Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 645/4384/17

провадження № 61-1230св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 20 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 31 липня 2017 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 48 499,15 грн, з яких: 4 279,35 грн - тіло кредиту, 38 163,74 грн - проценти, 3 270,39 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 285,67 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

У письмових запереченнях на позов представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача, дати їх затвердження та відомостей про те, що саме в цій редакції вони діяли станом на час підписання позичальником анкети-заяви від 20 грудня 2006 року. В матеріалах справи також відсутні відомості щодо строку дії кредитної картки та зміни процентної ставки. У зв`язку з цим розрахунок позивача не є належним доказом на підтвердження заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 24 липня 2018 року у складі судді Іващенко С. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов`язання сплачувати винагороду та неустойку у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Відсутність в матеріалах справи всіх складових кредитного договору унеможливлює перевірку правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості. З анкети-заяви від 20 грудня 2006 року вбачається, що перша кредитна карта «Універсальна» з кредитним лімітом в сумі 5 000 грн була видана відповідачу строком на 3 роки, з чого можна зробити висновок, що її дія закінчилася у грудні 2009 року. Доказів на підтвердження отримання позичальником інших карток не надано. У зв`язку з відсутністю відомостей про строк дії кредитної карти та повні умови кредитного договору суд позбавлений можливості встановити, коли розпочався перебіг позовної давності. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Якщо виходити з наданого банком розрахунку, остання оплата за процентами (35,18 грн) була здійснена 27 жовтня 2014 року, а за тілом кредиту (29,61 грн) - 01 лютого 2015 року. Однак позивач не надав доказів того, що вказані оплати проводилися самим відповідачем. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Фрузенського районного суду міста Харкова від 24 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту б/н від 20 грудня 2006 року в загальному розмірі 45 713,48 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 погодився з тим, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, складає між ним і позивачем договір, про що свідчить його підпис у заяві. Останнє списання банком грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, що передбачено Умовами та Правилами, відбулося 01 лютого 2015 року. Заперечень щодо списанням коштів, з урахуванням зміненої в подальшому процентної ставки за користування кредитом, відповідач не заявляв, а отже, погодився з такими діями банку. При цьому наданою ПАТ КБ «ПриватБанк» довідкою підтверджується, що ОСОБА_1 неодноразово отримував кредитні картки, а саме: № НОМЕР_1 строком дії до грудня 2013 року, № НОМЕР_2 строком дії до грудня 2017 року, а також - № НОМЕР_3 строком дії до червня 2017 року. Позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією та пенею, без штрафів, оскільки одночасне застосування двох видів неустойки за одне й те саме порушення призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності, що заборонено законом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року, а рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 24 липня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що банк не довів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що підписавши анкету-заяву, він погодилася з тим, що Умови та Правила (без дати і номера) і Тарифи (з невідомою датою їх затвердження та редакцією) є частиною кредитного договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату комісії, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а також наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки. В розрахунку заборгованості в різні періоди часу позивач нарахував проценти в розмірі 30 %, 34,8 %, 36 %, 43,20 % річних, хоча в анкеті-заяві процентна ставка складає 3 % на місять, тобто 36 % річних. При цьому навіть при застосуванні до тіла кредиту (4 279,35 грн) максимальної процентної ставки (43,20 % річних) розмір процентів за рік не міг перевищувати 1 848,68 грн. Однак позивач просив стягнути проценти в сумі 38 163,74 грн, тобто заборгованість, яка могла б утворитися більш ніж за 20 років. Також апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки, по-перше, взагалі проігнорував та не розглянув його клопотання про застосування позовної давності, а по-друге, врахував долучені банком до апеляційної скарги докази (довідку про видачу кредитних карток та виписку по рахунках), які не були подані до суду першої інстанції, не обговоривши питання про їх прийняття та дослідження.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

25 березня 2019 року справа № 645/4384/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 20 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил і розрахунок заборгованості.

У анкеті-заяві від 20 грудня 2006 року зазначено, що ОСОБА_1 згідний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.

Крім того, в підписаній відповідачем анкеті-заяві передбачено, що термін дії кредитного ліміту в розмірі 5 000 грн відповідає строку дії картки, який становить 3 роки. Базова процентна ставка за кредитним лімітом складає 3 % на місяць.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 липня 2017 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 48 499,15 грн, з яких: 4 279,35 грн - тіло кредиту, 38 163,74 грн - проценти, 3 270,39 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 285,67 грн - штраф (процентна складова).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок про те, що Умови та Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

В анкеті-заяві, підписаній сторонами в цій справі, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту та процентів, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за комісією, пенею та штрафами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 грудня 2006 року, позивач послався на Тарифи банку та Витяг з Умов та Правил.

Заперечуючи проти позову, сторона відповідача посилалася, зокрема на те, що надані банком Умови та Правила не містять підпису позичальника, дати їх затвердження та відомостей, що саме в цій редакції вони діяли станом на час підписання ОСОБА_1 анкети-заяви від 20 грудня 2006 року.

У касаційній скарзі заявник також вказав, що при визначенні розміру заборгованості суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги Витяг з Умов та Правил.

Витягом з Умов та Правил, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, крім іншого, визначені: пільговий період користування коштами, комісія, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень того, що саме цей Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати комісії та неустойки (пені, штрафів) і саме у зазначених в цих документах розмірах та порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки інформація в ній повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано при розгляді цієї справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (20 грудня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 жовтня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Без наданих доказів про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила, за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві, підписаній позичальником, оскільки лише цей факт може свідчити про прийняття ним запропонованих умов та приєднання як другої сторони до договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а також сплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов`язань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, в порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував наведених вище обставин та вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з умовами укладеного між сторонами кредитного договору у вигляді анкети-заяви. Визначаючи суму коштів, яка підлягає стягненню, суд безпідставно взяв до уваги наявні в матеріалах справи Умови та Правила і не з`ясував, які з пред`явлених банком вимоги є обґрунтованими, а які з них взагалі не підлягають задоволенню.

Встановлення вказаних обставин впливає на визначення розміру кредитної заборгованості.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення сторона відповідача подала заперечення на позов, в якому просила про застосування позовної давності, на що також звернула увагу у відзиві на апеляційну скаргу, однак апеляційний суд залишив поза увагою вказані доводи заявника.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14 зроблено висновок, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Однак, дійшовши висновку про часткову обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог, апеляційний суд безпідставно не розглянув клопотання відповідача про сплив позовної давності та не застосував до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Переглядаючи справу в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд не навів в ухваленому судовому рішенні своїх висновків по суті спору щодо прийняття доданих банком до апеляційної скарги довідки про видачу кредитних карток та виписки по рахунках, які не були подані до суду першої інстанції, хоча поклав ці докази в основу свого рішення. При цьому суд не дав будь-якої оцінки додатковим поясненням, в яких сторона відповідача просила відмовити у прийнятті вказаних документів, посилаючись на те, що сам позивач не клопотав про їх долучення або дослідження як доказів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі та про задоволення позову без вирішення заяви сторони відповідача про застосування позовної давності.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; абосуд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок невирішення заяви сторони відповідача про застосування позовної давності, а також - неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановівід 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов