Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 644/6976/16-ц
провадження № 61-1952св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року у складі судді Бабенко Ю. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції міста Харкова про визнання фіктивним розірвання шлюбу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 29 листопада 1997 року він перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.
З метою усунення від спадкування його дітей від першого шлюбу він вирішив формально розлучитися з ОСОБА_3 та продати їй квартиру, яка належала йому на праві власності. При цьому вони продовжували проживати разом із ОСОБА_3 однією сім`єю та фактично перебувати у сімейних відносинах.
20 вересня 2005 року шлюб між ним та ОСОБА_3 був розірваний. Після розірвання шлюбу він продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності, та вони продовжили проживати разом. 05 листопада 2007 року ОСОБА_3 продала вказану квартиру та купила квартиру АДРЕСА_2 .
Крім того, він був зареєстрований та проживав у вищезазначеній квартирі разом із колишньою дружиною ОСОБА_3 .
Вважав, що наявні підстави для визнання розірвання шлюбу фіктивним.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив визнати фіктивним розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 та зобов`язати відповідача анулювати актовий запис № 447 від 20 вересня 2005 року та свідоцтво про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 та Серії НОМЕР_2 , видане 20 вересня 2005 року відповідачем.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що на момент розірвання шлюбу позивач і ОСОБА_3 проживали окремо, ОСОБА_3 була знята з реєстрації із спільного з позивачем місця проживання, відносини позивача і ОСОБА_3 не мали сімейний, шлюбний характер, дійшов висновку про те, що позивач не довів позовних вимог.
Також судом враховано, що з моменту розірвання шлюбу до звернення позивача до суду з цим позовом пройшло більше 10 років, за життя ОСОБА_3 жоден із подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову, належним чином не встановили обставини справи, не надали належної правової оцінки наданим ним доказам, не врахували, що після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 вони продовжували спільне проживання, їх внутрішня воля була спрямована на підтримання подальших шлюбних відносин.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишено без руху для надання доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження та сплати судового збору.
У березні 2019 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим 29 листопада 1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану Орджонікідзевського райвиконкому м. Харкова.
20 вересня 2005 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим 20 вересня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
За правилом статті 108 СК України за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
З урахуванням наведених положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.
При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, позивач не довів, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин та не надав доказів, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини.
При цьому суди правильно врахували, що з моменту розірвання шлюбу до звернення позивача до суду з цим позовом пройшло більше 10 років, за життя ОСОБА_3 жоден із колишнього подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), § 2).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець