№ 646/8585/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 646/8585/16

провадження № 61-1672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Пласт Маркет Торговий Дім», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Пласт Маркет», ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року у складі судді Сороки О. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт Маркет Торговий Дім» (далі - ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім»), треті особи: Приватне акціонерне товариство «Пласт Маркет» (далі - ПрАТ «Пласт Маркет»), ОСОБА_2 , про стягнення боргу та неустойки.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року № 01-01-07 ПрАТ «Пласт Маркет» передало в платне користування ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» нежитлове приміщення, розташоване на АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі № 922/3635/15 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» до ПрАТ «Пласт Маркет» про припинення дій, зобов`язання виконати умови договору оренди та стягнення збитків. При цьому господарський суд встановив, що договір оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року є нікчемним.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10 березня 2016 року у справі № 922/5404/15 позовні вимоги ПрАТ «Пласт Маркет» до ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» про застосування наслідків недійсності договорів задоволено. Застосовано на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року № 01-01-07, укладеного між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», у вигляді припинення правовідносин оренди між ПрАТ «Пласт Маркет» як орендодавцем та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» як орендарем щодо нежитлового приміщення, загальною площею 450 кв. м, розташованого на вулиці Диканівській, 50, у місті Харкові.

Позивач зазначає, що ПрАТ «Пласт Маркет» неодноразово зверталося до ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» та повідомляло про відмову від подальших договірних відносин між сторонами, вимагало повернути спірне нежитлове приміщення на підставі актів приймання-передачі, а також сплатити заборгованість за користування нерухомим майном.

Однак нежитлові приміщення не повернено, акти приймання-передачі не підписано.

29 липня 2016 року між ПрАТ «Пласт Маркет» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги боргу, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшли всі права, які забезпечують виконання зобов`язання ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», на всю суму боргу. Сума відступлення права вимоги складає повну суму заборгованості з відшкодування вартості використання нерухомого майна у розмірі 432 000 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» суму боргу за весь період користування нерухомим майном у розмірі 432 000 грн, а також неустойку у розмірі 216 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року, укладений між ПрАТ «Пласт Маркет» та ОСОБА_1 , є договором факторингу.

Оскільки за положеннями частини третьої статті 1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, ОСОБА_1 не є такою особою, тому договір про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року є нікчемним та не створює юридичних наслідків.

Ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 22 лютого 2017 року та 15 березня 2017 року залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що заявник не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім». Також заявник не надав доказів на підтвердження неможливості виконання судового рішення ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім».

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилено. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року та ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладення між ПрАТ «Пласт Маркет» та ОСОБА_1 саме договору факторингу. Оскільки ОСОБА_1 не є банком або фінансовою установою, що відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, тому такий договір є нікчемним.

Вжиття заходів забезпечення позову є недоцільним, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що суд першої інстанції фактично відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову з двох підстав - зловживання правом та нікчемності правочину.

Натомість суд апеляційної інстанції у порушення частини першої статті 303 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) не перевірив чи мало місце зловживання позивачем правом та чи мали місце підстави, передбачені законом для відмови в захисті цивільного права та інтересу, тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст постанови апеляційного суду, прийнятої при новому розгляді справи

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки нікчемність договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року, укладеного між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», встановлена судовим рішенням у господарській справі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає підстав для стягнення з ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» суми боргу за весь період користування нерухомим майном та неустойки на користь ОСОБА_1 згідно з договором про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року.

Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що участь ОСОБА_1 як представника позивача у справі, яка розглядалась Господарським судом Харківської області щодо вирішення спору між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», за результатами розгляду якої позивач відмовився від стягнення боргу за користування спірним нежитловим приміщенням, а також при розгляді Харківським апеляційним господарським судом позову ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» до ПрАТ «Пласт Маркет» про припинення дій, зобов`язання виконати умови договору оренди та стягнення суми, є зловживанням процесуальними правами.

Однак суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовув зв`язку з встановленням рішенням у господарський справі обставин (стаття 82 ЦПК України), тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому вжиття заходів забезпечення позову є недоцільним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 послався на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 382/1097/17 (провадження № 61- 26682св18), щодо обов`язковості застосування положення статті 216 ЦК України у випадку встановлення нікчемності правочину.

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник вказав пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема не дослідили докази у справі, що унеможливило встановити фактичні обставини справи - правову природу відступленого боргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що змістом договору відступлення права вимоги є відступлення прав вимоги боргу, який виник у зв`язку з тривалим користуванням ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» нерухомим майном без належних правових підстав.

Борг у відповідача виник у зв`язку з нікчемністю договору оренди нежитлового приміщення, тому на підставі статті 216 ЦК України у ПрАТ «Пласт Маркет» виникло право вимоги грошового боргу, яке останнє відступило ОСОБА_1 .

Суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили правову природу договору про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року, не надали оцінку висновку незалежного оцінювача, покладену в основу розрахунку суми вартості орендованого майна, який обґрунтовано ринковою вартістю 1 кв. м за користування нежитловим майном.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_1 оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення спору по суті позовних вимог, тому в іншій частині судові рішення судом касаційної інстанції не переглядаються.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 березня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Червонозаводського районного суду міста Харкова.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 липня 2014 року між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» укладено договір оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення № 01-01-07, за умовами якого ПрАТ «Пласт Маркет» передало в платне користування ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» нежитлове приміщення, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 450 кв. м, на строк 36 місяців зі сплатою орендної плати за користування нерухомим майном у розмірі 5 400 грн щомісяця.

Згідно з інформаційною довідкою від 14 липня 2016 року, виданою Агентством нерухомості приватна фірма «Харків-Рієлтер», на час складання довідки існують орендні ставки на нежитлові приміщення: 25 - 40 грн за один кв. м (т. 1, а. с. 30).

25 липня 2016 року ПрАТ «Пласт Маркет» направило ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» вимогу, в якій запропоновано ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» оформити повернення нежитлового приміщення, загальною площею 450 кв. м, розташованого на вулиці Диканівській, 50, у місті Харкові, шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна, а також відшкодувати кошти за користування майном у період з 01 липня 2014 року до 01 липня 2016 року у розмірі 432 000 грн (т. 1, а. с. 46).

29 липня 2016 року між ПрАТ «Пласт Маркет» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги боргу, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшли всі права, які забезпечують виконання зобов`язання ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», на всю суму боргу (пункт 1.4 договору). Сума відступлення права вимоги складає повну суму заборгованості з відшкодування вартості використання нерухомого майна станом на 01 липня 2016 року згідно з вимогою кредитора до боржника від 26 липня 2016 року на суму 432 000 грн (пункт 1.2 договору) (т. 1, а. с. 25).

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року вимоги кредитора до боржника, а також права, які з цього виникають, підтверджуються рішеннями господарських судів, які набрали законної сили: постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі № 922/3635/15, рішення Господарського суду Харківської області від 10 березня 2016 року у справі № 922/5404/15, та нікчемною угодою, вимогою до боржника, яка містить розрахунок заборгованості по сплаті орендної плати за користування майном. Набувач зобов`язується прийняти відповідні документи від кредитора і отримує право вимоги від боржника виконання його зобов`язання перед кредитором на свою користь (т. 1, а. с. 25-28).

02 серпня 2016 року на адресу ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» направлено повідомлення про відступлення прав вимоги боргу, який виник щодо відшкодування вартості користування нежитловим приміщенням з 01 липня 2014 року до 01 липня 2016 року (т. 1, а. с. 29).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору по суті позовних вимог не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстав для стягнення з ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» суми боргу за весь період користування нерухомим майном та неустойки на користь ОСОБА_1 згідно з договором про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року немає, оскільки судовим рішенням у господарській справі встановлено, що договір оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року, укладений між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», є нікчемним.

Звернення ОСОБА_1 до суду із позовом до ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» про стягнення заборгованості та неустойки не є зловживанням процесуальними правами у розумінні пункту 2 частини другої статті 44 ЦПК України.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі № 922/3635/15 встановлено, що договір оренди від 01 липня 2014 року, укладений між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», є нікчемним, оскільки сторонами не додержано вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10 березня 2016 року у справі № 922/5404/15 застосовано на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року у вигляді припинення правовідносин оренди між ПрАТ «Пласт Маркет» як орендодавцем та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» як орендарем.

За умовами договору про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ «Пласт Маркет», товариство відступило, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги грошового боргу, який виник у зв`язку з нікчемністю договору оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до частин першої, другої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 382/1097/17 (провадження № 61- 26682св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Отже, за загальним правилом за недійсною угодою кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним (нікчемного) правочину та не може бути проігнорована його сторонами.

Тобто при недійсності (нікчемності) правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності (нікчемності) правочину.

Реституція як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності між сторонами укладеного правочину, який є нікчемним або який визнано судом недійсним.

Крім того, друга сторона недійсного правочину може вимагати від винної сторони відшкодування збитків, завданих у зв`язку з вчиненням недійсного правочину.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові від 04 грудня 2019 року у цій справі Верховний Суд дав вказівку апеляційному суду перевірити підстави захисту порушеного права, у зв`язку з чим суду апеляційної інстанції слід було перевірити наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір та зазначаючи про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки судовим рішенням у господарський справі встановлено нікчемність договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення від 01 липня 2014 року, апеляційний суд не з`ясував правову природу грошових коштів, які ОСОБА_1 просить стягнути з ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім», не встановив чи обрано ОСОБА_1 належний спосіб захисту.

Обставини нікчемності договору оренди нерухомого майна від 01 липня 2014 року встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі № 922/3635/15), а тому не потребували повторного встановлення та додаткової оцінки під час розгляду справи, яка переглядається у порядку касаційного провадження.

Проте при новому апеляційному перегляді цієї справи апеляційний суд не в повній мірі врахував вказівки, що містились в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, зокрема, врахувавши, що договір оренди нерухомого майна від 01 липня 2014 року є нікчемним і з боку позивача немає зловживання правом, апеляційний суд не оцінив належним чином доводи ОСОБА_1 та не встановив наявність чи відсутність обставин застосування правових наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно з частиною другою статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто відповідний документ (акт) оформляється як на підтвердження виконання орендарем свого зобов`язання щодо повернення майна з оренди, так і на підтвердження прийняття орендодавцем виконання цього обов`язку і засвідчує факт припинення користування об`єктом оренди.

Вирішуючи спір, апеляційний суд залишив поза увагою, що між ПрАТ «Пласт Маркет» та ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» з 2014 року виникли правовідносини оренди (найму). Спір між сторонами виник у зв`язку з нікчемністю договору оренди, а саме щодо сплати грошових коштів за фактичне користування ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» предметом оренди, зокрема, нежитловим приміщенням, розташованим на АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року у справі № 922/3635/15 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» до ПрАТ «Пласт Маркет» про припинення дій, зобов`язання виконати умови договору оренди та стягнення збитків, у зв`язку з тим, що договір оренди від 01 липня 2014 року є нікчемним.

Тобто обставини нікчемності договору оренди від 01 липня 2014 року встановлено 16 грудня 2015 року.

У поясненнях в апеляційному суді ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» зазначало, що з 14 червня 2015 року товариство не мало можливості потрапити до орендованого приміщення та користуватися ним. За період користування орендованим нерухомим майном, а саме з 01 липня 2014 року до 14 червня 2015 року, товариство регулярно сплачувало орендну плату в розмірі, передбаченому умовами договору.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги розрахунок боргу, наданий позивачем, та не надав оцінку запереченням відповідача щодо такого розміру боргу, не встановив, коли відповідач припинив користуватися об`єктом оренди, а також коли припинилися між сторонами орендні правовідносини, не з`ясував період, за який може бути стягнено заборгованість за користування нерухомим майном.

У зв`язку з викладеним постанова апеляційного суду свідчить про те, що розглядаючи спір у цій справі суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надав належної оцінки доводам і запереченням сторін, не встановив всіх обставин, що входять до предмета доказування у спірних правовідносинах.

Крім того, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.

У рішенні від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99, Європейський суд з прав людини зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У справі, яка переглядається, допущені апеляційним судом процесуальні порушення на предмет повноти дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважає такою процесуальною помилкою, яка порушила принцип пропорційності цивільного судочинства та баланс інтересів сторін у справі, та, як наслідок, не забезпечила справедливого розгляду справи.

У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, належним чином не дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку, що підстав для стягнення боргу та неустойки немає.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може встановлювати обставин справи, давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення спору по суті позовних вимог та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в якій заявник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суперечність рішення суду практиці Верховного Суду з цього предмета спору, підтвердилися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору по суті позовних вимог підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

ПостановуХарківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт Маркет Торговий Дім», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Пласт Маркет», ОСОБА_2 , про стягнення боргу та неустойки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук