Постанова

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 647/2556/17

провадження № 61-37210св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новорайська сільська рада Бериславського району Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області у складі судді Корсаненкової О. О. від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г. від 10 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання незаконними та скасування рішень.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області від 08 жовтня 2010 року було прийнято на баланс сільської ради приміщення електроцеху по АДРЕСА_1 , як безхазяйне майно, та передано його комунальному підприємству «Комунальник» (далі - КП «Комунальник») з правом подальшої реалізації. Рішенням цієї ж ради від 24 грудня 2015 року було затверджено перелік об`єктів комунальної власності Новорайської територіальної громади, серед яких значиться і будівля електроцеху.

Посилаючись на те, що вказана будівля електроцеху належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2004 року, укладеного між ним та керуючим санацією сільськогосподарського виробничого кооперативу «Бориславський» (далі - СВК «Бориславський»), передача цього майна у комунальну власність відбулася за відсутності відповідного рішення суду відповідно до статті 335 ЦК України, позивач просив скасувати вищезазначені рішення органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 19 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що договір купівлі-продажу спірного майна є нікчемний, оскільки відповідно до чинного на час укладення договору законодавства він підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, проте цих вимог законодавства сторонами правочину дотримано не було, тобто позивач не набув права власності на спірну будівлю, у зв`язку із чим рішення органу місцевого самоврядування про прийняття на баланс та передачу вказаного нерухомого майна у комунальну власність жодним чином не порушують прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2014 року, укладеного між керуючим санацією СВК «Бориславський» та ОСОБА_1 , останній є законним володільцем спірної будівлі, а тому оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування, якимиприйнято на баланс сільської ради вказане нерухоме як безхазяйне, передано його КП «Комунальник» з правом подальшої реалізації, порушують його права як володільця цього майна. Передача спірного майна у комунальну власність відбулася за відсутності відповідного рішення суду відповідно до статті 335 ЦК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20 червня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У жовтні 2018 року Новорайська сільська рада Бериславського району Херсонської області подала відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 лютого 2004 року керуючим санацією СВК «Бериславський» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого СВК «Бериславський» зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 будівлю - електростанцію (приміщення), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов`язується сплатити 2 796 грн (а.с. 4-6).

Рішенням Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області № 489 від 08 жовтня 2010 року прийнято на баланс сільської ради майно, яке нікому не належить: будівлю електроцеху радгоспу «Бериславський» в АДРЕСА_2 , та передано КП «Комунальник» з правом подальшої реалізації (а.с. 9).

Рішенням Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області № 39 від 24 грудня 2015 року затверджено перелік об`єктів комунальної власності Новорайської територіальної громади, серед яких наявна будівля електроцеху, балансоутримувачем якої є КП «Комунальник» (а.с. 24).

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 січня 2017 року у комунальній власності Новорайської сільської ради на підставі рішення цієї ради № 39 від 24 грудня 2015 року перебуває будівля електроцеху за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 44).

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 16 січня 2017 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Комунальник», Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області, ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, визнання права власності (а.с. 36-42).

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що договір купівлі - продажу від 21 лютого 2004 року будівлі електроцеху в АДРЕСА_2 є неукладеним, а тому відсутні підстави для визнання права власності на це нерухоме майно за ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із положеннями частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статті 15 16 Цивільного кодексу України та стаття 4 ЦПК України 2004 року закріплюють право кожної особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

Згідно із частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В обґрунтування свого порушеного цивільного права та права на звернення до суду за захистом цього права у спосіб визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 послався на ту обставину, що будівля електроцеху, яка розташована в АДРЕСА_1 , належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ним 21 лютого 2004 року із керуючим санацією СВК «Бериславський». При цьому ОСОБА_1 підтвердив, що право власності на цю будівлю він в установленому законом порядку не зареєстрував.

Суди попередніх інстанцій, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, вирішуючи спір, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ним права власності на спірну будівлю на підставах, що не заборонені законом, у зв`язку із чим правильно вважали, що рішення органу місцевого самоврядування про прийняття на баланс та передачу вказаного нерухомого майна у комунальну власність жодним чином не порушують прав позивача або охоронюваного законом інтересу.

При цьому суди підставно врахували встановлені рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 16 січня 2017 року преюдиційні обставини неукладення вказаного договору купівлі-продажу від 21 лютого 2004 року та відсутність правових підстав для визнання права власності на це нерухоме майно за ОСОБА_3 та констатували неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів як з законними та обґрунтованими.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15 16 ЦК України та статтями 2 5 19 ЦПК України 2004 року, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законом порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, зокрема й про усунення перешкод у здійснення невизнаного права, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дорани проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б не прийнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 має інтерес у цьому спорі як володілець спірної будівлі електроцеху колегія суддів вважає безпідставними, оскільки речове право на майно у нього не виникло на підставі договору від 21 лютого 2004 року через недотримання нотаріальної форми його укладення. При цьому судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що ОСОБА_1 , не оспорюючи право власності територіальної громади на будівлю електроцеху, а оскарживши рішення про прийняття цього майна на баланс сільської ради та подальшу передачу КП «Комунальник», обрав неефективний спосіб захисту своїх прав.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара