№ 645/5359/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 645/5359/19

провадження № 61-10922св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах кого діє ОСОБА_5 , на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року в складі судді Мартинової О. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування та стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 01 березня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, зі строком погашення боргу не пізніше 01 березня 2017 року.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, 01 серпня 2016 року він надіслав на її ім`я претензію про дострокове повернення боргу, сплату 100 % штрафу від суми боргу та відсотків, що станом на 01 серпня 2016 року складало 504 750,00 грн.

Але замість того щоб виконати претензію, ОСОБА_2 , уникаючи відповідальності з повернення боргу, 05 серпня 2016 року подарувала належну їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 своєму чоловікові - ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, його спадкоємцем є ОСОБА_4 .

Виходячи з наведеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений 05 серпня 2016 року Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою та зареєстрований за № 8-670;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на його користь 150 000,00 грн в рахунок стягнення боргу за договором позики від 01 березня 2016 року;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на його користь 58 725,00 грн інфляційних втрат, 150 000,00 грн штрафу за порушення виконання боргового зобов`язання та 120 000,00 грн пені, а усього 328 725,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за № 8-670.

Стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 150 000,00 грн в рахунок стягнення боргу за договором позики від 01 березня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 58 725,00 грн у рахунок відшкодування інфляційних втрат.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржниця не виконала своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів, а тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу в розмірі 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн.

Задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору дарування від 05 серпня 2016 року, суд вважав його фіктивним та спрямованим на уникнення звернення стягнення на майно боржниці кредитором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи 02 листопада 2021 року оскаржуване судове рішення, не залучив до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим допустив порушення норм процесуального права.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі, як правонаступника ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив із того, що такий договір є фіктивним, оскільки спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн, то колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають стягненню зі спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 1282 ЦК України в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

04 листопада 2022 року ОСОБА_4 , в інтересах кого діє ОСОБА_5 , через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити позов без розгляду з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 523/15493/18.

Крім того, заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (частина перша статті 414 ЦПК України). Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутність позивача, явка якого була визнана обов`язковою, та без оплати судового збору за подачу позову до суду. Апеляційний суд припустився такого ж процесуального порушення - відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не сплатив судовий збір. Позивач не є інвалідом ІІ групи, за відомостями ГУ ПФУ Харківської області він ніколи не перебував на обліку як інвалід та пенсію не отримував). Суд апеляційної інстанції не надав цим обставинам будь-якої оцінки, доводи апеляційної скарги в цій частині проігнорувала.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, зі строком погашення боргу не пізніше 01 березня 2017 року.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики ОСОБА_1 01 серпня 2016 року надіслав на її ім`я претензію про дострокове повернення боргу, сплату 100 % штрафу від суми боргу та відсотків, що станом на 01 серпня 2016 року становило 504 750,00 грн.

05 серпня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарувала належну їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 своєму чоловікові ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцем останнього є ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 . Спадкоємцем останньої є ОСОБА_3 , який визнає суму заборгованості перед ОСОБА_8 за договором позики.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховним Судом переглядаються судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 523/15493/18 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові від 14 травня 2021 року у справі № 523/15493/18 (провадження № 61-15951ск20) Верховний Суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про скасування ухвали місцевого судупро залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про розгляд справи, що свідчить про відсутність повторності неявки належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача.

Разом із тим, у справі, яка переглядається, у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки у справі брав участь представник позивача, а позивач просив вирішувати справу у його відсутність.

Щодо доводів касаційної скарги за частиною першою статті 414 ЦПК України

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 43 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

За частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки позивача (усіх позивачів) в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2021 року в задоволенні такого клопотання було відмовлено з тих підстав, що представником позивача неодноразово подавалися заяви та клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позов підтримували в повному обсязі.

З урахуванням того, що питання про залишення без розгляду поданої ОСОБА_1 позовної заяви було вирішено судом першої інстанції, то доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Не заслуговують також на увагу доводи касаційної скарги, що суди, встановивши ненадання позивачем належних доказів на підтвердження звільнення від сплати судового збору, в межах своїх повноважень повинні були залишити позов без розгляду, а не ухвалювати рішення по суті позову.

Частиною четвертою статті 175 ЦПК України передбачено, що якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини одинадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків (частина дванадцята статті 187 ЦПК). Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина тринадцята статті 187 ЦПК).

Пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Відповідно до пункту 9 статті п`ятої Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній як на момент подачі позову до суду, так і на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

До позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 була надана копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 01 серпня 2017 року, як підстава для звільнення від сплати судового збору.

Вказану копію посвідчення суди визнали належним доказом на підтвердження звільнення позивача від сплати судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про розгляд справи по суті позовних вимог, оскільки позовна заява відповідала вимогам статей 175 177 ЦПК України і підстави для залишення її без розгляду після відкриття провадження у справі відсутні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення місцевого суду, - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення районного суду, залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська