Постанова

Іменем України

14 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 646/4738/19

провадження № 61-17197 сво 20

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - виконуючий обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року виконуючий обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач є власником об`єкта нерухомого майна - нежитлових будівель виробничого призначення літ. «П-1», загальною площею 47,4 кв. м та літ. «Р-1», загальною площею 389,6 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 надав згоду ОСОБА_4 на отримання кадастрового номера та оформлення договору оренди земельної ділянки під експлуатацію та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення літ. «П-1» та літ «Р-1».

23 березня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Харківської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування вищевказаних нежитлових будівель.

Харківська міська рада надала ОСОБА_4 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення - землі промисловості) по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,5380 га, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення літ. «А-1», літ «П-1» та літ. «Р-1».

Рішення щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у користування спірної земельної ділянки Харківською міською радою не приймалися.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 167124930 від 20 травня 2019 року відомості про право власності/користування на спірну земельну ділянку не обліковуються.

Отже, станом на травень 2019 року вищевказаний проєкт землеустрою ОСОБА_1 не розроблено та не затверджено, а спірна земельна ділянка використовується ним без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Крім того, відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській областівід 20 березня 2019 року ОСОБА_1 не є суб`єктом плати у формі земельного податку або орендної плати за земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , не сплачуючи орендну плату за користування частиною земельної ділянки, площею 2 514,22 кв. м, від загальної площі 5 384,00 кв. м, за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тому має місце факт безпідставного збереження орендної плати відповідачем за рахунок Харківської міської ради.

З урахуванням зазначеного, прокурор просив суд стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 487 901,76 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2019 року у складі судді Теслікової І. І. позов Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, установивши, що спірна земельна ділянка, за безпідставне користування якою прокурор просив стягнути з відповідача кошти у розмірі орендної плати, не була сформована, як об`єкт права оренди, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру. Враховуючи те, що прокурор не надав витягу з нормативно-грошової оцінки, який відповідно до положень законодавства є належним і допустимим доказом щодо визначення розміру орендної плати, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2019 року скасовано. Позов Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 487 901,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач користувався земельною ділянкою без достатніх правових підстав, а також безпідставно зберігав кошти у розмірі орендної плати за її використання, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 1212-1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про достатність наданого прокурором розрахунку безпідставно збережених коштів, в якому застосовано розмір нормативно-грошової оцінки, виходячи з вартості 1 кв. м землі у м. Харкові, оскільки цей розмір визначено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, який має право здійснювати розрахунки на підставі Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Апеляційний суд застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження № 14-77 цс 18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 646/4738/19 з Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 646/4738/19 за позовом Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року вищевказану справу прийнято та призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що розрахунок безпідставно збережених коштів має здійснюватися з урахуванням витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку землі, який, у свою чергу, входить до складу технічної документації на земельну ділянку.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що спірна земельна ділянка не сформована, оскільки не містить кадастрового номера, відповідно, не може виступати самостійним об`єктом цивільних прав.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77 цс 18), у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 922/536/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 641/1159/18 (провадження № 61-47987 св 18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У січні 2022 року заступник Генерального прокурора подав пояснення посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. З моменту виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно в останнього виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку. Отже, саме власник нерухомого майна зобов`язаний ініціювати процес оформлення прав на земельну ділянку.

Відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання визначеного законом обов`язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано належне йому майно, та здійснення відповідної плати за користування спірною земельною ділянкою, унаслідок чого до місцевого бюджету не надходять відповідні кошти.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На підставі договорів купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року № 2810 № 2814 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 нежитлові будівлі літ. «Р-1», загальною площею 389,6 кв. м та літ. «П-1», загальною площею 47,4 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 10 лютого 2017 року останній надав згоду ОСОБА_4 на отримання кадастрового номера та оформлення договору оренди земельної ділянки під експлуатацію та обслуговування нежитлових будівель виробничого призначення літ. «А-1», літ. «П-1» та літ. «Р-1».

23 березня 2017 року ОСОБА_4 звернулася із заявою до Харківського міського голови про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель літ. «А-1» (склад), літ. «П-1» (виробничого призначення) та літ. «Р-1» (виробничого призначення), які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 15 додатку № 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 вересня 2017 року № 739/17 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності площею, орієнтовно, 0,5380 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель: літ. «А-1» (виробнича будівля), літ. «П-1» (адміністративна будівля), літ «Р-1» (цех) по АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 20 березня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не обліковуються платниками земельного податку та орендної плати за земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 та не сплачували до бюджету плату за землю.

26 березня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 5 звернулася до директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проханням скласти акт обстеження спірної земельної ділянки, визначити межі, площу та конфігурацію та здійснити розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 10 квітня 2019 року, складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Федоровим В. В., земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,5384 га, огороджена, вільний прохід/проїзд обмежений, здійснюється через ворота. Зазначена земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. «А-1» (виробнича будівля), літ. «П-1» (адміністративна будівля), літ «Р-1» (цех), комерційного використання. Право власності на нежитлові будівлі літ. «П-1» та літ. «Р-1» зареєстровано за відповідачем.

Зі звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки, розробленого товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-вишукувальний центр» на замовлення Харківської міської ради згідно з договором від 05 червня 2018 року № 221-18, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 0,5384 га. З метою створення планового матеріалу для розробки проекту землеустрою та координування меж земельної ділянки була виконана кадастрова зйомка масштабу 1:500 в системі координат 63 року за допомогою RTK приймача GNSS S66OP №S6626C123188554 (у реальному часі). В результаті кадастрової зйомки погоджені межі земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами.

06 червня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 5 звернулася до директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проханням здійснити розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю з 01 липня 2016 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду вказаного листа Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на адресу Харківської місцевої прокуратури № 5 направлено розрахунки безпідставно збережених ОСОБА_4 та ОСОБА_1 коштів за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства.

Відповідно до вказаних розрахунків земельна ділянка, площею 2 514,22 кв. м від загальної площі розміром 5 384,00 кв. м не внесена до відомостей Державного земельного кадастру. Для розрахунку нормативної грошової оцінки використовувалась базова вартість 1 кв. м землі м. Харкова та коефіцієнти.

За розрахунками Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі вищевказаної інформації сума безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року склала 7 657,31грн; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 162 336,16грн, з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року - 94 696,07 грн; з 01 серпня 2018 року по 30 червня 2019 року - 223 212,22 грн. Загальна сума - 487 901,76 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Необхідність передачі справи, яка переглядається,на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала тим, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 645/1040/19 (провадження № 61-19442 св 20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 646/4546/19 (провадження № 61-7171 св 20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 463/12532/18 (провадження № 61-21651 св 19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 638/13423/18 (провадження № 61-13423 св 19) застосовано принципово різний підхід для вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, в яких один і той самий предмет спору, та які врегульовані одними і тими самими нормами права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викликана тим, що колегії суддів з різних судових палат у наведених вище судових рішеннях дійшли протилежних висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- одна колегія суддів дійшла правового висновку про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові;

- інша колегія суддів, установивши, що фактичний розмір земельної ділянки визначено актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, складеним Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Застосування положень земельного законодавства щодо сформованості земельної ділянки при стягненні безпідставно збережених коштів

Спірні правовідносини регулюються положеннями ЗК України ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель».

У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Судом установлено, що ОСОБА_1 відповідно до договорів купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року № 2810 № 2814 на праві власності належать нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці.

У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, нотаріус, посвідчуючи вказані договори купівлі-продажу, здійснив державну реєстрацію прав власності відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином, після укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Верховний Суд звертає увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону належним чином не дослідив та не перевірив питання щодо наявності кадастрового номера спірної земельної ділянки, враховуючи те, що відповідач, як покупець нежитлових приміщень, які розташовані на цій земельній ділянці, надав згоду попередньому власнику приміщень на отримання кадастрового номера й оформлення договору оренди земельної ділянки під експлуатацію та обслуговування нежитлових будівель, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 10 лютого 2017 року (а.с. 33, т. 1).

Щодо застосування положень статті 1212 ЦК України та порядку визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положень ЦК України та ЗК України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Отже, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.

Проте Верховний Суд не може погодитися з визначеним апеляційним судом розміром безпідставно збережених коштів, з огляду на таке.

Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищезазначених положень закону належним чином не встановив розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 , а автоматично дійшов висновку про задоволення позову прокурора.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Ураховуючи те, що у справі, яка переглядається, та у справах, в яких ухвалено постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 645/1040/19 (провадження № 61-19442св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 646/4546/19 (провадження № 61-7171 св 20), встановлені різні фактичні обставини, тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у зазначених постановах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська