№ 644/7809/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 644/7809/18

провадження № 61-2900св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Олійник Оксана Михайлівна,

треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання батьківства, визнання права власності на частину квартири, земельної ділянки та житлового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року він та відповідачка проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільно відпочивали, здійснювали всі обов`язки подружжя. У цей період часу вони не перебували в іншому зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого вони разом виховували та утримували.

Зазначав, що 03 березня 2015 року вони з ОСОБА_4 придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира придбана частково за спільні кошти, частково за його особисті кошти, отримані від продажу житлового будинку та земельної ділянки розміром 0,2035 га в с. Циркуни за 55 000,00 доларів США.

01 листопада 2016 року ними за спільні кошти придбаний житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка на АДРЕСА_2 . Будинок знайшов він та він же домовлявся із власником про його вартість і укладав договір завдатку, але право власності зареєстровано за відповідачкою.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 повідомила його про бажання припинити стосунки у зв`язку з тим, що зустріла іншого чоловіка та має намір виїхати разом із сином до Німеччини. Також вона забрала у нього ключі від їхньої квартири.

З 16 серпня 2018 року їхні фактичні шлюбні відносини з відповідачкою припинилися, він почав проживати у спірному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилався на те, що у серпні 2018 року він дізнався, що у свідоцтві про народження ОСОБА_3 батьком зазначений не він.

Під час спільного проживання він турбувався про родину, займався вихованням та розвитком сина, не знаючи, що відповідачка не зареєструвала його батьком дитини. Наразі ОСОБА_4 перешкоджає йому бачитися та спілкуватися із сином.

16 вересня 2018 року відповідачка разом з дитиною вилетіла до Німеччини, де й проживає.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року;

- визнати його батьком дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_5 ;

- зобов`язати Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер актового запису про народження дитини - 245, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, де у відомостях про батьківство вказати батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_7 » (після зміни прізвища - ОСОБА_8 ) на « ОСОБА_9 »;

- визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м; на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 загальною площею 47,6 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м; на Ѕ частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,15 га, кадастровий номер 6310138500:14:015:0009.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року у складі судді Бабенка Ю. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року.

Визнано ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_2 .

Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер актового запису про народження дитини № 245, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, де у відомостях про батьківство вказати батьком дитини ОСОБА_1 , змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_7 » ( ОСОБА_8 ) на « ОСОБА_9 ».

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 47,6 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер № 6310138500:14:015:0009, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено юридичний факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та доведено наявність підстав для поділу їх спільного сумісного майна.

При цьому районний суд зазначив, що оцінка показань допитаних в суді свідків та наданих письмових доказів у справі, свідчить про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року, ОСОБА_1 є батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторони набули квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку і житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 під час їх спільного проживання за спільні кошти.

Позовні вимоги про встановлення батьківства позивача задоволено у зв`язку з ухиленням ОСОБА_4 від надання експертам необхідних матеріалів для проведення експертизи на підставі положень статті 109 ЦПК України.

У зв`язку із визнанням ОСОБА_1 батьком ОСОБА_11 районний суд вважав, що наявні підстави для внесення змін до актового запису про народження дитини та зміни його прізвища на « ОСОБА_9 ».

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, отже, наявні підстави для визнання за позивачем права власності на Ѕ спірного майна.

При цьому суд відхилив посилання відповідачки на укладені нею договори позики на придбання майна та судові рішення про стягнення коштів на підставі цих договорів, та вважав, що відповідачка та її представник не надали суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б в своїй сукупності свідчили про те, що спірне нерухоме майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року, зокрема, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. При цьому апеляційний суд зазначив, що тимчасове спільне проведення відпочинку, присутність на святах не є підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Періодична участь ОСОБА_1 у житті ОСОБА_3 , якого він вважав власним сином, зокрема, відвідування дошкільного навчального закладу та закладу охорони здоров`я, не свідчить про його проживання однією сім`єю з матір`ю дитини ОСОБА_2 . Показання свідків не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки вони не є достеменно обізнаними про характер відносин, що склались між сторонами, а мають такі свідчення тільки зі слів позивача.

Крім того, позивач не довів, що спірне нерухоме майно придбано сторонами за спільні кошти, тобто, що джерело набуття цього майна було спільним.

Докази свідчать про те, що ОСОБА_2 була працевлаштована, брала у борг кошти з метою купівлі нерухомого майна. У договорах купівлі-продажу міститься застереження, що майно придбано покупцем за особисті кошти, та вона не перебуває у шлюбі і не проживає однією сім`єю з іншими особами. Натомість, відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 доходів у період придбання спірного майна, їх розміру та доказів вкладення ним коштів у купівлю спірного нерухомого майна позивачем суду не надано. Факт продажу позивачем свого будинку у 2009 році не свідчить про те, що отримані ним кошти були витрачені саме на купівлю спірного нерухомого майна.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання його батьком ОСОБА_10 та внесення змін до актового запису про народження дитини та зміну прізвища дитини з « ОСОБА_7 » ( ОСОБА_8 ) на « ОСОБА_9 » апеляційний суд взяв до уваги інтереси дитини, яка на теперішній час проживає разом з матір`ю та її чоловіком в Німеччині у родині, сім`я має єдине прізвище « ОСОБА_8 », та яка не бажала надавати біологічні зразки для проведення експертизи та вважав, що підстав для задоволення зазначених вимог немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасувати, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи та обставинах, які встановлені під час її розгляду.

Зазначає, що апеляційний суд відмовив у визнанні за ним батьківства незважаючи на те, що матеріали справи свідчать, що він зробив все можливе для отримання висновку судової молекулярно-генетичної експертизи, зокрема, чотири рази з`являвся до експертної установи у призначений для відібрання біологічних зразків час, направляв відповідачці та її представнику листи з пропозиціями узгодження часу для явки до експертної установи.

Отже, наведені відповідачем причини не з`явлення до експертної установи не є поважними та свідчать про ухилення ОСОБА_4 від проведення експертизи.

Оскаржувана постанова не містить жодного обґрунтування причин, чому наявні у матеріалах справи докази не можна вважати доказами походження дитини від ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили спільне проживання сторін.

Щодо визнання права власності на спірне майно, вважає, що оскільки він не був залучений до участі у справі про стягнення з ОСОБА_4 боргу на користь ОСОБА_12 , встановлені у цій справі обставини не мають преюдиційного значення для цієї справи.

Зазначає, що апеляційний суд позбавив його та його представника права виступити з промовою у судових дебатах, що є порушенням статті 242 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/98951/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 638/5286/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) та від 17 червня 2020 року у справі № 201/6094/18 (провадження № 61-5044св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року представником ОСОБА_13 - адвокатом Шерстюк Р. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушень статті 109 ЦПК України, оскільки ні відповідач, ні дитина не ухилялися від проведення експертизи. Відсутність дитини під час проведення експертизи була викликана, в силу свого віку, нерозумінням того, що така процедура їй нічим не загрожує, або простим небажанням брати у ній участь, або поганим самопочуттям.

Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спірне майно було придбано за власні кошти ОСОБА_4 , що підтверджується розписками про позику коштів саме задля придбання спірних об`єктів нерухомості.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Державного реєстру актів цивільного в актовому записі № 245 про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, у відомостях про батька зазначено батьком дитини - ОСОБА_14 , громадянина України, матір`ю зазначено - ОСОБА_4 .

Відомості про батька записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України. Аналогічні записи відображені і в свідоцтві про народження ОСОБА_3 (том 1, а. с. 100, 101).

Згідно з листом № 237 від 07 вересня 2018 року головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 7» вбачається, що в історії пологів № 129 ОСОБА_4 знаходиться її заява на партнерські пологи з чоловіком ОСОБА_1 , який брав участь у догляді за ОСОБА_4 під час пологів та під час перебування її в пологовому будинку (том 1, а. с. 11, том 3, а. с. 83).

У листі головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 15» за № 196 від 10 вересня 2018 року вказано, що за інформацією лікаря-педіатра ОСОБА_15 та відповідно до записів в історії розвитку дитини (форма № 112/о), дитину ОСОБА_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_3 і знаходився під наглядом поліклініки з народження до ІНФОРМАЦІЯ_3 , на прийом в поліклініку приводила мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_1

18 серпня 2015 року хлопчик вибув за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 12).

У листі за № 490 від 13 грудня 2018 року головний лікар зазначив, що в попередній відповіді помилково вказано, що ОСОБА_1 є батьком дитини (том 1, а. с. 233).

У листі № 176/01-24 від 07 вересня 2018 року завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад № 150» зазначено, що ОСОБА_3 виховувався в дошкільному закладі з 01 вересня 2015 року.

Зі слів вихователів закладу, за час відвідування дитиною садка ОСОБА_1 та мати дитини приводили до закладу і забирали хлопчика, відвідували батьківські збори, святкові заходи, приносили оплачені квитанції за оплату харчування дитини в закладі (том 1, а. с. 13).

Відповідно до листа № 180/01-24 від 17 вересня 2018 року завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад № 150», ОСОБА_3 зарахований до дошкільного закладу 19 серпня 2015 року на підставі заяви матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4 дитину відраховано із закладу на підстави заяви матері ОСОБА_4 та заяви батька ОСОБА_1 (том 1, а. с. 14).

25 лютого 2009 року ОСОБА_1 продав належний йому будинок АДРЕСА_3 за 423 500,00 грн, що було еквівалентно 55 000 доларів США (том 1, а. с. 17).

02 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_16 уклали договір найму на тимчасове проживання його, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_5 строком на один рік (том 3, а. с. 10). За замовленням ОСОБА_4 у вказаній квартирі ТОВ «Воля-кабель» надавались послуги з телебачення та інтернету (том 1, а. с. 178-179).

ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 загальною площею 32, 4 кв. м, житловою площею 16 3 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т. В. за № 445.

В договорі купівлі-продажу зазначеної квартири вказано, що квартиру ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_17 за 429 600,00 грн.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що договір укладався за заявою покупця про те, що вона придбає вищезазначену квартиру за особисті кошти, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім`єю з іншими особами. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (том 1, а. с. 15-16, 108-111).

Також ОСОБА_4 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 загальною площею 47,6 кв. м, житловою площею 28,5 кв м, та земельної ділянки, яка розташована за цією адресою, площею 0,15 га, кадастровий номер 6310138500:14:015:0009, на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В. за № 3763.

У договорі купівлі-продажу зазначено, що вказане домоволодіння і земельну ділянку ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_18 за 541 965,39 грн. Пунктом 8 договору передбачено, що покупець стверджує, що набуває нерухоме майно на особисті кошти, не знаходячись у зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім`єю з чоловіком. Гроші, які передаються за цим договором, не є спільною сумісною власністю, що підтверджується заявою від 01 листопада 2016 року (том 1, а. с. 18-19, 112-115).

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 21 травня 2019 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_19 на користь ОСОБА_12 грошові кошти за договором позики від 20 лютого 2015 року в розмірі 450 000,00 грн та за договором позики від 12 жовтня 2016 року в розмірі 560 000,00 грн (том 2, а. с. 158-159, том 3, а. с. 11-12).

З 16 серпня 2011 року до 05 лютого 2016 року ОСОБА_4 працювала у ПТ «Ломбард Золота скриня» ТОВ «Кредитне товариство № 1 і компанія», що підтверджується записами у її трудовій книжці та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків. Відомості про доходи містяться лише за третій та четвертий квартали 2011 року - перший квартал 2013 року у формі заробітної плати та державної і соціальної матеріальної допомоги і за лютий 2016 року, а також у 2017 році - дохід від продажу рухомого майна 107 614,10 грн (том 1, а. с. 116, 208).

Місце проживання ОСОБА_4 з 24 липня 2008 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 (том 1, а. с. 64).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Кегичівської селищної ради від 23 серпня 2018 року № 156, № 1848, № 1849 ОСОБА_4 та її син ОСОБА_3 проживали за вказаною адресою (том 1, а. с. 102, 103, 104).

Перевіркою, проведеною Кегичівським ВП Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області встановлено, що за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , але фактично з 2012 року до 2016 рік проживав ОСОБА_20 , з 2017 року - ОСОБА_21 (том 1, а. с. 237).

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 , з 10 квітня 2013 року (том 1, а. с. 80-81).

14 вересня 2018 року комісією у складі ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 складено акт, затверджений Об`єднанням житлових кооперативів «Круг», яким встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , зі слів сусідів з березня 2015 року до часу складання акту мешкають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 7).

У вказаній квартирі місце проживання будь-яких осіб не зареєстровано, особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Об`єднання житлових кооперативів «Круг» від 10 вересня 2015 року № 56 (том 1, а. с. 105).

ОСОБА_4 сплачувала за надання комунальних послуг у вказаній квартирі, що підтверджується наданими нею копіями квитанцій (том 1, а. с. 117-131).

17 вересня 2018 року начальником Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області адвокату Соляник О. О. направлено відповідь на запит, у якій зазначено, що з 2016 року по теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично користуються житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 8).

Відповідно до довіреності від 18 липня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л. І. за № 826, ОСОБА_25 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_1 користуватися і розпоряджатися належним йому автомобілем марки ЗАЗ, реєстраційний № НОМЕР_1 (том 1, а. с. 9).

ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи фотографії сторін та дитини, відеозапис хрестин ОСОБА_3 , аудіозапис розмов сторін, розмов дитини (том 3, а. с. 81-а, 84-106, том 2, а. с. 200).

Відповідно до паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон він виїжджав до Польщі в 2013 році, а в 2015 році - до Чорногорії.

26 жовтня 2018 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_26 та змінила своє і сина ОСОБА_27 прізвище на « ОСОБА_8 » (том 2, а. с. 139, 143, 194-199).

У грудні 2018 року ОСОБА_4 зверталась до правоохоронних органів із заявами про те, що ОСОБА_1 незаконно оселився у належному їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 221-222, том 2, а. с. 41-43).

Кримінальні провадження за заявами ОСОБА_4 закриті за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2, а. с. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не повністю.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

У частинах першій та другій статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Звертаючись до суду із позовом, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем, ОСОБА_1 посилався на те, що у період з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_4 , зокрема, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та здійснювали всі обов`язки подружжя.

Задовольняючи позов у частині встановлення факту спільного проживання між сторонами, районний суд дійшов висновку про доведеність позивачем цієї вимоги, оскільки у матеріалах справи наявні беззаперечні докази, які підтверджують факт спільного проживання.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , а тимчасове спільне проведення відпочинку, присутність на святах не є підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується та вважає, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання між сторонами.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази його спільного проживання з ОСОБА_2 , зокрема, копія договору найму від 02 травня 2014 року, фотографії, диск з відеозаписом хрестин ОСОБА_3 , аудіодиск з зафіксованою розмовою сторін по справі та сина ОСОБА_27 в 2019 році, показання свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_22 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_23 , та інші наявні у матеріалах справи письмові докази у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання сторін та ведення спільного господарства.

Апеляційний суд належно не мотивував відхилення показань зазначених свідків, як доказів у справі.

При цьому нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_42 , ОСОБА_22 , у яких зазначено про факт спільного проживання сторін, не можуть братися судом до уваги як показання свідків, оскільки порядку надання показань свідків у формі нотаріально посвідченої заяви цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено.

Апеляційний суд залишив поза увагою наявність у матеріалах справи (том 1, а. с. 7) акту Об`єднання житлових кооперативів «Круг», у якому зазначено, що ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 з березня 2015 року.

Висновки суду апеляційної інстанції про періодичну участь ОСОБА_1 у житті ОСОБА_3 є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

З огляду на зазначене, матеріали справи містять достатні докази, які свідчать про спільне проживання сторін, зокрема, що підтверджують проведення вказаними особами дозвілля та відпочинку разом; показанням свідків, які підтвердили наявність між позивачем та ОСОБА_2 відносин, що виражались у взаємній любові, повазі, взаєморозумінні та взаємодопомозі, що є моральною основою шлюбу, а також іншим доказам, які у їх сукупності свідчать про перебування зазначених осіб у фактичних шлюбних відносинах.

Щодо визнання ОСОБА_1 батьком дитини - ОСОБА_6 .

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відомості про батька дитини записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян від 10 липня 2018 року № 00020521614 (том 1, а. с. 100).

Скасовуючи рішення районного суду про визнання ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_10 , апеляційний суд вважав, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. При цьому присутність на пологах, іноді супровід Кирила до дошкільного навчального закладу та поліклініки не можуть бути доказом кровного споріднення між ним та дитиною.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є неправильними з огляду на таке.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання батьківства за ОСОБА_1 , вважав, що ухилення відповідача від проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи дає суду підстави встановити факт наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не забезпечила явку дитини ОСОБА_10 для проведення молекулярно-генетичної експертизи для встановлення наявності чи відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 і дитиною, районний суд застосував положення статті 109 ЦПК України та визнав відповідача таким, що ухиляється від участі у проведенні експертизи.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Верховний Суд вважає, що для правильного застосування статті 109 ЦПК України суду потрібно не лише констатувати факт неявки на експертизу і послатись на статтю 109 ЦПК України, а й надати правову оцінку доводам відповідача про причини неявки на експертизу.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування статті 109 ЦПК України та встановлення батьківства ОСОБА_1 за відсутності висновку судової медичної молекулярно-генетичної експертизи є правильними, оскільки відповідач 20 березня 2019 року, 09 липня 2019 року, 18 вересня 2019 року, 19 листопада 2019 року не забезпечила явку ОСОБА_3 до експертної установи для належного відібрання біологічного матеріалу, необхідного для проведення судової генетичної експертизи, про що експертом було складено відповідні повідомлення про неможливість проведення експертизи.

Посилання відповідача та її представника на погане самопочуття дитини, відмову дитини від проведення експертизи не можуть бути визнані поважними причинами невиконання ОСОБА_2 ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року.

Висновки апеляційного суду в цій частині про те, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, не основані на нормі статті 109 ЦПК України, яка імперативно перерозподіляє тягар доказування і наслідки ухилення від участі в експертизі.

З огляду на зазначене, районний суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_10 .

Крім того, докази, які підтверджують факт спільного проживання сторін, участь позивача у партнерських пологах, відеозаписи хрестин дитини, численні фотознімки, аудіозапис, на якому дитина звертається до позивача «тато», також дають підстави вважати, що батьком дитини є позивач.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність врахування інтересів дитини при вирішенні даного спору, проте, залишив поза увагою те, що біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини.

Такі висновки узгоджуються з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у пункті 24 рішення за результатами розгляду справи «М.Т. проти України», у якому зазначено: «щодо спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, Суд нагадує, що незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. у зв`язку з цим рішення у справах «Каутзор проти Німеччини» (Kautzor v. Germany), заява № 23338/09, пункт 77, від 22 березня 2012 року та «Аренс проти Німеччини» (Ahrens v. Germany), заява № 45071/09, пункт 74, від 22 березня 2012 року). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. у зв`язку з цим рішення у справі «Ружанські проти Польщі» (Rozanski v. Poland), заява № 55339/00, пункт 78, від 18 травня 2006 року). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадках, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. у зв`язку з цим рішення у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» (Krisztian Barnabas Toth v. Hungary), заява № 48494/06, пункти 33 - 38, від 12 лютого 2013 року)».

Щодо зобов`язання Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області вчинити дії

У зв`язку із визнанням ОСОБА_1 батьком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до актового запису про народження дитини слід внести зміни у відомостях про батьківство та зазначити батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.

З огляду на зазначене, позовна вимога ОСОБА_1 у цій частині підлягає задоволенню.

Проте, вимога ОСОБА_1 про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_7 » (після зміни прізвища - ОСОБА_8 ) на « ОСОБА_9 » не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 146 СК України ім`я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір`ю дитини.

Судами встановлено факт реєстрації народження дитини сторін за заявою відповідача відповідно до статті 135 СК України.

Згідно із частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Під час реєстрації народження сина сторін відповідач не перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем та здійснила реєстрацію дитини на підставі статті 135 СК України, отже, правомірно визначила ім`я дитини.

Наступна зміна прізвища дитини з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » у зв`язку зі зміною прізвища відповідача та реєстрацією шлюбу також не може бути визнана неправомірною, оскільки відповідала вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 294 СК України фізична особа має право на ім`я.

У статті 295 ЦК України визначені норми щодо зміни імені фізичної особи, відповідно до яких фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім`я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я. Прізвище, власне ім`я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

Отож, ім`я дитини визначено відповідачем відповідно до норм сімейного права, відтак, відсутні правові підстави для його зміни.

Визнання особи батьком дитини не є безумовною підставою зміни прізвища дитини.

Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного майна

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на Ѕ частину спірного майна, апеляційний суд вважав, що позивачем не доведено факт спільного проживання з відповідачем, отже, відсутні підстави для визнання майна спільною сумісною власністю. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не довів, що спірне нерухоме майно придбано сторонами за спільні кошти, натомість, відповідач надала докази, що кошти за спірне майно були отримані нею у позику від ОСОБА_12 .

Такі висновки суду апеляційної інстанції є неправильними, оскільки наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, свідчить і про наявність підстав, передбачених статтею 74 СК України вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що посилання відповідача на наявність боргових зобов`язань перед ОСОБА_12 та наявність рішення Валківського райсуду Харківської області від 21 травня 2019 року у справі № 615/74/19 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_19 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, як на підставу придбання спірного майна за особисті кошти, не заслуговують на увагу, оскільки до участі у зазначеній справі не було залучено ОСОБА_1 , інші сторони справи є зацікавленими особами, а вказане судове рішення не є преюдиційним для розгляду цієї справи.

Отже, вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_43 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме: на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 , на Ѕ частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер № 6310138500:14:015:0009.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблено обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майна, визнання батьківства на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм процесуального права, постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання сторін, встановлення батьківства, зобов`язання Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини відомості про батька, визнання права власності на Ѕ частину спірного майна, згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції у цій частині - залишенню в силі.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У решті, тобто в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_7 » (після зміни прізвища - ОСОБА_8 ) на « ОСОБА_9 », постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 10 282,90 грн судового збору, що підтверджується доданим до скарги платіжним дорученням, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 402 409 410 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання сторін, встановлення батьківства, зобов`язання Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини відомості про батька, визнання права власності на Ѕ частину спірного майна, скасувати й у цій частині залишити без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року.

У решті постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Поновити дію у нескасованій частині постанови Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 10 282 (десять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 90 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк