ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 643/3740/17

провадження № 61-1265св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Флас»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Флас» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Сугачової О. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Флас» (далі - ПАТ «Флас») про розірвання договору та стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 9 січня 2006 року нею та ПАТ «Флас» укладений договір № 27 про участь у будівництві житлового будинку в АДРЕСА_1 , за умовами якого вона зобов`язувалась передати товариству власні грошові кошти на будівництво житлового будинку в порядку пайової участі, передбаченої договором, а товариство - збудувати і передати їй у власність однокімнатну квартиру площею 52,20 кв.м, розташовану за вказаною адресою. Пунктом 2.4 договору передбачено строк закінчення будівництва - II квартал 2010 року.

Також зазначала, що 9 січня 2006 року нею та ПАТ «Флас» укладено додаткову угоду до договору № 27, відповідно до якої сторони погодили продовження будівництва житлового будинку до ІУ кварталу 2014 року, тобто до 31 грудня 2014 року.

На виконання умов договору вона 20 листопада 2007 року перерахувала на рахунок товариства 243 839,25 грн, що відповідно до підпунктів 3.1, 3.3 договору та додатку до нього № 3 складало 48 285 доларів США.

Посилаючись на те, що у визначені договором строки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, що є істотним порушенням умов договору, ОСОБА_1 просила розірвати договір № 27, стягнути з ПАТ «Флас» на її користь збитки, які відповідають сумі пайового внеску у розмірі 48 285 доларів США, що еквівалентно 1 298 383,65 грн.

Також посилалась на те, що умовами договору в разі порушення зобов`язань більше ніж 90 банківських днів передбачено сплату товариством пайщику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від суми фактично внесених пайщиком коштів за кожен день прострочення.

З урахуванням викладено просила стягнути з ПАТ «Флас» на її користь пеню за період з 19 квітня 2015 року до 18 квітня 2016 року, яка становить 621 420,38 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року позов задоволено.

Розірвано договір № 27 про участь у будівництві житлового будинку у АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_1 та ПАТ «Флас» 9 січня 2006 року.

Стягнено з ПАТ «Флас» на користь ОСОБА_1 отримані за договором № 27 від 9 січня 2006 року грошові кошти у розмірі 1 298 383,65 грн та пеню у розмірі 621 420,38 грн.

Стягнено з ПАТ «Флас» на користь ОСОБА_1 8 000 грн у відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції встановив, що ПАТ «Флас» не виконало зобов`язання за договором № 27 та жодних робіт з будівництва будинку не здійснило. Вважав, що ПАТ «Флас» допустило істотне порушення умов договору № 27, внаслідок чого позивачу завдано збитки у розмірі 48 285 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день пред`явлення позову становить 1 298 383,65 грн, і зазначав, що ця сума становить ті реальні витрати, які позивач фактично поніс, очікуючи набуття права на отримання об`єкта нерухомості.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Флас» залишено без задоволення, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мали значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ПАТ «Флас» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зокрема, суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам та не застосували закон, який підлягає застосуванню.

Частиною четвертою статті 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов`язанням, не передбачено ані договором, що розривається, ані законом, позовні вимоги позивача про стягнення коштів заявник вважав безпідставними та необґрунтованими. Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій, на його думку, зазначеного не врахували і дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених на виконання умов договору № 27.

Крім того, аналіз договору № 27 та положень статей 213 637 ЦК України дають підстави дійти висновку, що випадки повернення вартості сплаченої квартири мають бути прямо зазначені в договорі.

Частиною третьою статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, нарахування пені у зв`язку з невиконанням негрошового зобов`язання не допускається, що також судами не враховано.

Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і цією ж ухвалою зупинено виконання заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 січня 2006 року ОСОБА_1 та ПАТ «Флас» укладений договір № 27 про участь у будівництві житлового будинку в АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язувалась передати ПАТ «Флас» власні грошові кошти на будівництво житлового будинку, а ПАТ «Флас» - збудувати і передати ОСОБА_1 у власність однокімнатну квартиру площею 52,20 кв.м, розташовану за вказаною адресою.

Пунктом 2.4 договору передбачено строк закінчення будівництва - II квартал 2010 року.

9 січня 2006 року ОСОБА_1 та ПАТ «Флас» укладено додаткову угоду до договору № 27, відповідно до якої сторони продовжили будівництво житлового будинку до ІУ кварталу 2014 року, тобто до 31 грудня 2014 року.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири складає 243 839,25 грн, що на день укладення цього договору становило 48 285 доларів США.

На виконання умов договору ОСОБА_1 20 листопада 2007 рокуперерахувала на рахунок ПАТ «Флас» 243 839,25 грн.

Всі грошові суми, передбачені договором та графіком платежів, за умовами п. 3.3 договору визначаються в умовних одиницях (якими є долари США за курсом НБУ на день оплати)

Пунктом 10.3 договору сторони передбачили, що у випадку порушення ПАТ «Флас» своїх зобов`язань згідно з пунктом 5.4 більш, ніж на 90 банківських днів, ПАТ «ФЛАС» сплачує пайовику (за виключенням випадків, зазначених в пункті 7.2 договору) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично внесених пайовиком грошових коштів за кожен день прострочення, починаючи з 91-го дня.

Також судами встановлено, що ПАТ «Флас» зобов`язання за договором не виконало, оскільки жодних дій з будівництва житлового будинку не проводило і не проводить.

11 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Флас» з претензією про повернення грошових коштів або передання їй у власність квартири відповідної якості та вартості, що передбачена договором. Така претензія направлена нею і до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області, з відповіді якої вбачається, що представники ПАТ «Флас» створюють перешкоди у відповідній перевірці.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

За змістом статей 627 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що позивач у повному обсязі виконала зобов`язання за договором № 27, а саме сплатила у визначеному розмірі вартість квартири, а ПАТ «Флас» умови укладеного договору не виконало, оскільки жодних дій з будівництва житлового будинку не проводило і не проводить, дійшов висновку про істотне порушення відповідачем умов договору, що є підставою для його розірвання.

Стягуючи грошові кошти, сплачені позивачем на виконання умов договору № 27, суди попередніх інстанцій керувались тим, що у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивач має право вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору, оскільки позивач значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша статті 624 ЦК України).

Задовольняючи позов в частині стягнення пені, суди вказували на те, що в разі порушення зобов`язання більше, ніж 90 банківських днів, умовами договору № 27 передбачено сплату ПАТ «Флас» пайщику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично внесених пайщиком коштів за кожен день прострочення, що за період з 19 квітня 2015 року до 18 квітня 2016 року (з урахуванням претензії від 11 грудня 2015 року) становить 621 420,38 грн.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд.

Твердження заявника про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи і змістом оскаржуваних судових рішень, які містять як встановлені судами обставини, так і результати оцінки доказів, поданих сторонами.

Безпідставними вважає касаційний суд і посилання на неврахування судами частини четвертої статті 653 ЦК України, за якою сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням, до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною п`ятою статті 653 ЦК України передбачено право сторони договору, який змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору другою стороною своїх зобов`язань, вимагати відшкодування збитків, завданих такою зміною або розірванням.

Вирішуючи справу, суди встановили істотне порушення ПАТ «Флас» умов договору № 27, що стало підставою для його розірвання, і, відповідно, суди правильно вважали, що друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Доводи стосовно того, що випадки відшкодування збитків, завданих розірванням договору, мають бути прямо зазначені в договорі, касаційний суд відхиляє, оскільки такі випадки передбачені законодавством.

Відхиляє суд і доводи щодо помилкового нарахування пені, так як у зв`язку з невиконанням негрошового зобов`язання, вважає заявник, нарахування пені не допускається. Частиною другою статті 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Таким чином, у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань нарахування пені допускається.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Так як судове рішення суду першої інстанції залишено без змін, касаційний суд поновлює його виконання.

Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статями 416 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Флас» залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов