№ 644/2440/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа № 644/2440/17

адміністративне провадження № К/9901/15317/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №644/2440/17

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради

на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року, ухвалену суддею Шевченком С.В.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Лях О.П., суддів: Яковенка М.М., Старосуда М.І.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова із позовом до Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради (далі - відповідач, апелянт, Департамент організаційної роботи ХМР), в якому просив визнати протиправними дії директора Департаменту організаційної роботи ХМР ОСОБА_2 щодо вимоги оплати витрат, пов`язаних із копіюванням та друком запитуваних позивачем документів, та зобов`язати Департамент організаційної роботи ХМР надати йому копії розпорядження голови Харківської міської ради від 18 серпня 2016 року № 1135/2к та перших п`яти сторінок додатку № 1 до нього.

2. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що з метою реалізації свого права на доступ до публічної інформації він звернувся до голови ХМР з запитом про отримання інформації, зокрема, наданні копії розпорядження міського голови від 18 серпня 2016 року № 1135/2к на двох аркушах та перших п`яти сторінок додатку №1 до нього, тобто всього копій документів на 7 аркушах, які у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13 січня 2011 року (далі - Закон № 2939-VI) мають надаватись безкоштовно, однак директор Департаменту організаційної роботи ХМР ОСОБА_2 надав відповідь з пропозицією отримання додатку № 1 в повному обсязі, тобто 10 аркушів, плюс на 2-х аркушах копію розпорядження міського голови, всього 12 аркушів, і, оскільки у відповідності до статті 21 Закону № 2939-VI кількість запитуваних копій документів складає більше 10-ти, то оплатити витрати на виготовлення копії в загальній сумі 38,4 грн. Також позивач посилався на те, що оскільки запитувана ним інформація становить публічний інтерес, то плата за друк та копіювання документів не стягується взагалі за будь-яку кількість копій.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року у справі № 644/2440/17 адміністративний позов задоволено.

3.1. Визнано протиправними дії директора Департаменту організаційної роботи ХМР ОСОБА_2 в частині вимоги оплати витрат, пов`язаних з копіюванням та друком запитуваних позивачем документів та зобов`язати Департамент організаційної роботи ХМР надати ОСОБА_1 копію розпорядження голови ХМР від 18 серпня 2016 року № 1135/2к на двох сторінках та перші п`яти сторінок додатку № 1 до нього.

3.2. Стягнуто з Департаменту організаційної роботи ХМР на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 запитував інформацію, яка міститься загалом на 7 сторінках. При цьому, суд відмітив, що відповідачем не надано доказів неможливості надання зацікавленій особі відповідних документів частинами, хоча чинне законодавство не містить прямої заборони щодо отримання запитуваної інформації в певній її частині. При цьому, суд першої інстанції постановив стягнути з Департаменту організаційної роботи ХМР на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

5. Не погодившись із судовим рішенням, Департамент організаційної роботи ХМР подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позову.

6. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради задоволено частково.

6.1. Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року у справі № 644/2440/17 змінено в частині стягнення судових витрат, а саме, замість 1600 грн 00 коп. стягнути з Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради судовий збір у розмірі 640 грн 00 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України.

6.2. В іншій частині постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року у справі № 644/2440/17 залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції вказував на те, що відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини встановлені постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 квітня 2017 року у справі №638/5652/17 про притягнення ОСОБА_2 до адміністровано відповідальності за частиною 2 статті 212-3 Кодексу України (далі - КУпАП) є обставиною, яка не доказується при розгляді цієї справи. Даною постановою було встановлено, що відмова директора Департаменту організаційної роботи ХМР ОСОБА_2 у наданні потерпілому ( ОСОБА_1 ) запитуваної інформації листом від 18 січня 2017 року № 35/0/69-17 є такою, що не відповідає вимогам Закону № 2939-VI.

7.1. Змінюючи постанову суду першої інстанції в частині судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що із змісту позовних вимог позивача слідує, що вони є взаємопов`язаними та випливають одна із одної, а тому розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру до суду першої інстанції становить 640 грн 00 коп.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. 31 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради про скасування постанови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

9. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги обставини, зазначені у листі від 13 квітня 2017 року № 285/0/69-17, яким ОСОБА_1 було повідомлено про те, що до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 10 червня 2015 року №337 «Про затвердження Порядку розгляду запитів на публічну інформацію в Харківській міській раді та її виконавчих органах» внесені зміни, відповідно до яких ОСОБА_1 було запропоновано сплатити вартість лише за 2 сторінки з 12 сторінок, які складають загальний обсяг запитуваних ним документів, з одночасним роз`ясненням про отримання документів у повному обсязі, але на таку пропозицію від ОСОБА_1 відповіді не надійшло. Вказував на те, що суди не врахували повноважень нормативно-правових актів Харківської міської ради щодо надання доступу до публічної інформації, а помилково керувалися лише частиною 2 статті 21 Закону № 2939-VI.

9.1. Також скаржник зазначав, що про існування постанови Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2017 року у справі №638/5652/17 відповідач дізнався напередодні розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

11. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

12. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

13. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. 05 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т.Г., суддів Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.

16. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року №794/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Позиція інших учасників справи

18. 21 серпня 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Вказував на вірне застосування судом апеляційної інстанції до даних правовідносин частини 1 статті 72 КАС України.

Установлені судами фактичні обставини справи

19. 12 січня 2017 року позивач направив до Харківської міської ради запит на отримання інформації, зокрема, копії розпорядження голови Харківської міської ради від 18 серпня 2016 року № 1135/2к та копії перших п`яти сторінок додатку №1 до вказаного розпорядження. (а.с.5)

20. Листом Департаменту організаційної роботи ХМР від 18 січня 2017 року №35/0/69-17 позивачу було повідомлено, що надання копій документів по частинам чинним законодавством не передбачено та запропоновано отримати копію запитуваного документа в тому вигляді, в якому вона зберігається у розпорядника інформації, тобто у повному обсязі. (а.с.6-7)

21. Враховуючи, що загалом необхідно виготовити та роздрукувати більше десяти сторінок, а саме 12 аркушів, запитуваних копій документів, то ОСОБА_1 повідомлено про необхідність оплатити витрати на виготовлення копії на 12 аркушах в загальній сумі 38,4 грн. (а.с.8)

22. Листом Департаменту організаційної роботи ХМР від 02 лютого 2017 року №84/0/69-17 у зв`язку із неоплатою фактичних витрат, пов`язаних із копіюванням і друком, повідомлено ОСОБА_1 про відмову у задоволенні запиту. (а.с.43-33)

23. Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 квітня 2017 року у справі №638/5652/17 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 212-3 КУпАП, а провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення. Зі змісту вказаної постанови слідує, що відмова директора Департаменту організаційної роботи ОСОБА_2 у наданні потерпілому ( ОСОБА_1 ) запитуваної інформації листом від 18 січня 2017 року №35/0/69-17 є такою, що не відповідає вимогам Закону № 2939-VI.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

26. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

27. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний визначає Закон № 2939-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

28. За визначенням статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

29. Одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (частина 2 статті 5 Закону № 2939-VI).

30. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

31. Статтею 14 Закону № 2939-VI встановлено обов`язки розпорядника інформації, серед яких обов`язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення та надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

32. Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

33. Відповідно до статті 21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

34. Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI визначено випадки, у яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

36. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

37. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

38. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

39. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

40. Вирішуючи вимоги касаційної скарги в межах її доводів, Верховний Суд зазначає, що з буквального тлумачення положень частини другої статті 21 Закону № 2939-VI слідує, що задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з копіюванням документів понад встановлений обсяг. Копії 10-ти сторінок документу надаються безкоштовно.

41. Так, частинами 1, 2 статті 21 Закону № 2939-VI передбачено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

42. Конституційний Суд України в ухвалі щодо необхідності офіційного тлумачення частини 1 статті Закону № 2939-VI зазначив, що положеннями частини 2 статті 21 Закону викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації (ухвала від 25 червня 2013 року №29-у/2013).

43. Судом апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 квітня 2017 року у справі №638/5652/17 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 212-3 КУпАП, а провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення.

44. Зі змісту вказаної постанови слідує, що відмова директора Департаменту організаційної роботи ОСОБА_2 у наданні потерпілому ( ОСОБА_1 ) запитуваної інформації листом від 18 січня 2017 року № 35/0/69-17 є такою, що не відповідає вимогам Закону № 2939-VI. А тому суд дійшов висновку про те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення доведена, підтверджується матеріалами адміністративної справи, а виходячи з досліджених доказів, суд вбачав подію та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 212-3 КУпАП, у зв`язку із порушенням вимог Закону № 2939-VI.

45. При цьому, судом було встановлено, що з часу вчинення правопорушення (18 січня 2017 року) минуло більше трьох місяців. Приймаючи до уваги, що на момент розгляду справи в суді закінчились строки, передбачені частиною 2 статті 38 КУпАП, провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю.

46. Тобто провадження в адміністративній справи закрито не з реабілітуючих обставин.

47. Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України (у редакції чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

48. Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто тi обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

49. За змістом частини 1 статті 72 КАС України (у редакції чинній до 15.12.2017) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

50. За таких обставин справи та нормативному врегулюванні, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини встановлені постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 квітня 2017 року у справі №638/5652/17 про притягнення ОСОБА_2 до адміністровано відповідальності за частиною 2 статті 212-3 КУпАП, оскільки її відмова у наданні потерпілому ( ОСОБА_1 ) запитуваної інформації листом від 18 січня 2017 року № 35/0/69-17 є такою, що не відповідає вимогам Закону № 2939-VI, є обставиною, яка не доказується при розгляді цієї справи.

51. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

52. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

53. В іншій частині судові рішення не є предметом касаційного оскарження.

54. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

55. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

56. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

57. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

59. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

60. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту організаційної роботи Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду