Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 644/6260/16-ц

провадження № 61-46222св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільним майном, визнання права власності на частку у спільному майні.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у період з 2006 року по 2011 рік він з ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних відносинах, сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

За час спільного проживання сторін та перебування у фактичних шлюбних відносинах відповідачем придбана квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира придбана у 2008 році за договором про дольову участь у будівництві. На виконання умов договору внесено 100 % оплати вартості квартири у розмірі 60 000 дол. США. Грошові кошти, що внесені на оплату вартості квартири, були спільно нажитими, під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.

Вказував на те, що на момент придбання квартири відповідач не мала відповідного доходу для придбання житла. Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 . Таке рішення прийнято у зв`язку з тим, що він мав кредитні зобов`язання перед банком, а тому не хотів реєструвати право власності на свої ім`я.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах і ведення спільного господарства між ним та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 2006 по 2011 рік, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном, набутим за час фактичних шлюбних відносин, та визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року у складі судді Черняка В. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 по 2011 рік.

Визнано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , спільним майном, набутим за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2006 по 2011 рік.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , як спільного майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнала позов в частині встановлення факту проживання сторін у період з 2006 по 2011 рік однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спірна квартира придбана у період спільного проживання сторін, тому відповідно до статей 74 69 70 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, прийнявши визнання відповідачем позову в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2006 по 2011 рік, при одночасному запереченні відповідачем ведення спільного господарства, побуту та бюджету, невірно застосував положення статті 74 СК України та порушив правила прийняття такого визнання згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України. Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї та судом такі обставини не встановлено, а тому відсутні підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відповідно, також відсутні підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін, а також для її поділу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділу майна.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач визнала його позов в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому відповідач не довела свою платоспроможність для придбання спірної квартири, не надала беззаперечних та належних доказів, які б підтверджували, що грошові кошти на вказану квартиру їй надала її мати, які остання отримала від продажу двох квартир.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково посилався на обставини, встановлені рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 17 червня 2016 року у справі № 636/765/16-ц, та не врахував обставини, встановлені рішенням Ленінського суду Харківської області від 18 грудня 2017 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги, зазначені судом, усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Зупинено дію постанови Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 травня 2008 року між СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» та ОСОБА_2 був укладений договір № 5-161/К69 асоційованого членства у споживчому товаристві, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» шляхом внесення в повному обсязі своєї частки в СТ «ЖБК «АВАНТАЖ», з метою здійснення СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» будівництва будинку за рахунок внесеного паю, а також прийняти на себе в розмірі цільового внеску частину витрат, пов`язаних з утриманням СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» і реалізацією їм статутних цілей і завдань на умовах цього договору, а СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» зобов`язалось здійснити будівництво будинку і після здачі будинку в експлуатацію, передати ОСОБА_2 закріплену за нею квартиру, за умови виконання зобов`язань за цим договором.

ОСОБА_2 зобов`язалась внести долю у розмірі 297 400,00 грн (початковий внесок складає 247 400,00 грн здійснюється у термін до 31 травня 2008 року, 50 000,00 грн - у термін до 10 червня 2008 року).

24 грудня 2008 року між СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 5-161/К69 від 29 травня 2008 року, згідно з якою внесено зміни в характеристики об`єкта нерухомості (квартири), замінено номер квартири з № АДРЕСА_1 .

Під час здачі будинку до експлуатації, нумерація будинку змінилась з АДРЕСА_1 .

26 липня 2012 року між СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору № 5-161/К69 від 29 травня 2018 року, згідно якого сторони керуючись пунктом 2.7 договору прийшли взаємної згоди, що розмір паю становить 203 252,00 грн, а цільовий внесок 94 148,00 грн.

Згідно довідки СП «ЖБК «АВАНТАЖ» від 12 листопада 2008 року вартість квартири за умовами договору № 5-161/К69 асоційованого членства у споживчому товаристві становить 297 400,00 грн, які сплачені у період з 30 травня 2008 року і до жовтня 2008 року.

За актом приймання передачі квартири від 26 липня 2012 року квартира АДРЕСА_1 передана ОСОБА_3 для оформлення правовстановлюючих документів - реєстрації права власності.

03 грудня 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано права власності на вказану квартиру.

Згідно з договором дарування квартири від 05 листопада 2015 року ОСОБА_2 передала у дар ОСОБА_4 (дочка відповідача) спірну квартиру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що з 2006 року по 2011 рік він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому майно, придбане у цей період, є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 .

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Вказаний висновок неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17.

У справі, що переглядається, установлено, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції відповідач визнавала факт спільного проживання з позивачем, однак заперечувала факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат та наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що прийнявши визнання відповідачем позову в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2006 по 2011 рік, суд першої інстанції невірно застосував положення статті 74 СК України та порушив правила прийняття такого визнання згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивач надав фотографії відпочинку; ксерокопію заяви, складеної від імені ОСОБА_5 у справі, яка перебувала у провадженні судді Ленінського районного суду м. Харкова, довідку, що підтверджує погашення ним заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк», документи щодо руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 юридичної особи «Спасское» та довідку начальника дільниці № 63 КП «Жилкомсервіс».

Апеляційний суд, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що не підтверджується достатніми належними доказами факт проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у період з 2006 року по 2011 рік, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання за позивачем права власності на половину майна ОСОБА_2 .

При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував, що рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 17 червня 2016 року у справі № 636/765/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно та виділення частки майна в натурі, встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2010 року проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , у той час як позивач просив у цій справі встановити факт проживання його однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2006 року по 2011 рік.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довела свою платоспроможність для придбання спірної квартири, зводяться до переоцінки доказів, які стосуються джерел отримання коштів для набуття спірного майна, тобто виходять за межі касаційного оскарження, оскільки касаційний суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Крім того, ці доводи на мають значення для вирішення спору, оскільки не містять обставин на підтвердження спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_2 .

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував обставини, які встановлені у рішенні Ленінського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року у справі № 642/4737/16-ц, а саме щодо встановлення факту його проживання з відповідачем однією сім`єю, оскільки предметом спору у зазначеній справі було визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності на спадщину, а не встановлення факту проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 06 грудня 2018 року зупинено дію постанови Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому дія постанови Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року підлягає поновленню.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець