Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 646/8684/15-ц

провадження № 61-7162св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року у складі судді Журавель В. А. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 вересня 2017 року у складі суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в жовтні 2013 року на підставі усного договору купівлі-продажу він передав ОСОБА_3 . напівпричіп «МоL», держаний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та документи до нього, а ОСОБА_3 прийняв напівпричіп та сплатив за нього 6 тис. доларів США. При цьому вони домовилися, що вартість напівпричепа складає 12 тис. доларів США і відповідач залишок сплатить до 01 січня 2014 року. При укладенні договору між сторонами погоджено усі його істотні умови. Однак в подальшому відповідач, не заперечуючи проти раніше досягнутих умов договору, відмовився повертати решту суми, мотивуючи це відсутністю грошових коштів. Крім того, 04 лютого 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір доручення, згідно якого ОСОБА_4 доручив йому вчинити юридичні дії, спрямовані на управління майном довірителя, в тому числі відчуження майна - напівпричепу «МоL», а одержані кошти передати ОСОБА_2 . Тому на підставі цього договору у жовтні 2013 року між ними укладено в усній формі договір купівлі-продажу вказаного напівпричіпу.

З урахуванням уточнень, просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу напівпричіпу «МоL», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 12 тис. доларів США, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_3 на його користь збитки у розмірі 6 тис. доларів США, що виникли у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу напівпричепу, стягнути з ОСОБА_3 проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 427 доларів 37 центів США, інфляційні втрати в розмірі 4 182 долари США.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу укладеним.

В обґрунтування позову зазначав, що згідно договору доручення він доручив ОСОБА_1 продати належний йому напівпричіп і йому відомо, що у жовтні 2013 року між ними укладено усний договір купівлі-продажу. ОСОБА_3 передав 6 тис. доларів США за придбаний напівпричіп, а іншу суму коштів зобов`язався повернути до 01 січня 2014 року, після чого ОСОБА_2 мав вчинити дії щодо переоформлення напівпричепу на ім`я ОСОБА_3 . Оскільки відповідач протягом довгого часу кошти ОСОБА_1 не повертав, останній передав ОСОБА_2 свої особисті кошти - 6 тис. доларів США. Невизнання ОСОБА_3 договору купівлі-продажу порушує його права.

У зв`язку у з викладеним, просив визнати укладеним договір купівлі-продажу напівпричепу «МоL», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений між ним та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року у задоволенні позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем надано копії протоколу-пояснення ОСОБА_3 та висновку оперуповноваженого СКР Червонозаводського РВ. Однак суд вважає, що ці документи не є належними та допустимими доказами укладення сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу. Інших доказів на підтвердження цього факту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано. Суд вважає безпідставним посилання позивача на застосування частини другої статті 218 ЦК України, оскільки закон не відносить договір купівлі-продажу транспортного засобу до нікчемного правочину у разі недотримання письмової форми.Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу напівпричіпу «МОL», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 щодо визнання укладеним договору купівлі-продажу вищевказаного напівпричіпу. Довіреності на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не надали. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів передачі власних коштів ОСОБА_2 в розмірі 6 тис. доларів США в рахунок сплати коштів, які, за ствердженням позивача, мав передати ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження укладення договору купівлі-продажу позивачем надано копії протоколу-пояснення ОСОБА_3 та висновку оперуповноваженого СКР Червонозаводського РВ. Суд першої інстанції надав правильну оцінку зазначеним доказам. ОСОБА_3 не заперечує наявність певної домовленості між ним та ОСОБА_1 , визнає, що між ним та ОСОБА_1 дійсно мала місце попередня домовленість щодо укладення у майбутньому договору купівлі-продажу причепу, однак лише після того, як відповідач перевірить технічний стан транспортного засобу та можливість його експлуатації. У якості авансу відповідач передав ОСОБА_1 6 тис. доларів США. Відповідач причепом не користується, пропонував ОСОБА_1 повернути причеп, однак останній від цього відмовився. Зазначені пояснення не спростовані позивачем, не суперечать змісту пояснень, наданих ОСОБА_3 в ході перевірки обставин, що здійснювалися Червонозаводським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між сторонами договору на тих умовах, про які зазначає позивач. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовів. Оскільки договір купівлі-продажу причепу дійсним не визнано, відсутні підстави для стягнення 6 тис. доларів США, які ОСОБА_3 зобов`язався сплатити у разі придбання причепу. Вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитків, інфляційних витрат та процентів за користування чужими грошовими коштами є похідними від первісних вимог, тому підстав для їх задоволення також не вбачається.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що він домовився із ОСОБА_1 щодо продажу його автомобіля ОСОБА_3 за 12 тис. доларів США. Такий договір було вчинено усно у жовтні 2013 року, на виконання чого передано напівпричіп та сплачено половину його вартості. При цьому існувала взаємна домовленість про те, що загальна сума до сплати за напівпричіп складає 12 тис. доларів США. ОСОБА_1 сплатив йому решту вартості автомобіля із власних коштів, тому він не переоформив напівпричіп на покупця. ОСОБА_3 користується напівпричепом та володіє свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Крім того, ОСОБА_3 в ході перевірки обставин, що здійснювалися Червонозаводським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, надав пояснення, згідно яких підтвердив факт укладення договору, його ціну та кінцевий строк розрахунку.

(2) Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_2 .

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Суди установили, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 напівпричіп-самоскид-Е «МОL», модель 85F/27, 1990 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 23 березня 2012 року зареєстрований за ОСОБА_2

04 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір доручення, згідно якого ОСОБА_4 доручив ОСОБА_1 вчинити юридичні дії, спрямовані на управління майном довірителя, в тому числі відчуження напівпричепу «МоL», а одержані кошти передати ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 надав пояснення про те, що у жовтні 2013 року ОСОБА_1 , діючи від його імені та в його інтересах, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу зазначеного напівпричепу за 12 тис. доларів США. За умовами цього договору продавець отримав від ОСОБА_3 6 тис. доларів США, а решту повинен був сплатити пізніше, однак зобов`язання не виконав.

Аналогічні пояснення щодо обставин справи надав і ОСОБА_3 , зокрема за змістом протоколу-пояснення ОСОБА_3 та висновку оперуповноваженого СКР Червонозаводського РВ Вареца О. І. за усною домовленістю із ОСОБА_1 щодо продажу напівпричепу сплатив йому 6 тис. доларів США вартості напівпричепу, ще 6 тис. доларів США зобов`язався повернути до 01 січня 2014 року, а ОСОБА_1 передав йому напівпричіп-самоскид-Е «МОL», модель 85F/27, 1990 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та реєстраційні документи на нього. Такі ж пояснення ОСОБА_3 надав у запереченні на позов.

Спірний напівпричіп перебуває у користуванні ОСОБА_3 із жовтня 2013 року, що сторони визнають.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 205 639 ЦК України правочини можуть вчинятись у будь-якій формі (усна, письмова). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо вимоги щодо форми правочину не встановлені законом.

За вимогами статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

З урахуванням викладеного, договір купівлі-продажу напівпричепу мав укладатися між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у письмовій формі відповідно до вимог статті 208 ЦК України. Проте матеріальний закон не визначає наслідком недодержання сторонами письмової форми договору купівлі-продажу напівпричепу його недійсність.

Поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків - купівлі-продажу напівпричепу з ціною продажу 12 тис. доларів США, що підтверджується поясненнями обох сторін правочину, ОСОБА_3 не спростовує дійсність досягнутої домовленості в порядку частини першої статті 218 ЦК України (заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами), а тому вимога ОСОБА_1 про визнання дійсним договору, дійсність якого не спростовується, є необґрунтованою.

ОСОБА_2 просить захистити порушені права продавця шляхом визнання договору купівлі-продажу напівпричепу укладеним.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина перша статті 640 ЦК України).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Зважаючи на встановлені обставини, а саме: передачу ОСОБА_3 напівпричепу та реєстраційних документів на нього, отримання ОСОБА_2 6 тис. доларів у якості оплати половини вартості відчуженого напівпричепу, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір купівлі-продажу напівпричепу сторони уклали.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

ОСОБА_3 не спростовує у судовому порядку дійсність договору купівлі-продажу напівпричепу, як і факт його укладення, а тому ефективним способом захисту прав ОСОБА_2 є вимога про оплату товару (частина четверта статті 692 ЦК України), тобто вимога про належний розрахунок за договором купівлі-продажу.

ОСОБА_2 таких вимог не заявляє, а тому колегія суддів погоджується із наслідками вирішення зустрічного позову судами.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик