№ 648/2849/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 648/2849/14

провадження № 61-11752св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 ,

треті особи: Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Чорнобаївська сільська рада Білозерського району Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 , на постанову Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Чорнобаївська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації предмета іпотеки і виселення з житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , третя особа - Білозерський районний сектор Управління Державної міграційної служби у Херсонській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування своїх вимог зазначало, що 05 травня 2006 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 укладено іпотечний кредитний договір на суму 37 780,00 дол. США зі сплатою 10,8 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 04 травня 2025 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 05 травня 2006 року сторони уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_7 передав банку в іпотеку будинок АДРЕСА_1 (далі - будинок), придбаний за кредитні кошти.

Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 22 листопада 2011 року утворилась заборгованість перед банком в загальній сумі 521 441,56 грн.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2011 року з ОСОБА_7 стягнено на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість в розмірі 65 354,00 дол. США, що еквівалентно 521 444,56 грн.

Враховуючи те, що ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором не сплатив, рішення суду залишається невиконаним, ПАТ «Державний ощадний банк України», з урахуванням останніх уточнених позовних вимог (т. 5 а. с. 199, 200), просив суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки, зазначений в іпотечному договорі від 05 травня 2006 pоку, а саме спірний житловий будинок, який належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , спадкоємцями якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 перед банком за договором про іпотечний кредит від 05 травня 2006 року № 100 в розмірі 65 354, 20 дол. США, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою вартістю визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 2001 року народження, ОСОБА_4 , 2006 року народження, ОСОБА_2 , 1990 року народження, зі спірного будинку, зі зняттям з реєстраційного обліку у Білозерському районному секторі Управління Державної міграційної служби у Херсонській області;

- відстрочити виконання рішення до дня втрати чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 03 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що іпотекодавець на момент укладення договору іпотеки не набув права власності на спірний житловий будинок, оскільки право власності на нього було зареєстровано після укладення договору, договір іпотеки є нікчемним, оскільки його укладено без дозволу органу опіки та піклування, і він суперечить правам та інтересам малолітніх дітей. Крім того, на момент розгляду справи набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому підстав для задоволення позову немає.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 03 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив з того, що вирішуючи спір, суди не виконали вимог частини четвертої статті 10, статей 213 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, не врахували, що позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із невиконанням боржником зобов`язань за кредитним зговором, а відтак не встановили відповідних обставин справи, зокрема наявності боргу, його розміру та складових, не перевірили наявності у позивача права на погашення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, не надали їм відповідної оцінки. Зробивши висновок про нікчемність договору іпотеки, оскільки порушені права малолітніх дітей на час його укладення, та відсутність реєстрації права власності на будинок за іпотекодавцем на момент укладення договору іпотеки, суди не врахували презумпцію правомірності правочину (статті 204 ЦК України) та ті обставини, що це не є предметом спору, не надали їм належної оцінки, зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову з цих підстав. Крім того, суди неправильно застосували Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та послалися на його приписи як на одну з підстав для відмови в позові. При цьому не врахували, що цей закон не змінює регулювання спірних відносин, а лише тимчасово забороняє (зупиняє) примусове відчуження майна без згоди власника.

Під час нового розгляду у березні 2016 року ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ПАТ «Державний ощадний банк України», треті особи - орган опіки та піклування Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Білозерського районного нотаріального округу Гребенюк Т. М., про визнання недійсним іпотечного договору від 05 травня 2006 року, скасування заборони відчуження житлового будинку, скасування запису в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 06 червня 2016 року цивільну справу № 648/2849/14 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та цивільну справу № 648/1713/16 за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору від 05 травня 2006 року, скасування заборони відчуження житлового будинку, скасування запису в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку - об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 21 березня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 , поданий в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки, скасування заборони відчуження та запису в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку - залишено без розгляду. Крім того, залучено до участі у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як правонаступників після смерті відповідача - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів, орган опіки та піклування - службу у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 11 вересня 2019 року, яка залишена без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, відмовлено ОСОБА_9 в прийнятті його позову, як третьої особи, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору, а також замінено Білозерський районний сектор Управління Державної міграційної служби у Херсонській області на належну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Чорнобаївську сільську раду Білозерського району Херсонської області.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2020 року в задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації предмета іпотеки та виселення з житлового будинку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які постійно та на день смерті проживали разом із спадкодавцем та є такими, що прийняли спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України за позовною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак відомостей про те, що відповідачі, які є спадкоємцями, не виконали свій обов`язок щодо задоволення вимог кредитора, в межах вартості майна, одержаного у спадщину особисто, у розмірі, який відповідає частці у спадщині, що передбачено частиною першою статті 1282 ЦК України, суду не надано. За таких обставин, врахувавши, що позивачем не надано доказів наявності та розміру спадкового майна, за рахунок якого спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора, що в сукупності позбавляє позивача права вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281 1282 ЦК України.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2021 року скасовано та постановлено нове.

Звернено стягнення на предмет іпотеки, зазначений в іпотечному договорі від 05 травня 2006 року, укладеному між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , як спадкоємцям першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 , шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою вартістю визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , зі спірного будинку.

Постанова суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом та постійно проживали разом з ОСОБА_7 , із заявами про відмову від прийняття спадщини вони не зверталися, то суд дійшов висновку, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_11 , як такі, що прийняли спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України за позовною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На момент розгляду справи рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 не виконано. Спадкоємці ОСОБА_7 , будучи обізнаними про наявність боргу спадкодавця перед банком, жодних дій спрямованих на погашення боргу не здійснювали. Тому суд дійшов висновку, що неналежне виконання позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором, наданим у валюті є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, придбаний за рахунок кредитних коштів.

Врахувавши те, що спірний будинок був придбаний саме за кредитні кошти, а також те, що в останні роки в будинку відповідачі перебувають лише влітку, близько місяця, а також врахувавши те, що у спірному будинку, з дозволу відповідачів, проживають сторонні особи, що свідчить про те, що у відповідачів наявне інше постійне місце проживання, суд дійшов висновку про виселення відповідачів зі спірного будинку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 липня 2021 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 , засобами поштового зв`язку звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року та залишити в силі рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2020 року.

В касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме:

- при задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_5 (Карандаш) апеляційний суд неправильно застосував норму частини третьої статті 1268 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21), від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17 (провадження № 61 -39308св18), від 10 квітня 2020 року в справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та інших. Зазначає, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Тому реєстрація місця проживання відповідачки ОСОБА_12 ( ОСОБА_2 ) у спірному будинку сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на момент смерті батька за адресою реєстрації. Матеріали справи (т. 5 а. с. 222-230) містять докази того, що відповідачка ОСОБА_5 з 25 липня 2016 року постійно проживала в місті Києві, де працювала в ТОВ «Ер-Стайл Софтлаб Київ» на посаді аналітика відділу аналітики департаменту банківського програмного забезпечення. В утриманні будинку ОСОБА_5 участі не брала, оплату житлово-комунальних послуг не здійснювала. У визначений законом шестимісячний строк ОСОБА_5 не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. На підставі цих доказів суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на день смерті постійно проживали разом із спадкодавцем та є такими, що прийняли спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_3 була неповнолітньою особою, а ОСОБА_4 - малолітньою особою. Тому оскаржувана постанова Херсонського апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_13 є незаконною та підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції;

- при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на будинок шляхом його примусового продажу апеляційний суд застосував норму статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-ІV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року в справі № 164/1145/20 (провадження № 61-218св21), від 30 вересня 2020 року в справі № 303/3043/19 (провадження № 61-8347св20), від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15 (провадження № 61-16089св19) та від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15 (провадження № 61-12151св19). Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що відповідачка ОСОБА_4 не має у власності іншого житла, що підтверджується інформаційною довідкою від 19 квітня 2021 року № 253384871 (т. 7, а. с. 219). Не мають власного житла і інші відповідачі (т. 7, а. с. 218). Будучи неповнолітньою особою, відповідачка ОСОБА_4 проживає у місті Києві в орендованій квартирі разом з матір`ю ОСОБА_1 , оскільки остання знайшла там роботу. Тому тимчасове проживання відповідачки ОСОБА_4 в місті Києві є вимушеним та пов`язане з її віком, оскільки вона навчається у школі і не має самостійного джерела для існування. Також апеляційний суд залишив поза увагою те, що спір стосується не стільки права неповнолітньої ОСОБА_4 на користування спірним будинком, а насамперед її права власності на 1/2 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 . Заявники не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження часткової чи повної сплати суми заборгованості перед банком, оскільки суд не врахував те, що відповідачка ОСОБА_4 є неповнолітньою, не має самостійних джерел доходу, знаходиться на утриманні матері ОСОБА_1 , і до досягнення повноліття не може вважатись такою, що прострочила виконання грошового зобов`язання, отриманого нею у спадок.

Тому звернення стягнення на житловий будинок, право власності на 1/2 частину якого належить неповнолітній відповідачці ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 за відсутності у неї іншого належного їй на праві власності чи постійного користування житла, буде становити для неї надмірний тягар, неспівмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві. Отже, оскаржувана постанова Херсонського апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на будинок шляхом реалізації на прилюдних торгах є незаконною та підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції;

- при задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів апеляційний суд неправильно застосував норму частини другої статті 109 ЖК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19), від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15 (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року в справі № 643/18788/15 (провадження № 14-93цс19), у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16, від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-1484цс15.

Зазначають, що висновки апеляційного суду про те, що спірний будинок був придбаний за кредитні кошти, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу вказаного будинку сума за яку він був проданий не перевищує отриману внаслідок укладення іпотечного договору, є помилковим та суперечать доказам, які є в матеріалах справи. Так, згідно договору про іпотечний кредит від 05 травня 2006 року № 100 банк надав позичальнику ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 37 780,00 дол. США. В той же час, згідно з договором купівлі-продажу від 05 травня 2006 року продаж будинку вчинений за 272 574,00 грн. Така ж вартість будинку зазначена в іпотечному договорі від 05 травня 2006 року.

Станом на 05 травня 2006 року офіційний курс долара США до української гривні, встановлений Національним банком України, складав 505,00 грн, за 100 дол. США.

Отже, кредитні кошти банку в розмірі 37 780,00 дол. США станом на 05 травня 2006 року були еквівалентом суми 190 789,00 грн. Тому, спірний будинок був придбаний як за кредитні кошти банку в розмірі 190 789,00 грн, так і за власні кошти іпотекодавця ОСОБА_7 в розмірі 81 785,00 грн, а всього за 272 574,00 грн, про що зазначено у договорі купівлі-продажу та в іпотечному договорі.

Також заявники зазначають, що договір іпотеки, на виконання якого апеляційний суд звернув стягнення на спірний будинок шляхом його реалізації на прилюдних торгах, є недійсним, оскільки на час укладення договору іпотекодавець ОСОБА_7 не був власником спірного будинку, оскільки право власності на спірний будинок було зареєстроване за іпотекодавцем ОСОБА_7 06 травня 2006 року, а договір іпотеки укладений 05 травня 2006 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі,витребувано цивільну справу з Білозерського районного суду Херсонської області.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року заяву ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 , про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Херсонської обласного управління АТ «Ощадбанк» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 травня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_7 укладено договір про іпотечний кредит за № 100 за умовами якого банк надав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 37 780,00 дол. США на придбання одноповерхового житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше травня 2025 року (т. 1 а. с.12-14).

Того ж дня, 05 травня 2006 року, укладено договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_7 придбав вказане нерухоме майно. Право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_7 зареєстровано 06 травня 2006 року (т. 1 а. с. 5, 6).

Крім того, 05 травня 2006 року між банком та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є заставне майно: спірний будинок (т. 1 а. с. 9-11).

За умовами вказаного договору іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо на момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов`язків передбачених цим договором та/або договором про іпотечний кредит, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною (пункт 6.1 договору).

Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у визначеному чинним законодавством України та цим договором порядку.

В зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 22 листопада 2011 року рішенням Білозерського районного суду Херсонської області з ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» стягнено заборгованість в загальній сумі 521 441,56 грн за договором про іпотечний кредит від 05 травня 2006 року за № 100 (т. 1 а. с. 15).

14 лютого 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-11, виданого 05 січня 2012 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь АТ «Ощадбанк» боргу в сумі 523 261,00 грн (т. 1 а. с. 18).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції від 22 серпня 2013 року виконавчий лист від 05 січня 2012 року № 2-11 повернено стягувачу (банку) на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а. с. 42).

Також судами встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 6 а. с. 7).

Після смерті позичальника ОСОБА_7 банком було направлено до Білозерської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців померлого позичальника від 02 травня 2018 року, на підставі якої було заведено спадкову справу від 03 травня 2018 року за № 176/2014, з якої вбачається, що із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину ніхто із спадкоємців не звертався (т. 5 а. с. 164-173).

Відповідно до довідки, виданої Чорнобаївською сільською радою Білозерського району Херсонської області від 11 лютого 2019 року за № 02-20/111 на день смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_14 (т. 5 а. с. 219).

Згідно з актовим записом № 1452, виданим 04 серпня 2014 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 5 а. с. 244, 245).

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області 28 листопада 2017 року шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано (т. 5 а. с. 240-243).

ОСОБА_10 з 2016 року постійно проживає та працює в м. Києві, набула повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На момент розгляду справи рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 не виконано.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 29 серпня 2017 року № 31/17 ринкова вартість спірного житлового будинку становить 521 382,00 грн (т. 5 а. с. 4-47).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина четверта статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є:

1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону);

2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Звертаючись до суду з позовом у 2013 році, АТ «Державний ощадний банк України», посилаючись на те, що ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором не сплатив, рішення суду про стягнення з нього заборгованості не виконав, просив суд

звернути стягнення на предмет іпотеки, зазначений в іпотечному договорі від 05 травня 2006 pоку, а саме на спірний житловий будинок.

Судами встановлено, що позичальник ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , борг в установлений строк не повернув.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Частиною третьою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною четвертою статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суд першої інстанції, врахувавши те, що після смерті ОСОБА_7 ніхто із спадкоємців не звернувся до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщини, ОСОБА_10 з 2016 року постійно проживає та працює в м. Києві, набула повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійшов висновку, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки постійно та на день смерті проживали разом із спадкодавцем та є такими, що прийняли спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України.

У зв`язку з цим суд першої інстанції своєю ухвалою від 21 березня 2019 року залучив до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як правонаступників після смерті відповідача - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд, звертаючи стягнення на спадкове майно, дійшов висновку про те, що в силу статті 1268 ЦК України ОСОБА_10 також є такою, що прийняла спадщину, оскільки є дочкою померлого ОСОБА_7 та на день смерті останнього була зареєстрована разом із спадкодавцем у спірному будинку. Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_11 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України у подібних правовідносинах викладений у постановах у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21), від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 10 квітня 2020 року в справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_10 з 2016 року постійно проживає та працює в м. Києві, набула повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 5 а. с. 222-230). У визначений законом шестимісячний строк ОСОБА_5 не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Тому, реєстрація ОСОБА_5 у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на час смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Отже, ОСОБА_13 , не є такою, що прийняла спадщину, хоча й була на час відкриття спадщини зареєстрована із спадкодавцем за однією адресою.

Оскільки відповідачка ОСОБА_5 з 25 липня 2016 року постійно проживала в місті Києві, у визначений законом шестимісячний строк остання не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, то суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на день смерті постійно проживали разом із спадкодавцем та є такими, що прийняли спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_3 була неповнолітньою особою, а ОСОБА_4 - малолітньою особою.

Тому оскаржувана постанова Херсонського апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_13 є незаконною, а доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні в редакції її викладення, шляхом виключення ОСОБА_10 як правонаступника ОСОБА_7 та власника спірного будинку.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку погасити заборгованість боржника повністю узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника.

Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Тобто у будь-якому разі виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Як зазначалось вище, ОСОБА_7 помер, спадкоємцями останнього є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Тобто до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перейшли всі права та обов`язки за кредитним договором та договором іпотеки.

Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора (правовий висновок, сформований Верховним Судом України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16).

Суди встановили, що рішення суду виконано не було, заборгованість не погашена. Спадкоємці ОСОБА_7 , будучи обізнаними про наявність боргу спадкодавця перед банком жодних дій спрямованих на погашення боргу також не здійснювали.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження часткової чи повної сплати суми заборгованості перед банком. Доказів того, що спадкоємці ОСОБА_7 здійснили одноразовий платіж в рахунок задоволення вимог кредитора в межах вартості отриманого в спадщину майна матеріали справи не містять.

У такому разі, оскільки зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , залишається не виконаним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в частині про звернення стягнення на спірний житловий будинок відповідно до статті 1282 ЦК України підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного висновки апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є правильними та обґрунтованими.

Однак апеляційний суд залишив поза увагою те, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки у резолютивній частині судового рішення обов`язково зазначається сума заборгованості за основним договором у рахунок якої позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки сума заборгованості встановлена рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2011 року та становить 65 354,00 дол. США, матеріали справи не містять доказів про погашення зазначеної заборгованості, то колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні в редакції її викладення, зокрема шляхом зазначення суми заборгованості за основним договором у рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки.

Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 зі спірного будинку

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 7 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 (провадження № 14-317цс18), та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, викладеним у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), про те, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України. В разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виселення із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки, необхідно встановити, чи придбане спірне житло відповідачем повністю за кредитні кошти, які він отримав відповідно до кредитного договору, чи він вносив, окрім кредитних, й особисті кошти.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині виселення відповідачів зі спірного будинку, виходив з того, що спірний будинок був придбаний саме за кредитні кошти, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу вказаного будинку сума за яку він був проданий не перевищує отриману суму внаслідок укладення кредитного договору. Крім того суд апеляційної інстанції врахувавши те, що в останні роки в будинку відповідачі перебувають лише влітку, близько місяця, а також врахувавши те, що у спірному будинку з дозволу відповідачів, проживають сторонні особи, що свідчить про те, що у відповідачів наявне інше постійне місце проживання, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги та виселення відповідачів зі спірного будинку.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_7 укладено договір про іпотечний кредит за № 100 за умовами якого банк надав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 37 780,00 дол. США на придбання спірного житлового будинку (т. 1 а. с.12-14).

Того ж дня, 05 травня 2006 року, укладено договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_7 придбав вказане нерухоме майно. Відповідно до пункту 2 цього договору встановлено, що продаж будинку за домовленістю сторін вчиняється за 272 574,00 грн.

Така ж вартість будинку зазначена в іпотечному договорі від 05 травня 2006 року.

Станом на 05 травня 2006 року офіційний курс долара США до української гривні, встановлений Національним банком України, складав 505,00 грн, за 100 дол. СІІІА.

Отже, кредитні кошти банку в розмірі 37 780,00 дол. США станом на 05 травня 2006 року були еквівалентом суми 190 789,00 грн. Однак спірний будинок придбаний за 272 574,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_7 набув право власності на житловий будинок, який переданий в іпотеку, частково за кредитні кошти та частково за власні кошти. Відтак, виселення з житла, яке є предметом іпотеки і придбано частково за особисті кошти, можливе лише з наданням іншого постійного житла відповідно до вимог статті 109 ЖК України, і таке постійне житло повинно вказуватись у рішенні суду.

Доведення обґрунтованості вимоги про виселення з наданням іншого постійного житла, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК України має бути надане відповідачам одночасно з їх виселенням, є обов`язком позивача. Відсутність вказівки у позові про виселення на інше житло, яке надається у зв`язку з виселенням з іпотечного житла, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2021 року в справі № 344/6771/18 (провадження № 61-3794св20).

Отже, оскільки в іпотеку була передана квартира, придбана частково за кредитні та за власні кошти, відсутні підстави для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про виселення скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог про виселення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку що постанова апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні в редакції її викладення, шляхом виключення ОСОБА_10 як правонаступника ОСОБА_7 та власника спірного будинку, а також із зазначення суми заборгованості за основним договором у рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки. Постанова апеляційного суду в частині виселення відповідачів зі спірного будинку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог в цій частині.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає частковому задоволенню, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в нескасованій частині.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 , задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови в такій редакції:

«У рахунок погашення заборгованості у розмірі 65 354,20 дол. США за іпотечним кредитним договором від 05 травня 2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , як спадкоємцям першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 , шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою вартістю визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна».

Постанову Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , з будинку АДРЕСА_1 - скасувати та відмовити у задоволенні цих вимог.

Поновити виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк