Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 645/5298/16-ц

провадження № 61-15072св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2016 року між нею та відповідачем був укладений договір позики у формі розписки, за умовою якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти на суму 18 000,00 дол. США, що за середнім курсом продажу іноземної валюти комерційними банками м. Харкова станом на 25 березня 2016 року становило 450 000,00 грн, зі строком повернення 25 вересня 2016 року. На забезпечення виконання вказаного зобов`язання 03 серпня 2016 року між ними укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу. У пункті 5 договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки у розмірі 480 000,00 грн. Зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 належним чином не виконав. 27 вересня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу

Шатернікова Т. М. від її імені направила відповідачу заяву з вимогою повернути борг за договором позики до 07 жовтня 2016 року та попередженням про те, що в разі невиконання відповідачем зазначеної вимог, вона буде вимушена звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач отримав заяву 27 вересня 2016 року, проте своїх зобов`язань не виконав.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати за відповідачем борг

у розмірі 18 000,00 дол. США, що є еквівалентом 460 464,62 грн, звернути стягнення на предмет договору іпотеки від 03 серпня 2016 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачеві, надавши позивачеві право продажу предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», визначити початкову ціну предмета іпотеки

у розмірі, який було встановлено сторонами у договорі іпотеки від 03 серпня 2016 року (в пункті 12.3.2.), а саме 480 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет договору іпотеки від 03 серпня 2016 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , надавши позивачеві право продажу предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з непогашенням відповідачем заборгованості за договором позики є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що до участі у справі не було залучено ПАТ «Банк Таврика», як іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1 , а суд апеляційної інстанції не має повноважень щодо направлення справи на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив факту прийняття судом першої інстанції рішення про права та обов`язки банку, який не був залучений до участі у справі. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції ПАТ «Банк «Таврика» відповідно до інформації з Державного реєстру речових права на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек в період

з 21 травня 2014 року до 27 вересня 2017 року не мало до спірної квартири жодного стосунку, оскільки у цих реєстрах не було запису про те, що спірна квартира перебуває в іпотеці банку. Вказані обставини знаходяться за межами розгляду справи, з`явились після винесення судом першої інстанції рішення

у справі і вони можуть бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а не в апеляційному порядку. Крім того, на момент прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови, іпотекодержателем спірної квартири було зареєстроване ТОВ «АНСУ», яке апеляційний суд не залучив до участі у справі як правонаступника ПАТ «Банк «Таврика».

Відзивів на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 25 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовою якого ОСОБА_2 отримав від позивачки грошові кошти на суму 18 000,00 дол. США, що за середнім курсом продажу іноземної валюти комерційними банками м. Харкова станом на

25 березня 2016 року становило 450 000,00 грн, зі строком повернення

25 вересня 2016 року.

На забезпечення виконання вказаного зобов`язання 03 серпня 2016 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу. Сторони оцінили предмет іпотеки у розмірі 480 000,00 грн.

27 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т. М. від імені позивача направлено відповідачу заяву з вимогою повернути борг за договором позики до 07 жовтня 2016 року та попередженням про те, що у разі невиконання відповідачем зазначеної вимоги, буде звернено стягнення на предмет іпотеки.

Відповідачем заява отримана 27 вересня 2016 pоку.

Зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 не виконав.

Апеляційний суд також встановив, що 18 грудня 2007 року між АБ «Таврика» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року в справі

№ 640/21878/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року й ухвалою колегії суддів судової палати

у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: ухвалено визнати припиненим з 12 листопада 2013 року у зв`язку

з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов`язання ОСОБА_3 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 252,30 грн; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення

з позивача заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього; визнати припиненими з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 10 липня 2008 року, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_3 ; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року; в задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-43цс15 ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

24 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою від 22 червня 2016 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційна скарга

АТ «Банк «Таврика» задоволена частково, рішення Київського районного суду

м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від

15 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Відповідно до частини другої статті 35 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права

і обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі

в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Частиною першою статті 36 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) визначено, що сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов`язана повідомити суд про цю третю особу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови апеляційного суду) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право на апеляційне оскарження судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 292 ЦПКУкраїни (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі,

а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Тлумачення статті 13, частини першої статті 292 ЦПКУкраїни (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) дає підстави для висновку, що особи, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням,

і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При зверненні із апеляційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року ПАТ «Банк «Таврика» посилався на те, що цим рішенням порушуються його права та законні інтереси, оскільки квартира, на яку було звернуто стягнення за оскарженим рішенням,

є предметом іпотеки за договором від 18 грудня 2007 року, іпотекодержателем за яким є ПАТ «Банк «Таврика», а Фрунзенським районним судом м. Харкова наразі розглядається справа № 645/3592/16-ц за позовом Банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири.

Відповідно до частин п?ятої - сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає

з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно

з пріоритетом та розміром цих вимог(частина п?ята статті 13 Закону України «Про іпотеку»).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що права ПАТ «Банк «Таврика» не порушені рішенням суду першої інстанції з тих підстав, що у період з 21 травня 2014 року до 27 вересня 2017 року в державних реєстрах речових прав на нерухоме майна та іпотек не було запису про іпотеку банку щодо спірної квартири, оскільки у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки припиненою (недійсною), на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису. Це означає, що іпотека

є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження

№ 14-203цс19).

Встановивши, що суд першої інстанції розглянув спір, який стосується прав та обов`язків ПАТ «Банк «Таврика», і не вирішив питання про його залучення до участі у справі, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вчинення такої процесуальної дії, апеляційний суд зробив правильний висновок про скасування судового рішення та відмову

в задоволенні позову.

Посилання скаржника на те, що апеляційний суд не залучив до участі у справі правонаступника ПАТ «Банк «Таврика»- ТОВ «АНСУ» відповідно до вимог статті 55 ЦПК України не може бути підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду ? без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук