ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 646/3825/24

провадження № 61-1742св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

стягувач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2024 року в складі судді Білінської О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою про визнання неправомірним рішення державного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 вересня 2021 року.

В обгрунтування скарги зазначав, що 20 лютого 2012 року Червонозаводським районним судом м. Харкова ухвалено заочне рішення у справі № 2-2371/11 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 64 562,64 грн, судовий збір в розмірі 645,63 грн, інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

Про розгляд цивільної справи судом та ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором йому відомо не було до початку березня 2024 року, тобто до накладення арешту на його банківський рахунок. 21 березня 2024 року його представник отримав копію заочного рішення суду від 20 лютого 2012 року. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження

№ НОМЕР_1, 01 квітня 2024 року стало відомо про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 вересня 2021 року, на підставі виконавчого листа, виданого 31 травня 2012 року. Вважав, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена з порушенням вимог чинного законодавства, з пропуском строку на предявлення виконавчого листа до виконання, а тому просив визнати дії державного виконавця незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року,скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва І. Р. про відкриття виконавчого провадження від 13 вересня 2021 року № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2371/11, виданого 31 травня 2012 року Червонозаводським районним судом м. Харкова.

Судові рішення мотивовані тим, що у державного виконавця не було підстав для відкриття вказаного виконавчого провадження, оскільки строк пред`явлення виконавчого листа до виконання пропущено. Суди врахували, що виконавчий лист після його пред`явлення до виконання було повернуто стягувачеві

26 червня 2015 року, а тому стягувач повинен був пред`явити його до виконання повторно з 27 червня 2015 року протягом року, однак пред`явив лише у вересні 2021 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10 лютого 2025 року до Верховного Суду від імені АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Істамова І. В. подала касаційну скаргу на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення скарги, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права на повторне пред`явлення документа до виконання протягом нового строку, але ці обставини судами попередніх інстанцій не враховано та залишено також без уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 127/2-1395/10.

Зазначає, що державний виконавець останній раз перед предявленням виконавчого листа до виконання у вересні 2021 року повернув виконавчий лист 18 грудня 2018 року, а тому банк у строк, передбачений статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», пред`явив виконавчий документ до виконання.

Крім того, зазначає, що банк не було повідомлено в розумні строки про розгляд справи у суді першої інстанції 18 жовтня 2024 року, оскільки повістку про виклик до суду стягувач отримав лише 15 жовтня 2024 року після закінчення робочого часу.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

12 березня 2025 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Балаклицький В. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що за своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 16 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 20 лютого 2012 року у справі № 2-2371/2012, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 64 562,64 грн та судові витрати у розмірі 645,63 грн та 120,00 грн.

Рішення набрало законної сили 30 травня 2012 року.

Виконавчий лист видано 31 травня 2012 року.

З копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 слідує, що даний виконавчий лист вже було пред`явлено до виконання та було повернуто стягувачеві 26 червня 2015 року на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа).

Вдруге виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором було пред`явлено стягувачем у вересні 2021 року до Основ`янсько-Слобідського відділу державної служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Постановою державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва І. Р. від 13 вересня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконавчого листа № 2-2371/11, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова 31 травня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на момент видачі виконавчого листа № 2-2371/11 та першого пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону

№ 606-XIV.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону 1404-VIII).

Аналогічні положення були передбачені у частині третій статті 23 Закону № 606-XIV.

Судами також встановлено, що на час набрання чинності Законом № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого листа № 2-2371/11, виданого на виконання заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 20 лютого 2012 рокусплив, а тому цей виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання протягом року відповідно до статті 22 Закону

№ 606-XIV.

Так, відповідно до відмітки державного виконавця, зробленої на зворотній сторінці виконавчого листа, виконавчий документ було повернуто стягувачу

26 червня 2015 року на підставі пункту 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тому АТ КБ «ПриватБанк» повинно було його пред`явити повторно з 27 червня 2015 року протягом одного року, до 27 червня 2016 року, однак банк пред`явив виконавчий документ лише у вересні 2021 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 22 Закону № 606-XIV.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для винесення постанови

від 13 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження, оскільки строк пред`явлення виконавчого листа № 2-2371/11, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова 31 травня 2012 року, стягувачем пропущено.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII) стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції.

Відомостей щодо звернення стягувача до суду із відповідною заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання матеріали справи не містять.

Будь-яких доказів, що стягувач пред`являв виконавчий лист до виконання після його повернення 26 червня 2015 року у передбачений Законом № 606-XIV строк і відбулося переривання такого строку матеріали справи також не містять, а тому відповідні доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції вважає безпідставними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції завчасно не повідомив банк про судове засідання, призначене на 18 жовтня 2024 року,

а повідомив лише 15 жовтня 2024 року, не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У справі, яка переглядається, банк не навів обставин, які б перешкоджали підготуватися та взяти участь у розгляді справи 18 жовтня 2024 року через невчасне повідомлення про судове засідання. Водночас, банк достовірно був обізнаний про це судове провадження, яке розглядалося судом першої інстанції протягом 7 місяців, про що свідчить довідка суду про доставлення ухвали про відкриття провадження у справі до електронного кабінету банку через підсистему «Електронний Суд» 19 квітня 2024 року, заява представника банку від 25 вересня 2024 року, подана через підсистему «Електронний Суд», про розгляд справи 26 вересня 2024 року за його відсутності. Тобто банк мав достатньо часу, щоб підготуватися для наведення своїх заперечень та надання доказів на спростування доводів заявника. У касаційній скарзі банк зазначає, що суд першої інстанції позбавив його права надати докази у справі, однак звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою банк не надав нових доказів, які, на його думку, він позбавлений був можливості надати до суду першої інстанції.

Отже зазначені обставини не вплинули на правильність висновку судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 127/2-1395/10, є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду не суперечать.

Так, суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. У справі, яка переглядається, виконавчий лист було повернуто 26 червня 2015 року, однак банк повторно пред`явив його до виконання у вересні 2021 року з пропуском річного строку, встановленогостаттею 22 Закону № 606-XIV.

При цьому у справі № 127/2-1395/10 розглядалася заява стягувача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання і суд касаційної інстанції переглядав судові рішення лише в частині наявності підстав для видачі дублікату виконавчого листа, тобто правовідносини не є подібними зі справою, яка переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович