№ 645/5927/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 645/5927/18

провадження № 61-21787св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова Ангеліна Володимирівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кучерявий Олександр Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року у складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кучерявий О. І., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовну заяву мотивовано тим, що її батьку ОСОБА_5 та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 січня 1999 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частини спірної квартири. Спадкоємцем першої черги після її смерті є ОСОБА_5 , який прийняв спадкове майно, так як проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на спірну квартиру. Заповіту ОСОБА_5 не залишив.

Зазначала, що вона є єдиною спадкоємицею за законом першої черги після його смерті та звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй роз`яснили, що спірна квартира ОСОБА_5 не належить, оскільки була відчужена ним та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В.

ОСОБА_7 є двоюрідною сестрою позивача, рідною племінницею батька позивача ОСОБА_5

ОСОБА_5 продав ОСОБА_7 спірну квартиру, діючи від себе особисто та від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 26 лютого 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В.

Позивач вважала, що зазначений договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки ОСОБА_6 на час укладення оспорюваного договору померла, а ОСОБА_5 не мав права продавати частку квартири від свого імені, так як його частка в спірній квартирі не була визначена.

ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_2 жив в указаній квартирі, та був у ній зареєстрований.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 березня 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала суду належні, достатні та достовірні докази того, що в результаті укладення ОСОБА_5 оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири були порушені її права.

Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. 14 750,00 грн судових витрат.

Додаткове рішення мотивовано тим, що судові витрати третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. у розмірі 14 750,00 грн пов`язані з розглядом справи, оскільки включають підготовку до судового розгляду, збір доказів, складення пояснень, участь представника в одному судовому засіданні, їх розмір є обґрунтованим, результат розгляду справи має значення для третьої особи, адже питання щодо дійсності посвідченого нею правочину безпосередньо стосується її прав та законних інтересів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела наявність у неї законних прав та інтересів відносно квартири, яка належала ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . На момент своєї смерті ОСОБА_5 вже розпорядився як належною йому 1/2 частиною спірної квартири, так і часткою дружини, яку він як єдиний спадкоємець, який фактично прийняв спадщину, набув після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій порушили положення частин першої та четвертої статті 81 ЦПК України, не врахували надані позивачем докази. Суди не врахували те, що внаслідок смерті ОСОБА_6 довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_5 під час продажу спірної квартири, припинила свою дію відповідно до статті 248 ЦК України. Унаслідок цього ОСОБА_5 усупереч вимогам законодавства України самовільно та безпідставно розпорядився 1/2 часткою квартири, яка належала його дружині. Крім того, ОСОБА_5 не повинен був продавати спірну квартиру від свого імені, оскільки його частка в цій квартирі не була визначена.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у січні 2020 року, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьова А. В. заперечувала проти доводів ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення вважала законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 645/5927/18

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року зупинено виконання додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження батьком ОСОБА_1 є « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 з 03 липня 1987 року перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану м. Чугуєва Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 174 (т. 1, а. с. 13, 83).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 січня 1999 року, реєстраційний № 8-99-130808, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 13 березня 2014 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності (т. 1, а. с. 67-71).

26 лютого 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В. була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_6 , за якою вона уповноважила свого чоловіка ОСОБА_5 продати належну їй на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 будь-кому за ціною та на умовах на свій розсуд (т. 1, а. с. 72).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (т. 1, а. с. 130).

18 березня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого продавці ОСОБА_5 , який діяв від себе особисто та від імені ОСОБА_6 , в силу повноважень, що ґрунтуються на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В. від 26 лютого 2014 року за реєстровим № 169, та з другої сторони покупець ОСОБА_3 уклали цей договір купівлі-продажу (т. 1, а. с. 14-16).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 11).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна відомо, що станом на 29 грудня 2015 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 18).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Аналізуючи підстави звернення до суду з позовом, характер пред`явлених позовних вимог, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Щодо вирішення спору по суті

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Отже, під час розгляду справи суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані чи оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

У пункті 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

У статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Внаслідок смерті фізичної особи її цивільні права та обов`язки припиняються, а тому припиняється дія довіреності, яка була видана нею.

Такий правовий висновок щодо застосування пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 520/5242/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 206/1526/19 та від 24 листопада 2020 року у справі № 201/5916/18.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 18 березня 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В., за позовом ОСОБА_1 , оскільки вона не є належним позивачем.

Суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 не довела наявність у неї законних прав та інтересів відносно частини квартири, яка належала ОСОБА_6 .

Саме тому аргументи ОСОБА_1 про необхідність виділу частки ОСОБА_5 у спірній квартирі, яка була об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , для продажу цієї частки, в контексті встановлених обставин у цій справі правового значення не мають.

Розглядаючи цю справу, суди дослідили питання процесуальної правосуб`єктності сторін і, встановивши, що позовні вимоги пред`явлено неналежним позивачем, обґрунтовано відмовили у позові.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним є правильними, оскільки відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовано правильно.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представник третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. адвокат Яценко А. О. заявив клопотання про відшкодування третій особі судових витрат до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції.

Докази щодо понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи, а також докази визначення сторонами конкретного розміру вартості послуг з надання правничої допомоги приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовій А. В., яка є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, адвокат Яценко А. О. подав до суду першої інстанції 21 травня 2019 року, тобто протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення. Такі дії адвоката Яценка А. О. у цій справі відповідають вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Так, адвокат Яценко А. О. подав до суду договір про надання правової допомоги від 15 листопада 2017 року, укладений між Адвокатським бюро «Андрій Яценко» в особі керуючого Яценко А. С. та третьою особою у справі - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В., додаткову угоду від 17 листопада 2018 року № 17/18 до договору про надання правової допомоги від 15 листопада 2017 року, акт приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання професійної правничої/правової допомоги від 17 травня 2019 року, який містить детальний опис робіт/послуг, виконаних адвокатом за договором та додатковою угодою, на суму 14 750,00 грн, а також квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування третьою особою на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро «Андрій Яценко» грошових коштів у розмірі 14 750,00 грн (т. 2, а. с. 42-45).

Аналізуючи підстави для задоволення вимог щодо стягнення судових витрат у розмірі, визначеному представником приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В., суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що судові витрати пов`язані з розглядом справи, оскільки включають підготовку до судового розгляду, збір доказів, складення пояснень, участь представника в одному судовому засіданні, вважав, що розмір цих витрат є обґрунтованим, результат розгляду справи має значення для третьої особи, адже питання щодо дійсності посвідченого нею правочину безпосередньо стосується її прав та законних інтересів.

Відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання професійної правничої/правової допомоги від 17 травня 2019 року на виконання умов договору та додаткової угоди адвокат Яценко А. С.:

- ознайомлювався з позовною заявою, аналізував додані документи, здійснював правове обґрунтування позову (2 год.);

- формував доказову базу та здійснював правове обґрунтування для складання пояснень третьої особи (2,5 год.);

- складав пояснення третьої особи (5,5 год.);

- здійснював систематизацію та формування доказів, додатків, документів із матеріалів інших справ, копій пояснень із додатками для відправлення іншим учасникам (3 год.);

- вивчав, аналізував письмове правове обґрунтування позову ОСОБА_1 (0,5 год);

- здійснював пошук правових позицій Верховного Суду для спростування правового обґрунтування позову ОСОБА_1 , складав письмові заперечення третьої особи щодо правового обґрунтування позовної заяви (1,5 год.);

- брав участь у судовому засіданні у суді першої інстанції 16 травня 2019 року.

З матеріалів справи відомо, що представник приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. адвокат Яценко А. С. 03 грудня 2018 року та 14 травня 2019 року подавав до суду письмові пояснення третьої особи щодо позову, які включали заяву про застосування строку позовної давності, та один раз брав участь у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Ухвалюючи додаткове рішення про відшкодування третій особі приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовій А. В. витрат на правничу допомогу, понесених нею у розмірі 14 750,00 грн, та стягуючи їх з позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості їх розміру.

Однак колегія суддів не повною мірою погоджується з аргументами представника відповідача і третьої особи.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що з огляду на зміст та обсяг письмових пояснень третьої особи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. щодо позову така підготовка, вочевидь, не вимагала від адвоката витрат часу в обсязі, визначеному в акті виконаних робіт, а більшість зазначених послуг фактично є однаковими за своєю правовою суттю.

Тому Верховний Суд вважає, що заявлений представником приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. адвокатом Яценком А. С. перелік виконаних робіт, пов`язаних з підготовкою та участю у розгляді справи, не повною мірою узгоджується як з обсягом процесуальних прав та обов`язків третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, так і з наявними в матеріалах справи доказами на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 750,00 грн з позивача.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Колегія суддів вважає за можливе визначити розмір витрат, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на користь приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової А. В. таких витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в незміненій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.

Додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової Ангеліни Володимирівни судові витрати у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп., понесені нею на правничу допомогу.

Поновити виконання додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк