своїм сином ОСОБА_3 .

Зазначала, що мала із сином домовленість про те, що після укладення спадкового договору він бере на себе зобов`язання щодо її утримання, забезпечення ліками, продуктами харчування та сплати комунальних послуг, а вона в свою чергу передає йому за цим договором право власності на належну їй квартиру АДРЕСА_1 в разі її смерті.

Однак, при перевірці даних щодо права власності на квартиру, нотаріус повідомив, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності позивачки на підставі договору дарування від 02 липня 2016 року, укладеного між нею та її дочкою ОСОБА_2 , який посвідчений нотаріусом Пятовським О. О.

Позивачка вказувала, що ніколи не укладала договорів дарування.

Зазначала, що в липні 2016 року дочка зверталася до неї з пропозицією страхування квартири від нещасного випадку, яку обґрунтовувала тим, що вона вже стара, хвора і може допустити пожежу в квартирі або затоплення, тому необхідно запобігти тяжких наслідків шляхом страхування майна.

Вона на це надала згоду.

Одночасно донька їй повідомила, що договір страхування необхідно укласти у Державній нотаріальній конторі Московського району м. Харкова, до якої вони і звернулися.

Нотаріус підготував договір, зміст якого їй не був відомий.

Зазначала, що погано бачить і проект договору не читала, тому що повністю довіряла своїй дочці. Після оформлення договору вона поставила підпис під його текстом, вважаючи, що це є договір страхування.

Вважала, що договір дарування квартири вчинено нею під впливом обману зі сторони відповідачки внаслідок чого вона помилялась щодо природи правочину.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позов, позивачка просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Пятовським О. О., укладений 02 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , серія та номер № 289, реєстраційний номер № 961256863101, індексний номер № 30280945.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено, що при укладанні договору дарування від 02 липня 2016 року вона була введена в оману відповідачкою ОСОБА_2 щодо природи правочину і що вона не мала наміру укласти саме договір дарування квартири.

Не погодившись з таким рішенням,ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 02 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , серія та номер № 289, реєстраційний номер № 961256863101, індексний номер № 30280945.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, укладаючи спірний договір дарування, позивачка була введена в оману щодо наслідків такого правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачкою, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним в порядку статті 230 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19 червня 2020 року ОСОБА_2 через представника - адвоката Веселянську О. Л. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року в якості правонаступників померлої позивачки ОСОБА_4 залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які вже були учасниками справи.

В зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони судді Калараша А. А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-9359ск20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року, вказана справа передана на розгляд колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 вересня 1995 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу Н1-131, зареєстрованого Харківською товарною біржою 15 серпня 1995 року, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 15 серпня 1995 року за реєстровим № 56964.

02 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Пятовським О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 289.

Така ж інформація міститься і в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 73177933 від 17 листопада 2016 року.

Відповідно до пунктів 9, 14 Договору дарування сторони стверджують, що володіють українською мовою, що дає їм можливість прочитати і правильно зрозуміти сутність цього Договору, договір прочитаний вголос та підписаний сторонами в присутності нотаріуса.

Згідно з пунктом 11 Договору дарування зміст статей 229 231 233 234 235 717 722 727 ЦК України, статті 174 ПК України сторонам нотаріусом роз`яснено.

Пунктом 12 Договору дарування передбачено, що право власності обдаровуваної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунка вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

ОСОБА_4 перед звернення з до суду даним позовом і до укладання оспорюваного договору складала декілька заповітів.

21 лютого 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений нотаріусом Третьої Харківської державної нотаріальної контори Лученко Л. А., за яким все своє майно заповідала доньці ОСОБА_2

08 грудня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ю. В., за яким все своє майно заповідала синові ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що договір дарування квартири вчинено нею під впливом обману зі сторони доньки - ОСОБА_2 , внаслідок чого вона вважала, що підписує договір страхування квартири, а не договір дарування, помиляючись щодо природи правочину.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно виходив із того, що правові підстави для визнання недійсним договору дарування квартири, як такого, що вчинений внаслідок обману, відсутні, оскільки ОСОБА_4 належними та допустимими доказами не довела, що при його укладанні вона була введена в оману відповідачкою щодо природи правочину і що вона не мала наміру укласти саме договір дарування квартири.

Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивачка у силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що нею не виконано.

З огляду на викладені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Веселянською Оленою Леонідівною, задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасувати.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов