№ 643/17721/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 643/17721/14-ц

провадження № 61-3984св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року у складі судді Майстренка О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг України») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МБ-702/713/2008, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 47 900 доларів США, строком до 03 березня 2018 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в кредитному договорі.

29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до статей 512 514 1077 - 1079 1082 1084 ЦК України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н.

Згідно з вищевказаним договором ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором № МL-702/713/2008 від 03 березня 2008 року.

Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором № МL-702/713/2008 від 03 березня 2008 року.

Відповідно до умов кредитного договору банком було надано відповідачу згідно кредитної заявки грошові кошти, чим виконано свої зобов`язання перед відповідачем.

Разом із тим, взятих на себе зобов`язань за кредитним договором відповідач не виконує, в зв`язку з чим станом на 24 липня 2014 року заборгованість відповідача по тілу кредиту за кредитним договором складає 44 413,81 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017 року (26,647562 грн за 1 долар США) складає 1 183 519 грн 76 коп.

Станом на 24 липня 2014 року загальна заборгованість відповідача по нарахованим та несплаченим відсоткам за кредитним договором складає 7 699,92 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017 року (26,647562 грн. за 1 долар США) складає 205 184 грн 09 коп.

Згідно пункту 3.1.1. частини 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором позичальник зобов`язаний сплатити банку (Позивачу) пеню в розмірі 1 % (один відсоток) від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум. Таким чином, за несвоєчасне повернення кредиту відповідачу за період з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року нарахована пеня в розмірі 2 216 391 грн 71 коп.

Враховуючи викладене ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 605 095 грн 24 коп.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № МБ-702/713/2008 від 03 березня 2008 року у розмірі 3 605 095 грн 24 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, а тому наявні підстави для стягнення утвореної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6?2891цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто кінцевого терміну повернення кредиту. Також зазначає, що відсутні докази отримання ОСОБА_3 другого траншу у розмірі 20 776,52 доларів США.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МБ-702/713/2008, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 47 900 доларів США, строком до 03 березня 2018 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в кредитному договорі.

Станом на 24 липня 2014 року заборгованість відповідача по тілу кредиту за кредитним договором складає 44 413,81 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017 року (26,647562 грн за 1 долар США) складає 1 183 519 грн 76 коп.

Станом на 24 липня 2014 року загальна заборгованість відповідача по нарахованим та сплаченим відсоткам за кредитним договором складає 7 699,92 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017 року (26,647562 грн. за 1 долар США) складає 205 184 грн 09 коп.

Згідно з пункту 3.1.1. частини 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором позичальник зобов`язаний сплатити банку (Позивачу) пеню в розмірі 1 % (один відсоток) від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум. Таким чином, за несвоєчасне повернення кредиту відповідачу за період з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року нарахована пеня в розмірі 2 216 391 грн 71 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав неврахування судами висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Судами встановлено, що представник відповідача порушував питання щодо застосування строків позовної давносоті.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом із тим, положеннями статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В пунктах 91, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ОТП Факторинг України» 28 квітня 2014 року листом № 700/14-4-3/476 вимагало від ОСОБА_1 на підставі пункту 1.9 кредитного договору дострокового виконання боргових зобов`зань в повному обсязі.

Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не включно, встановлених пунктами 2.3.7 та статтею 3 цього договору) чи іншими укладеними з банком договорами та/або умов документів забезпечення (надалі - «вимога»). При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому дійшли помилкового висновку щодо стягнення усієї заявленої суми заборгованості.

Враховуючи те, що відповідачем було заявлено клопотання щодо застосування строків позовної давності, а позивач із позовом звернувся до суду 12 листопада 2014 року, тому заборгованістьпо тілу кредиту підлягає стягненню в межах строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, тобто з 12 листопада 2011 року, яка становить 30 336,52 доларів США. Враховуючи, що відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 23 листопада 2017 року позивач просив суд стягнути утворену заборгованість за курсом Національного банку України від 23 листопада 2017, тому борг по тілу кредиту становить 808 394 грн 30 коп.

З розрахунку заборгованості по відсоткам (т. 1, а. с. 15) вбачається, що така заборгованість обрахована з 04 грудня 2008 року по 29 червня 2010 року, а отже звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2014 року позивачем було пропущено строк позовної давності для пред'явлення такої вимоги, тому колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення заборгованості по відсоткам.

Правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), встановлено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи те, що позивач змінив строк виконання основного зобов`язання, пред`явивши вимогу про дострокове погашення усієї заборгованості 28 квітня 2014 року, і до суду з позовом звернувся 12 листопада 2014 року, тому, виходячи зі строку кредитування та строків позовної давності, пеня має нараховуватися за період з 12 листопада 2013 року по 28 квітня 2014 року.

Звертаючись до суду, позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості по пені з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року у розмірі 2 216 391 грн 39 коп.

При цьому пеня нараховувалась за період з 24 липня 2013 року по 05 травня 2014 року, тобто за 285 днів прострочення за формулою:

сума заборгованості по тілу та відсоткам (52 157,58 доларів США) х розмір пені, визначений у договорі (1 %) х кількість днів прострочення (285 днів) / 100.

Таким чином, позивачем була встановлена пеня 52 157, 58 х 1 х 258 / 100 = 148 649, 11 доларів США.

Також було заявлено вимогу про стягнення пені з 05 травня 2014 року по 24 липня 2014 року, тобто за 80 днів прострочення, й, відповідно заборгованість по пені за вказаний період становила:

52 113, 73 х 1 х 80 / 100 = 41 690,98 доларів США.

Таким чином, загальна заборгованість по пені з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року обрахована товариством у розмірі 190 340,09 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 24 липня 2014 року становила 2 216 391 грн 39 коп.

Разом із тим, позивачем було змінено строк виконання основного зобов`язання, що має наслідком зміну строку обчислення пені, й сума заборгованості по пені повинна обраховується з 12 листопада 2013 року по 28 квітня 2014 року, тобто за 167 днів прострочення, й, відповідно, враховуючи формулу обчислення пені становить: 30 336,52 х 1 х 167 / 100 = 50 661,98 доларів США.

Виходячи з того, що в частині стягнення заборгованості по пені позивачем не заявлялося клопотання про збільшення позовних вимог й застосування іншого курсу ніж той, який діяв на час звернення до суду з позовом, розмір заборгованості визначався в національній валюті без встановлення еквіваленту, тому сума пені обраховується за курсом Національного банку України станом на 24 липня 2014 року, який було встановлено в позовній заяві, та становить 589 927 грн 09 коп.

Таким чином, розмірі заборгованості, яка підлягає стягненню становить 1 398 321 грн 39 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 30 336,52 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017року становить 808 394 грн 30 коп. та заборгованості по пені у розмірі 589 927 грн 09 коп.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи в порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахували висновки, які викладені у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у повному обсязі.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відсутні докази отримання ОСОБА_3 другого траншу у розмірі 20 776,52 доларів США, не можуть бути прийняті судом, оскільки в матеріалах справи наявна копія меморіального ордеру № 179 від 05 березня 2008 року, згідно якого останньому було надано 20 776,52 доларів США.

Крім того, ОСОБА_1 частково виконував умови кредитного договору щодо погашення заборгованості, укладений кредитний договір до суду не оскаржував з підстав невиконання банком взятих на себе зобов'язань.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Згідно частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині розміру стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості по тілу та пені, а позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по відсоткам задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 5 481 грн, за подання касаційної скарги - 7 308 грн, а загалом 12 789 грн, тому, у зв`язку із зміною розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з останнього (38,7 % від позовних вимог), з позивача на його користь підлягає стягненню 7 839 грн 66 коп. сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року змінити в частині розміру стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 398 321 грн 39 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 30 336,52 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 23 листопада 2017 року становить 808 394 грн 30 коп., та заборгованості по пені у розмірі 589 927 грн 09 коп.

Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по відсоткам.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 839 грн 66 коп. (сім тисяч вісімсот тридцять дев`ять гривень шістдесят шість копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович