Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 643/447/18

провадження № 61-9319св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року у складі судді Поліщук Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що до 2007 року ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_3 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їм на праві спільної сумісної власності. Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 квартира належить на праві власності ОСОБА_2 . Дітей в шлюбі та позашлюбних у подружжя не було.

Вказувала, що після смерті дружини ОСОБА_2 вона регулярно навідувалась до нього, допомагала вести хазяйство, а у квітні 2007 року з погіршенням здоров`я ОСОБА_2 і необхідністю постійного нагляду за ним переїхала до його помешкання. З травня 2007 року вона та ОСОБА_2 почали проживати разом однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Шлюб між ними зареєстрований не був, оскільки вони не вбачали у цьому потреби. Оскільки в останні роки свого життя ОСОБА_2 був прикутий до ліжка через похилий вік та тяжку хворобу, вона піклувалась про нього, забезпечувала всім необхідним для підтримання його здоров`я та сумісного життя подружжя. Вказує, що цей факт підтверджується довіреністю на отримання Національної картки, ПІН-конверта до неї та компенсаційних коштів з поточного рахунку від 12 лютого 2013 року, яку ОСОБА_2 оформив саме на неї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Родичів, які належать до першої-третьої черги спадкоємців, ОСОБА_2 не має. Після смерті ОСОБА_2 онука ОСОБА_1 - ОСОБА_4 здійнила організацію поховання і всі пов`язані з цим витрати за власні кошти.

27 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Одинадцятої держнотконтори м. Харкова із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , яку 18 жовтня 2017 року зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 2965. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2017 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 2007 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2017 року було скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

10 січня 2018 року ОСОБА_1 отримала постанову від 06 січня 2018 року № 5902/31 про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що родинні відносини ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами. Від нотаріуса ОСОБА_1 стало відомо про те, що у спадковій праві є в наявності заповіт ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 , яка у встановлений законом строк спадщину не прийняла. Особа ОСОБА_5 ні ОСОБА_1 , ні її оточенню не відома.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років, з квітня 2007 до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею на спадкування спадкового майна за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім`ю понад п`ять років, пов`язаність із ОСОБА_2 спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов`язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статі 1264 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після його смерті.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвлити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не взято до уваги те, що факт постійного проживання із спадкодавцем понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджений належними доказами. Судами не враховано та не надано належної оцінки показам свідків і письмовим доказами, якими підтверджується факт, що позивач, проживаючи із спадкодавцем однією сім`єю здійснювала цілодобовий догляд за ним, забезпечувала всим необхідним, оскільки останній за станом здоров`я був прикутим до ліжка і потребував постійного стороннього догляду. Цей факт підтверджується довіреністю на отримання Національної картки, ПІН-конверта до неї та компенсаційних коштів з поточного рахунку від 12 лютого 2013 року, яку ОСОБА_2 оформив саме на позивача, як свою цивільну дружину, а також поясненнями свідків. Усі десять років сумісного проживання зі спадкодавцем, а особливо в останні роки, фізичну і матеріальну допомогу їм надавали онуки ОСОБА_1 , які мешкають у м. Харкові, оскільки ОСОБА_1 вже немає достатніх фізичних сил з огляду на вік 85 років, та отримує мінімальну пенсію, а додаткових заощаджень подружжя не мало. Саме онука ОСОБА_1 - ОСОБА_4 взяла на себе організація поховання ОСОБА_6 і всі пов`язані з цим витрати.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Частинами першою третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Вказана норма визначає перелік підстав створення сім`ї. Перелік цей не є вичерпним. Підставами створення сім`ї є шлюб (стаття 21 СК України), кровне споріднення, усиновлення (стаття 207 СК України). Також сім`я може створюватися на інших підставах, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після його смерті.

Суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що посилаючись на факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім`ю понад п`ять років, ОСОБА_1 доказів, які б підтверджували пов`язаність їх спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов`язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статі 1264 ЦК України, не надала.

Надання довіреності 12 лютого 2013 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 на отримання Національної картки, ПІН-конверта до неї та компенсаційних коштів з поточного рахунку, поховання спадкодавця та проживання в одній квартирі не є підставою для встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім`ю понад п`ять років.

Також, судами враховано, що в матеріалах справи міститься заповіт ОСОБА_2 від 18 вересня 2008 року на ім`я ОСОБА_5 , яким ОСОБА_2 заповів ОСОБА_5 все майно. При цьому заповіт був посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори 18 вересня 2008 року, тобто у період, коли, як зазначає ОСОБА_1 вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, та не містять посилань на докази, які б спростували установлені судом обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко