Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 646/660/19

провадження № 61-17363св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради у Основ`янському районі м. Харкова,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2020 року у складі судді Єжова В. А., постанову Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради у Основ`янському районі м. Харкова, про визнання права користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2007 року у зв`язку з тяжкими хворобами свого сина ОСОБА_2 і його батька та її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , як єдина близька особа, була вимушена лікувати та доглядати хворих, вести їх домашнє господарство за адресою їхнього постійного мешкання - у квартирі АДРЕСА_1 .

Зазначає, що після раптової смерті її чоловіка - ОСОБА_4 , вона залишила місце своєї реєстрації та за проханням та з дозволу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поселилась у їхній квартирі для здійснення їхнього догляду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові помер ОСОБА_3 . Позивачка за свій кошт поховала його та залишилась проживати однією сім`єю зі своїм сином у спірній квартирі. ОСОБА_2 був інвалідом першої групи, не міг сам пересуватись та доглядати себе, тому вона, як член його сім`ї, здійснювала все необхідне для існування сина.

Рішенням Виконкому Харківської міської ради від 12 грудня 2018 року ОСОБА_2 був визнаний наймачем двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 за складом сім`ї - одна особа у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_3 .

Після смерті сина - ОСОБА_2 . 15 грудня 2018 року ОСОБА_1 залишилась проживати у спірній квартирі.

Позивачка вважає, що набула право користування житловою площею у вказаній квартирі, оскільки поселилась у неї у якості члена сім`ї сина - наймача квартири ОСОБА_2 . Інших угод щодо порядку користування житлом між ними не було, вона постійно проживає у квартирі, сплачує обов`язкові платежі, підтримує квартиру, яка вимагає постійного догляду.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування житловим приміщенням у двокімнатній житловій квартирі житловою площею 31,6 кв. м, загальною площею 68,9 кв. м, яка розташована на першому поверсі двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради у Основ`янському районі м. Харкова здійснити її реєстрацію у зазначеній житловій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням у двокімнатній житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка подала до суду належні та допустимі докази щодо встановлення факту того, що ОСОБА_1 набула право користування житловою площею у спірній квартирі, оскільки поселилась у неї у якості члена сім`ї свого сина - наймача квартири ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася, не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржувалося і апеляційним судом в силу статті 367 ЦПК України не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачка ОСОБА_1 з 07 липня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Ця адреса не збігається із адресою місця проживання її сина ОСОБА_2 та його батька ОСОБА_3 .

На думку заявника, за таких обставин це доводить, що спірна квартира не є єдиним та постійним місцем проживання ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності, належить територіальній громаді міста Харкова та знаходиться на балансі Дільниці № 59 КП «Жилкомсервіс» Основ`янського району міста Харкова.

Вказана квартира була отримана в якості службової ОСОБА_3 12 травня 1999 року за ордером № 098766, виданим на підставі рішення Червонозаводського РВК №125 від 11 травня 1999 року на сім`ю з однієї особи.

Рішенням виконкому Червонозаводської районної ради № 700 від 28 грудня 2006 року квартира виключена з числа службових житлових приміщень та з ОСОБА_3 укладений договір найму на це приміщення.

Відповідно до довідки Дільниці № 59 КП «Жилкомсервіс» Основ`янського району міста Харкова, з 23 лютого 2000 року ОСОБА_3 був постійно зареєстрований за адресою спірної квартири. Також встановлено, що його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою спірної квартири з 13 червня 2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_2 був інвалідом за загальним захворюванням опорно рухомого апарату. З 01 березня 2017 року він повторно визнаний інвалідом першої групи, потребував постійного стороннього догляду та стаціонарного лікування.

Установлено, що ОСОБА_1 була матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Виконавчого комітету ХМР за № 926 від 12 грудня 2018 року ОСОБА_2 визнано наймачем двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 , за складом сім`ї одна особа у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК - УРСР) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18).

Разом із тим, аналіз змісту статті 65 ЖК УРСР у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19), від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

Установлено, що ОСОБА_1 у спірному житловомуприміщенні, за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не була і не є зареєстрованою.

Разом із тим, позивачка з 07 липня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

При таких обставинах, переглядаючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що у матеріалах справи наявні докази, що ОСОБА_1 з 07 липня 2005 року мала на праві користування інше житло, в якому вона була зареєстрована і на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, не встановив підстави такого права, не перевірив наявність або відсутність доказів позбавлення позивачки права користування вказаним житловим приміщенням, не з`ясував на підставі належних та допустимих доказів, чи визнано зазначене житло у встановленому законом порядку аварійним або таким, що не може використовуватися за призначенням.

Таким чином, апеляційний суд, не встановивши характер спірних правовідносин та всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, дійшов передчасного висновку, що у ОСОБА_1 після смерті сина виникло самостійне право користування житловим приміщенням - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов