ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 644/5974/18
провадження № 61-2186св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження: головний державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комар Ганна Володимирівна,
стягувач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Круглової С. С., Пилипчук Н. П., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - державний виконавець) Комар Г. В.
В обґрунтування скарги вказував, що у провадженні державного виконавця Комар Г. В. перебуває виконавче провадження (ВП № 56455978) з примусового виконання виконавчого листа № 644/10158/13-ц, виданого 27 грудня 2013 року на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду від 10 грудня
2013 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1
2 серпня 2018 року він дізнався про винесення 18 липня 2018 року державним виконавцем Комар Г. В. постанов у вказаному виконавчому провадженні: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Крім того, державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 17 липня 2018 року.
На думку заявника, вказані постанови винесено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а розрахунок заборгованості є неправомірним та необґрунтованим.
Також заявник вважає, що внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження», які надають повноваження державному виконавцю вживати заходи передбачені статтею 71 цього Закону, набули чинності 6 лютого
2018 року, тому у державного виконавця відсутнє право застосовувати вказану статтю до спливу шести місяців з дня набуття чинності вказаною нормою права.
За таких обставин просив визнати неправомірними дії державного виконавця Комар Г. В. щодо винесення постанов від 18 липня 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 56455978 про встановлення тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 та скасувати ці постанови; визнати незаконним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 17 липня 2018 року, здійснений державним виконавцем Комар Г. В. у виконавчому провадженні
ВП № 56455978.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2018 року, постановленою у складі судді Саркісян О. А., скаргу задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Комар Г. В. щодо винесення постанов від 18 липня 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 56455978 про встановлення тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 та скасовано вказані постанови.
Визнано незаконним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 17 липня 2018 року, здійснений державним виконавцем Комар Г. В. у виконавчому провадженні ВП № 56455978.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що боржнику не було відомо про зобов`язання зі сплати аліментів. Місцевий суд встановив неправомірність дій державного виконавця Комар Г. В. щодо винесення постанов від 18 липня 2018 року, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження він отримав 7 серпня 2018 року. Крім того, на час винесення оскаржуваних постанов не спливло шість місяців з дня набрання чинності змінами до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», тому державний виконавець не мав повноважень встановлювати визначені цією нормою тимчасові обмеження до боржника. Також суд дійшов висновку про невідповідність положенням закону розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2018 року і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив з того, що на час винесення постанов про встановлення відносно ОСОБА_1 тимчасових обмежень від 18 липня 2018 року існувала заборгованість зі сплати ним аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, тому державний виконавець мав підстави для застосування частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду
від 13 грудня 2018 року і залишити в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що, подаючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_2 вказувала на пропуск заявником строку для звернення зі скаргою на дії державного виконавця та відсутність клопотання про поновлення процесуального строку. За результатом розгляду апеляційної скарги просила скаргу на дії державного виконавця залишити без розгляду. Суд апеляційної інстанції помилково вийшов за межі доводів і вимог апеляційної скарги та здійснив перегляд судового рішення суду першої інстанції по суті.
Заявник вказує на помилковість висновку апеляційного суду про отримання боржником повідомлення про розрахунок заборгованості разом з постановою про відкриття виконавчого провадження, оскільки лист, яким направлено вказані документи, повернувся до відділу державної виконавчої служби неврученим з підстав закінчення терміну зберігання та вручений співробітнику відділу за довіреністю. Вказані обставини підтверджуються довідкою Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Укрпошта» від 14 січня 2019 року. Враховуючи неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що дії з примусового виконання рішення державний виконавець вживав після отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також заявник вказує на помилкове відхилення судом апеляційної інстанції доводів скарги про відсутність у державного виконавця права застосовувати тимчасові обмеження, визначені статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження». На думку заявника, апеляційний суд неправильно застосував статтю 58 Конституції України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2019 року та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 16 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 10 грудня 2013 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 9 жовтня 2013 року, до досягнення дитиною повноліття.
27 грудня 2013 року на виконання вказаного рішення Ордженікідзевським районним судом міста Харкова видано виконавчий лист.
29 травня 2018 року державний виконавець Комар Г. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 644/10158/13
від 27 грудня 2013 року.
Зі списку вихідної кореспонденції № 70 апеляційний суд встановив, що на адресу ОСОБА_1 відділом державної виконавчої служби направлено постанову про відкриття виконавчого провадження листом зі штрихкодовим ідентифікатором № 6104602776060.
З обліку відстежень поштового відправлення із веб-сайту ПАТ «Укрпошта» апеляційним судом встановлено, що кореспонденція за трек-номером 6104602776060 направлена на адресу отримувача 8 червня 2018 року та отримана за довіреністю 9 липня 2018 року.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до відділу ДВС із заявою про вжиття заходів до боржника ОСОБА_1 , який не сплачує аліменти з 9 жовтня 2013 року до теперішнього часу.
18 липня 2018 року державним виконавцем Комар Г. В. винесено постанови
у виконавчому провадженні ВП № 56455978 про встановлення тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, оскільки згідно з довідкою-розрахунком державного виконавця на 1 травня 2018 року заборгованість за аліментами становить 61 862,55 грн, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Апеляційний суд встановив, що у подальшому вказаний розрахунок скасований державним виконавцем Комар Г. В. у зв`язку з надходженням 11 вересня
2018 року заяви від представника боржника про перерахування заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів з урахуванням наданих копій квитанцій від 22 травня 2018 року на суму 1 300 грн, від 10 липня 2018 року на суму
1 300 грн; платіжного доручення № 98730750384745552639 від 8 червня
2018 року на суму 1 300 грн; здійснено перерахунок заборгованості за три роки з моменту звернення до виконавчої служби із виконавчим листом. З вказаного розрахунку апеляційний суд встановив, що заборгованість на 1 травня 2018 року становила 46 265,34 грн.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII
«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на час винесення державним виконавцем оспорюваних постанов, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Відповідно до змісту скарги та заявлених вимог заявник, зокрема, не погоджується з винесеними державним виконавцем постановами про встановлення тимчасового обмеження його прав.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18
Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 71 Закону № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом.
6 лютого 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни до ряду законодавчих актів, у тому числі й до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, посилено відповідальність платників аліментів у разі допущення заборгованості, введено відповідні заходи та порядок їх застосування з наданням відповідних повноважень державному виконавцю.
Відповідно до пунктів 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на час винесення державним виконавцем оспорюваних постанов, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону № 1404-VIII cтрок обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частин дев`ятої, дванадцятої статті 71 цього Закону, обчислюється з наступного робочого дня після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини десятої статті 71 Закону № 1404-VIII тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: 1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; 2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; 3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; 4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.
Аналіз норм права, якими керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов, дає підстави для висновку про те, що достатньою підставою для застосування тимчасових обмежень є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом, та в певному розмірі.
У постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 639/1140/18-ц (провадження № 61-6208св19), від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 635/11120/13-ц (провадження № 61-6944св19) та від 9 лютого 2021 року у справі № 553/1952/13-ц (провадження № 61-855св19) вказано, що підставами для винесення постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої
статті 71 Закону № 1404-VIII, є саме наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
У справі, що переглядається, суди встановили, що постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 644/10158/13 від 27 грудня 2013 року державний виконавець винесла
29 травня 2018 року. При цьому постанови про встановлення тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 у вказаному виконавчому провадженні винесено державним виконавцем 18 липня 2018 року.
Зі змісту постанов про встановлення тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 вбачається, що у останнього виникла заборгованість зі сплати аліментів за період з 9 жовтня 2013 року до 1 липня 2018 року, загальний розмір якої складає 65 504,55 грн, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Державний виконавець не врахувала, що значний розмір цієї заборгованості (61 862,55 грн) утворився до відкриття виконавчого провадження. При цьому після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження згідно з розрахунком, який врахував державний виконавець, встановлюючи тимчасові обмеження відносно боржника, утворилась заборгованість у розмірі 3 642 грн
(65 504,55 грн - 61 862,55 грн), яка не перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
За таких обставин у державного виконавця на час винесення оспорюваних постанов були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 тимчасових обмежень, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої
статті 71 Закону № 1404-VIII.
Суд першої інстанції правильно задовольнив скаргу в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанов про встановлення тимчасових обмежень відносно боржника та скасування цих постанов, проте мотиви суду про відсутність підстав для встановлення тимчасових обмежень, оскільки на час винесення оскаржуваних постанов не сплинуло шість місяців з дня набрання чинності змінами до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», є помилковими.
Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши частину четверту
статті 11 Закону № 1404-VIII, дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для винесення оспорюваних постанов та, як наслідок, про правомірність дій державного виконавця щодо їх винесення.
Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанов про встановлення тимчасових обмежень відносно боржника та скасування цих постанов, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.
Разом з тим, касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги в частині визнання незаконним здійсненого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 липня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованість зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Частиною третьою вказаної статті визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання (частина перша статті 194 СК України в редакції Кодексу, чинній на час складення оспорюваного розрахунку).
Встановивши, що державний виконавець здійснив перерахунок заборгованості з урахуванням статей 194 195 СК України та наданих заявником доказів сплати частини заборгованості, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 липня 2018 року, який на час розгляду скарги судом першої інстанції та на час її апеляційного перегляду був нечинним.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог скарги про визнання незаконним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив у цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги у цій частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.
Керуючись статтями 400 410 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги,статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокузадовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанов про встановлення тимчасових обмежень скасувати; ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2018 рокув цій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині визнання незаконним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук