ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 646/113/15-ц

провадження № 61-46358св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

правонаступник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року в складі судді Васильєвої О. О. та на постанову апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бровченка І. О., Бурлака І. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 і просила розірвати договір довічного утримання, укладений 29 червня 2002 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., зареєстрований в реєстрі за № 3752.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 указувала, що 29 червня 2002 року між нею, її чоловіком ОСОБА_5 з однієї сторони, та їх донькою ОСОБА_3 з іншої, укладений нотаріально посвідчений договір довічного утримання.

Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_5 передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві спільної сумісної власності ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 , у свою чергу, зобов`язалася довічно повністю утримувати своїх батьків, забезпечувати їх харчуванням, одягом, лікарськими засобами, доглядом та необхідною допомогою. При цьому, вартість грошового забезпечення (харчування, одягу та необхідної допомоги) була визначена сторонами у розмірі мінімальної пенсії.

У 2010 році ОСОБА_5 помер.

Протягом усього терміну дії договору відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за договором належним чином, тому ОСОБА_1 вимушена самостійно себе утримувати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов задоволено, розірвано договір довічного утримання, укладений 29 червня 2002 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. за реєстровим номером 3752.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту належного виконання нею своїх зобов`язань за оспорюваним договором.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що даний договір є нікчемним, оскільки порушений порядок його укладення.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року залучено до участі в справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року касаційні скарги ОСОБА_3 і приватного нотаріуса ХМНО Губської В. А. задоволено частково, рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не врахував, що позивач звернулася в суд за захистом свого порушеного права шляхом розірвання договору довічного утримання, при цьому вимог про його недійсність не заявляла, а тому рішення про відмову в задоволенні позову з підстав нікчемності правочину прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволеночастково,рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року в частині позовної вимоги про розірвання договору довічного утримання, укладеного щодо прав та обов`язків ОСОБА_5 та ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо розірвання договору в частині прав і обов`язків ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що відповідач не довела в установленому законом порядку факт належного виконання нею обов`язків за договором довічного утримання.

Відмовляючи в розірванні договору довічного утримання в частині прав і обов`язків ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що зі смертю ОСОБА_5 даний договір у відповідній частині припинив свою дію.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 жовтня 2018 року ОСОБА_3 із пропуском строку на касаційне оскарження подала до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року щодо вирішення позовної вимоги про розірвання договору довічного утримання в частині прав і обов`язків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Заперечення на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив правонаступника позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 червня 2002 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А. та зареєстрований у реєстрі за № 752.

Відповідно до цього договору ОСОБА_1 та ОСОБА_5 передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , забезпечувати їх харчуванням, одягом, лікарськими засобами, доглядом та необхідною допомогою.

Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторонами встановлена в розмірі мінімальної пенсії.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 подала до Червонозаводського РВ ХМУ ГУ УМВС України в Харківській області заяви про скоєння ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодекса України про адміністративні правопорушення (вчинення насильства в сім`ї), а також про скоєння вказаними особами злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Показаннями свідків підтверджується, що незважаючи на свій похилий вік ОСОБА_1 самостійно ходить в магазин, в аптеку та за власні кошти купує ліки, продукти харчування тощо.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам закону.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача в разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання в зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до договору довічного утримання істотними умовами договору є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житлі, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18).

Установивши, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за договором довічного утримання, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання в частині взаємних прав і обов`язків.

Безпідставними є доводи відповідача про те, що вона належним чином виконувала зобов`язання за договором довічного утримання, а саме: забезпечувала ОСОБА_1 продуктами харчування та медичними препаратами, готувала їжу, прибирала у житлі, викликала лікарів, оскільки суди встановили, що вказані обставини не підтверджені відповідачем належними та допустими доказами.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 389, 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про розірвання договору довічного утримання в частині прав і обов`язків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук