Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 645/1040/19

провадження № 61-19442св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів

за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року у складі судді Сілантьєвої Е. Є.та постанову Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківської міської ради безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за період з 01 березня 2016 року до 30 листопада 2018 року по 455 763,41 грн з кожної.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 посилався на те, що відповідачі є власниками нерухомого майна, - нежитлової будівлі літ. «АБ-1» загальною площею 687,4 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .

Зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві власності на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Н. І. 16 квітня 2014 року за реєстровими номерами 415 та 417.

У період з 01 березня 2016 року до 30 листопада 2018 року відповідачі не сплачували за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 орендну плату за землю в установленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберегли за рахунок Харківської міської ради (далі - ХМР) як користувачі земельної ділянки, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Згідно з інформацією департаменту земельних відносин ХМР від 23 серпня 2017 року № 5324/1/225-17 договори оренди землі на АДРЕСА_1 не укладені, рішення міської ради щодо надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у користування та рішень щодо продажу земельної ділянки за цією адресою ХМР не приймалися.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 квітня 2014 року використовують земельну ділянку площею 0,2115 га без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав і не сплачують платежів за її використання згідно із встановленими законом розмірами.

У зв`язку з цим департамент територіального контролю ХМР провів обстеження земельної ділянки та склав акт від 02 жовтня 2018 року, у якому встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використовують для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі за вказаною адресою земельну ділянку площею 0,2115 га. Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Фрунзенський районний суд міста Харкова рішенням від 15 січня 2020 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ХМР безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 455 763,41 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ХМР безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 455 763,41 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2020 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачами земельної ділянки без достатніх правових підстав, дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідачів немає правової підстави для набуття (збереження) майна - земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а тому у ХМР правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, у розмірі орендної плати за її використання як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет. Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи немає витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, відомості якого є обов`язковими при визначені орендної плати, суд зазначив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки встановлюється у витязі, який оформлюється лише при здійсненні юридично значимих дій. ХМР здійснила обстеження земельної ділянки у межах та в порядку вжиття заходів самоврядного контролю щодо законності використання земельної ділянки, а не для вчинення юридично значимих дій. Також зазначив, що безпідставними є посилання відповідачів на відсутність заборгованості зі сплати земельного податку, та у зв`язку з цим подвійного стягнення з відповідачів сплаченого земельного податку і безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Факт того, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем не, є підставою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки належних доказів того, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку з комерційною метою, не надано.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказувала те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, а також посилалася на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема, оскаржувані судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 29/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 18 березня 2020 року у справі № 639/5391/19, від 29 січня 2020 року у справі 922/2811/18, від 24 вересня 2020 року у справі № 922/3616/19. При цьому нерелевантним є посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, оскільки за встановленими у зазначеній справі обставинами, на відміну від справи, що переглядається, земельна ділянка була сформована.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги того, що земельна ділянка площею 0,2115 га на АДРЕСА_1 не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація щодо неї не внесена до Державного земельного кадастру, що може підтверджуватись виключно інформацією з Державного земельного кадастру. Ані ЗК України, ані Законом України «Про землеустрій» не передбачено формування земельних ділянок на підставі кадастрової зйомки та актів обстеження земельних ділянок, які за своєю природою не є документацією із землеустрою. Не зареєстровано і жодних речових прав на земельну ділянку за територіальною громадою, що в свою чергу, може підтверджуватись лише інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якої в матеріалах справи нема. Отже, земельна ділянка не може вважатись сформованою у розумінні статті 79-1 ЗК України, але щоб ця частина стала об`єктом цивільних прав - майном, кошти за використання якого можливо набути без достатньої правової підстави, необхідно сформувати земельну ділянку. Саме під час формування земельної ділянки здійснюється установлення меж, певного місця розташування, визначення прав щодо неї. До її формування частина земної поверхні, не є майном чи іншим об`єктом цивільних прав, юридично не існує.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що в матеріалах справи немає витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на АДРЕСА_1 , при цьому послався на розрахунок ХМР, в якому нормативна грошова оцінка земельної ділянки розрахована шляхом арифметичного помноження базової вартості 1 кв.м земель міста Харкова з урахуванням коефіцієнтів, визначених рішенням ХМР від 03 липня 2013 року № 1209/13, на площу земельної ділянки. Водночас суд не врахував, що позивач не має повноважень проводити нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, такі повноваження надані територіальним органам Держгеокадастру України, що реалізуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах, на які посилався суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні прямо суперечать висновкам самого суду щодо необов`язковості витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Також суди не врахували того, що за період, за який позивач здійснив розрахунок безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати, відповідачі сплатили суми нарахованого земельного податку, які надійшли до місцевого бюджету як плата за користування земельною ділянкою, так само як це було б зроблено у разі сплати орендної плати, проте в іншому розмірі. Враховуючи це, сума безпідставно збережених коштів мала бути зменшена на суму фактично сплаченого відповідачами земельного податку за весь спірний період.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року і закрити провадження у справі.

Підстави касаційного оскарження ОСОБА_2 майже аналогічні підставам, наведеним у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Водночас касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована також і тим, що в оскаржуваних рішеннях суди не перевірили та не встановили наявність фактів, які свідчили б, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, не перевірили наявність підстави для представництва інтересів держави прокурором та не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 протягом усього періоду, щодо якого позивач надав розрахунок безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, була суб`єктом підприємницької діяльності та використовувала розташоване на земельній ділянці нерухоме майно у своїй господарській діяльності. У зв`язку з цим ОСОБА_2 вказувала, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас суди попередніх інстанцій не надали оцінки доказам, що нерухоме майне, яке знаходиться на земельній ділянці, використовувалось ОСОБА_2 саме як фізичною особою-підприємцем, а тому земельна ділянка використовувалась нею як суб`єктом господарювання.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 08 квітня 2020 у справі № 686/6475/19.

У лютому 2021 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 подав відзив на касаційні скарги, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку. При цьому зазначив, що спірні правовідносини виникли щодо використання земельної ділянки без здійснення плати за неї, тобто є недоговірними, а кондиційними. Таким чином, для здійснення розрахунку у спірних правовідносинах брати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку, виходячи з положень законодавства, не потрібно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 лютого 2021 року справа № 645/1040/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з договорами дарування від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1» загальною площею 687,4 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстровий номер 415, а ОСОБА_2 - 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1», загальною площею 687,4 кв. м за зазначеною адресою, реєстровий номер 417.

Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 04 вересня 2018 року, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , нежитлові приміщення, що належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташовані на АДРЕСА_1 , мають власні групи основних та підсобних приміщень і можуть бути поділені як самостійні об`єкти нерухомості. За технічними показниками об`єкт може бути поділено з додержанням вимог законодавства України. Поділ здійснено без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення.

На підставі зазначеного висновку право власності на нежитлову будівлю літ. «АБ1-1» загальною площею 705,6 кв. м зареєстроване за ОСОБА_2 , а право власності на нежитлову будівлю літ «АБ-1» загальною площею 644,6 кв. м зареєстроване за ОСОБА_1 .

Проведеною відповідачами кадастровою зйомкою території для визначення меж та розмірів земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, що належить на праві власності ОСОБА_2 , визначено площу 0,1175 га, а для нежитлової будівлі, належної на праві власності ОСОБА_1 - 0,0756 га.

Між ХМР і Товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-вишукувальний центр» (далі -ТОВ «ГВЦ») був укладений договір № 553-17 для надання послуг в галузі інженерії (геодезична зйомка на об`єктах). За цим договором уповноважені особи ТОВ «ГВЦ» інженер-геодезист та інженер-землевпорядник здійснили обстеження земельної ділянки комунальної власності, зокрема, ділянки на АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 02 жовтня 2018 року, складеним головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель департаменту територіального контролю ХМР Сипало О.А., інженером-геодезистом ОСОБА_4 та інженером-землевпорядником ОСОБА_5 , встановлено, що земельна ділянка огороджена, використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки немає. Площа земельної ділянки згідно з її межами становить 0,2115 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель суміжного землекористувача і паркану.

Координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив`язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 Харків (КНВА) із застосуванням RTK приймача GNSS S66OP № S6626C123188554. Вся апаратура супутникових радіонавігаційних систем, що використовувалась для виконання топографо-геодезичних робіт, зареєстрована та обліковується у Держгеокадастрі України (реєстр апаратури супутникових радіонавігаційних систем геодезичного коду 9015, реєстраційний номер 1315 (S66OP № S6626C123188554)).

Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі «.shp» для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.

До акта додані ситуаційна схема земельної ділянки для встановлення її місцезнаходження у просторі та геодезична зйомка земельної ділянки, якою встановлені межі, площа та її конфігурація.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідачів у період з 01 березня 2016 року до 30 листопада 2018 року розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування. Розрахунок здійснений уповноваженими особами на підставі наказу директора департаменту територіального контролю ХМР від 26 лютого 2018 року № 12, у додатку 2 якого затверджено типову форму розрахунку плати за землю у зв`язку з безпідставним збереженням коштів, які повинні були надійти до бюджету міста як орендна плата. Здійснення розрахунку відбулося на підставі Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», рішеннями ХМР від 27 лютого 2008 року № 41/08 та від 03 липня 2013 року № 1209/13.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Позов у цій справі спрямований на стягнення з власників об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Перевіряючи доводи касаційних скарг в частині необхідності застосування статті 79-1 ЗК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 922/536/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, у яких наведено правовий висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував фактичний розмір недоотриманої орендної плати в сумі 911 526,82 грн, визначений на підставі розрахунку департаменту територіального контролю ХМР.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Обґрунтовуючи заявлену суму позивач зазначав про те, що уповноважені особи Харківської міської ради при здійсненні розрахунків керувалися насамперед Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», рішеннями ХМР від 27 лютого 2008 року № 41/08 та від 03 липня 2013 року № 1209/13.

Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру орендної плати відповідачі посилалися на те, що у матеріалах справи немає витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов`язковими при визначенні орендної плати. Проте суд апеляційної інстанції відхилив вказані доводи, взявши до уваги розрахунок, наданий позивачем, який зроблений виходячи з базової вартості одного квадратного метра землі міста Харкова.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім того, згідно з абзацом першим пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не обґрунтував відхилення доводів відповідачів щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

Близький за змістом правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, та Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 639/5391/19.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення комісією міської ради розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а винятково на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 922/4073/19, від 24 вересня 2020 року у справі № 922/3616/19, від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі 922/2811/18 зазначив, що суди попередніх інстанцій в контексті спірних правовідносин надали неправильне тлумачення положенням статті 79-1 ЗК України та статті 5 Закону України «Про оцінку земель», яке зводиться до того, що земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав з метою вчинення щодо неї подальших юридично значимих дій та проведення державної реєстрації прав на неї, а витяг з нормативної грошової оцінки оформлюється лише при здійсненні щодо земельної ділянки юридично значимих дій, оскільки в розрізі предмета і підстав заявленого позову суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати можливо установити лише з урахуванням статті 93 ЗК України, яка об`єктом оренди визначає саме земельну ділянку, порядок формування якої як об`єкта цивільних прав наведено в статті 79-1 ЗК України та нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки має бути підтверджена відповідним витягом. При цьому, посилання на статтю 189 ЗУ України та на повноваження департаменту територіального контролю ХМР щодо обстеження спірної земельної ділянки та складання відповідного акта, є помилковим, оскільки положення цієї статті не надають права ні міській раді, ні тим більше її структурним підрозділам одноособово встановлювати площу земельної ділянки та її нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж це передбачено земельним законодавством, зокрема статтею 79-1 ЗК України та статтею 20 Закону України «Про оцінку земель», у тому числі посилаючись на обмеження дії цих норм закону лише «юридично значимими діями».

Встановивши, що земельна ділянка, площею 0,2115 га на АДРЕСА_1 у період з 01 березня 2016 року до 30 листопада 2018 року не була сформована як об`єкт права оренди, оскільки не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, та враховуючи, що позивач не надав витягу з нормативно-грошової оцінки, не довів обставин щодо користування відповідачами саме земельною ділянкою площею у розмірі 0,2115 га, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про можливість задоволення позову в повному обсязі.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що заявлені у цій справі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, Верховний Суд виходить з такого.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила закрити провадження у справі в частині заявлених до неї вимог, посилаючись на те, що належна їй на праві власності частина нежитлової будівлі у спірний період використовувалася нею як фізичною особою-підприємцем для здійснення господарської діяльності шляхом передання майна в оренду.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження 14-214цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 12-194гс18) в яких розглядалося питання щодо юрисдикції спорів за позовом міської ради про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками без укладення договору оренди, дійшла таких висновків.

Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Оскільки в матеріалах цієї справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець особисто здійснювала на земельній ділянці діяльність, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, немає підстав вважати, що заявлені до зазначеного відповідача вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди не перевірили підстав для представництва інтересів держави прокурором, оскільки частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором, і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

ХМР наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала, а, навпаки, вважала вимоги прокурора обґрунтованими.

Матеріали справи містять повідомлення прокурором ХМР про звернення до суду у цій справі.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскарженого судового рішення, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, на підставі чого вирішити спір.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун