ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня2025 року

м. Київ

справа № 645/934/21

провадження № 61-11974св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

третя особа- ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Федорова О. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 13 листопада 2004 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала на те, що з 01 грудня 2020 року ОСОБА_2 покинув родину, шлюбні відносини фактично припинені, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

Зазначала, що під час шлюбу відповідач за спільні кошти подружжя придбав нежитлову будівлю літ. «В-1», загальною площею 655,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Домовленості або шлюбного договору щодо порядку поділу спільного майна між ними не укладалося.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнати нежитлову будівлю літ. «В-1», загальною площею 655,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною частковою власністю кожного з подружжя, у відношенні 1/2 частини ОСОБА_1 та 1/2 частини ОСОБА_2 , без його реального поділу, і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євмінової О. В. залишено без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що за договором купівлі-продажу від 24 травня 2016 року спірне нерухоме майно придбане ОСОБА_2 в особисту приватну власність, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що положеннями договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року не визначено, що спірне нерухоме майно придбане за кошти, які належали особисто ОСОБА_2

ОСОБА_1 надала заяву на придбання нежитлової будівлі, але немає окремої згоди позивачки на те, що ця нежитлова будівля після купівлі буде належати на праві особистої приватної власністю чоловіку ОСОБА_2 .

Договір купівлі-продажу не містить підпису ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки положенням пункту 8 договору купівлі-продажу, не врахували, що у пункті 8 договору не зазначено, що придбання нежитлової будівлі в особисту приватну власність чоловіка ОСОБА_2 за цим договором вчиняється за письмовою заявою дружини покупця ОСОБА_1 , що спростовує висновок суду про те, що подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна як особистої приватної власності чоловіка ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій не врахували, що положення пункту 1 вказаного договору про прийняття ОСОБА_2 у особисту приватну власність вищевказаної нежитлової будівлі, без наявності інших кваліфікуючих ознак, передбачених статтею 57 СК України, не скасовує правового регулювання цього майна положеннями статей 60 61 СК України як спільної сумісної власності подружжя.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), від 19 жовтня 2021 року у справі № 521/1695/18 (провадження № 61-17105св20), від 25 лютого 2021 року у справі № 335/10739/17 (провадження № 61-5328св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2024 року представник третьої особи ОСОБА_4 - адвокат Миронов О. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно придбане ОСОБА_2 в особисту приватну власність, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили зі змісту дослідженого ними договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року, в якому вказано, що договір укладається за згодою позивачки. З урахуванням змісту вказаного договору, а саме пункту 1, позивачка надала згоду саме на те, що придбане майно є особистою приватною власністю її чоловіка.

У випадку порушення права власності позивачки вказаним договором та/або перекручування змісту її згоди, позивачка, будучи обізнаною про факт укладення договору та його зміст, не оскаржила його в судовому порядку.

Заперечуючи свою згоду на набуття чоловіком придбаного нерухомого майна в особисту приватну власність, позивачка не надавала суду своєї заяви, яка була подана нотаріусу під час укладення чоловіком договору купівлі-продажу, а також під час розгляду справи не подавала клопотання про витребування відповідної заяви судом.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, позивачка діяла недобросовісно. Спірне нерухоме майно було реалізовано в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_2 . Починаючи з 2018 року і до моменту виставлення спірного нерухомого майна на електронні торги в межах зведеного виконавчого провадження, на примусовому виконанні знаходилися виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на загальну суму 807 858,54 грн.Проживаючи з чоловіком спільно, як зазначає позивачка, до 2020-го року включно, вона не могла не знати, що в ході здійснення чоловіком підприємницької діяльності у нього виникли значні борги, щодо яких здійснюються заходи примусового стягнення. Позивачка не могла не знати про арешт майна боржника і, у випадку порушення її прав, могла оскаржувати накладений арешт, але цього не робила.

Спірний об`єкт нерухомого майна, після проведеної незалежної оцінки, був направлений на торги на початку лютого 2021 року. Разом із заявкою державний виконавець подав організатору торгів Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 лютого 2021 року № 242812032 про належність нерухомого майна особисто боржнику - ОСОБА_2

19 лютого 2021 року позивачка звернулася з позовом до суду з позовом про поділ спірного нерухомого майна.

08 квітня 2021 року в ході електронних торгів в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 стосовно боржника ОСОБА_2 спірне нерухоме майно придбав ОСОБА_4 .

Подружжя ОСОБА_1 , використовуючи позов ОСОБА_1 , подали до суду заяву про затвердження завідомо незаконної мирової угоди, яка порушує права ОСОБА_4 , у задоволенні якої судом відмовлено.

ОСОБА_4 , будучи добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, внаслідок недобросовісних дій позивачки та її чоловіка, протягом більше 3,5 років позбавлений можливості здійснення права власності на придбане нерухоме майно.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.

У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 24 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рост», ОСОБА_2 придбав нежитлову будівлю літ. «В-1», загальною площею 655,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1 вказаного договору визначено, що продавець ТОВ «Рост» передає у власність покупця ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності нежитлову будівлю літ. «В-1», загальною площею 655,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець приймає у особисту приватну власність вищевказану нежитлову будівлю та сплачує за нею обумовлену цим договором грошову суму.

Згідно з пунктом 8 договору купівлі-продажу придбання нежитлової будівлі за цим договором вчиняється за письмовою заявою дружини покупця ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. 24 травня 2016 року за реєстровим № 639, що призначена для зберігання у справах приватного нотаріуса.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Водночас згідно із пунктами 1-3 частини першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статей 6 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що під час укладення договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року подружжя дійшло згоди щодо визначення правового режиму майна - нежитлової будівлі літ. «В-1», загальною площею 655,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як такої, що є особистою приватною власністю чоловіка ОСОБА_2 (пункт 1 договору). Цей договір не містить посилання на те, що вказане нерухоме майно купується за спільні сумісні кошти подружжя.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник