Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 650/110/18
провадження № 61-8289св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Великоолександрівська селищна рада Великоолександрівського району Херсонської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25 жовтня 2018 року у складі судді Сікори О. О. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , спадкоємцями якого, крім неї, є його діти від попереднього шлюбу: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які подали заяви про прийняття спадщини до Великоолександрівської державної нотаріальної контори, на підставі чого заведено спадкову справу.
До складу спадкового майна, окрім іншого, увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Зазначала, що постановою Апеляційного суду Херсонської області
від 30 березня 2017 року у справі № 650/277/17 рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області
від 30 березня 2017 року, яким було визнано за нею право власності на
1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розміщені на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою:
АДРЕСА_1 , скасовано у зв`язку з незалученням до участі у справі інших спадкоємців, що призвело до порушення прав останніх.
З огляду на це, між сторонами виник спір з приводу спадкового майна, оскільки відповідачі не визнають її права на 1/2 частину житлового будинку, що залишився після смерті її чоловіка та частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок.
Факт проживання однією сім`єю до 21 січня 1997 року, коли був зареєстрований шлюб між нею та ОСОБА_4 , підтверджується свідоцтвом про вінчання від 21 січня 1996 року та показаннями свідків. Зазначала, що земельна ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок сформована за рахунок об`єднання земельної ділянки
площею 0,03 га, яка попередньо була виділена їй та 0,07 га, яка була виділена ОСОБА_4 . Фундамент будинку був закладений на земельній ділянці площею 0,03 га, гараж, зведений на її земельній ділянці став частиною новозведеного житлового будинку. На підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради від 27 червня 1996 року № 135 та акта про видачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку № 102 від 09 липня 1996 року, надано дозвіл на виконання будівельних робіт на період з серпня 1996 року по серпень 1998 року та у серпні 1996 року оформлено будинок в експлуатацію, хоча фактично будівельні роботи завершені восени 2000 року, тоді ж подружжя вселилося в будинок.
Своє право вимоги обґрунтовує тим, що будівництво спірного житлового будинку розпочато у період з липня 1995 року, коли вона та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю. Будівництво здійснювалось за спільні кошти та спільною працею, що вбачається з відрахувань на будівельні матеріали із її заробітної плати та ОСОБА_4 в 1995-1996 роках та фактично завершене вже після реєстрації шлюбу 21 січня 1997 року.
Право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, ОСОБА_4 набув 15 травня 2012 року на підставі державного акта.
Зважаючи на те, що 1/2 частина спірного житлового будинку разом з земельною ділянкою, на якій він розташований, належить їй на праві спільної сумісної власності, відповідна частина не входить до складу спадщини і не включається до спадково майна після смерті іншого з подружжя, а отже відповідачі не мають права на неї.
На підставі викладеного, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила: визнати житловий будинок загальною площею
133 кв. м, житловою площею 46,2 кв. м з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0999 га за адресою:
АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_1 у порядку спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0999 га за адресою:
АДРЕСА_1 ; виключити зі спадкової маси 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою: АДРЕСА_1 і 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0999 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області
від 25 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0999 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0999 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна відмовлено.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд установив, що спірне нерухоме майно у виді житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки створений внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, в період їх проживання як членів сім`ї.
Переслідуючи мету застосування найефективнішого способу захисту, в порядку поділу майна, що набуте на праві спільної сумісної власності, враховуючи зміст оспореного права, характер такого оспорювання та наслідки до яких це призвело, суд вважав за необхідне визнати право власності на вказане майно, що в свою чергу надасть змогу позивачу підтвердити його право на частку у спадковому майні та призведе до виключення відповідної частки у майні зі спадкової маси, що залишилась після смерті ОСОБА_4 . При цьому, право власності може бути визнане лише із визначенням частки у будинку АДРЕСА_1 з урахуванням його технічної характеристики на час введення в експлуатацію та здійснення державної реєстрації, тобто без врахування об`єктів самочинного будівництва, яке не було предметом спору.
Позовні вимоги в цій частині були заявлені з урахуванням самочинного будівництва та самочинного переобладнаного приміщення, однак це не охоплювалось підставами позову, а отже не було предметом судового розгляду. Наявність на час розгляду справи у спірному майні самочинного будівництва та самочинного переобладнання не може свідчити про припинення існування майна у виді житлового будинку за вказаною адресою, не є перешкодою для реєстрації права власності на нього та для оформлення в порядку спадкування, оскільки закон прямо не передбачає таких негативних наслідків для заінтересованих осіб та законодавчо встановлений механізм легалізації самобудов як у позасудовому порядку у відповідності до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI так і в судовому порядку відповідно до статті 376 ЦК України, що здійснюється титульними власниками об`єкту нерухомості.
Наведені висновки також свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо виключення зі спадкової маси відповідної частки спірного майна, оскільки визнання на неї права власності з подальшою державною реєстрацією, унеможливлює віднесення майна, що належить іншій особі, до спадкової маси померлого. Така вимога заявлена передчасно, адже питання про обсяг спадкової маси з урахуванням рішення суду про визнання права власності на його частину в нотаріальному порядку ще не вирішувалося.
Також, у відповідності до статті 372 ЦК України належить поділити земельну ділянку площею 0,0999 га розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 , яка була надана на ім`я ОСОБА_4 згідно з рішенням сесії Великоолександрівської селищної ради від 22 березня 2012 року № 395, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд і на якій розташований спірний житловий будинок. Вказана земельна ділянка набута ОСОБА_4 у період перебування його у шлюбі з ОСОБА_1 , а отже у відповідності до пункту першого частини п`ятої статті 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачка та ОСОБА_4 спільно проживали та вели спільне господарство з літа 1995 року. До червня
1996 року у користуванні позивачки перебувала земельна ділянка на якій велось будівництво гаража. Земельна ділянка разом із зведеним об`єктом 27 червня 1996 року вилучена у позивачки та виділена ОСОБА_4 . Гараж став невід`ємною частиною зведеного будинку, його конструктивним елементом, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що житловий будинок, що є предметом спору, зводився позивачкою разом із ОСОБА_4 з 1995 року.
Окрім того, спільність проживання вбачається з документально підтвердженого вінчання позивачки та ОСОБА_4 21 січня 1996 року, ведення спільного господарства та будівництва - документами щодо придбання будівельних матеріалів, відрахувань із заробітної плати, а також показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яким суд дав належну оцінку в їх сукупності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суду
від 25 жовтня 2018 року суд вирішив, зокрема: визнати земельну ділянку площею 0,0999 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Однак позивачем не було заявлено вказану позовну вимогу та відповідно за вказану позовну вимогу не було сплачено судовий збір.
Крім того, за відсутності позовних вимог щодо поділу спірного майна, що є у спільній сумісній власності, суд безпідставно застосував норми
статті 372 ЦК України та визнав за позивачем право власності на частину житлового будинку та земельної ділянки саме в порядку поділу спільної сумісної власності. При цьому, суд, ухвалюючи рішення із допущенням виходу за межі позовних вимог, жодним чином не мотивує це із посиланням на норми процесуального закону.
Суд дійшов висновку про неможливість застосування за заявою ОСОБА_2 позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України для вимоги про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, посилаючись на те, що суду не надано доказів того факту, що ОСОБА_4 за життя у період 09 вересня 1996 року до моменту смерті, порушив право ОСОБА_1 на частину у спільній сумісній власності у житловому будинку, що строк пред`явлення відповідного позову згідно з цивільним законодавством, яке діяло на момент оформлення права власності та його існування, не сплив, а отже в подальшому питання про дотримання позовної давності мають вирішуватись відповідно до законодавства, чинного на час пред`явлення вимоги.
Суд зазначив, що вказане право позивача щодо житлового будинку не було порушене за життя ОСОБА_4 , оскільки відсутні дані, що підтверджують такі факти, а отже питання про те, чи довідалася особа про таке порушення та чи могла довідатись за відсутності порушеного права не мало значення. Суд констатував, що фактично позивач звернулась до суду за захистом права, яке не визнане відповідачами 26 жовтня 2017 року. Такі висновки суду не ґрунтуються на законі, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 вересня 2007 року спірний житловий будинок було зареєстровано на ім`я ОСОБА_4 на праві приватної власності та саме з цього часу було порушено право позивачки, про що їй було відомо (не заперечує цей факт) та саме з цього періоду має обраховуватись перебіг позовної давності, яка була пропущена позивачкою без поважних причин.
З урахуванням заяви відповідачки ОСОБА_2 , суди, в порушення частини четвертої статті 267 ЦК України, не застосували наслідки спливу позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено дію рішення Ренійського районного суду Одеської області
від 26 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду
від 04 червня 2020 року.
У липні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про вінчання (видане повторно) ОСОБА_4 обвінчався з ОСОБА_9 21 січня 1996 року, що також вбачається з письмових пояснень колишнього настоятеля Свято-Миколаївського храму села Новопавлівка Великоолександрівського району Херсонської області
(а. с. 26, 195, т. 1).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 21 січня
1997 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 21 січня 1997 року зареєстрували шлюб, про що зроблено запис № 2 (а. с. 27, т. 1).
Відповідно до архівного витягу № 01-22/58 від 22 листопада 2017 року з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 24 листопада 1995 року № 167 «Про розгляд заяв громадян, що проживають на території Ради» виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вирішив закріпити земельну ділянку в постійне користування площею 0,03 га за ОСОБА_9 по АДРЕСА_2 та надати дозвіл на будівництво гаража і сарая (а. с. 30, т. 1).
Згідно дозволу на право виконання будівельних робіт архітектор Великоолександрівського району надав дозвіл ОСОБА_9 на початок будівництва гаражу з сараєм під одним дахом згідно з планом забудови на земельній ділянці по
АДРЕСА_2 . Дозвіл надано на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради народних депутатів
від 24 листопада 1995 року № 167. Дата початку будівельних робіт - грудень 1995 року, а дата закінчення - грудень 1996 року (а. с. 28, т. 1).
Заявами від 27 червня 1996 року ОСОБА_9 просила виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вилучити земельну ділянку площею 0,03 га, зареєстровану за нею по
АДРЕСА_3 , а ОСОБА_4 - виділити земельну ділянку за цією адресою площею 0,07 га для будівництва житлового будинку розміром 6 х 12 м, господарських будівель розміром 3 х 4 м (а. с. 31, 32, т. 1).
Відповідно до архівного витягу № 01-22/57 від 22 листопада 2017 року з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 27 червня 1996 року № 135 «Про розгляд заяв громадян, що проживають на території Ради» виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вирішив: вилучити земельну ділянку в кількості 0,03 га з користування
ОСОБА_9 по АДРЕСА_3 на підставі
статті 31 Земельного кодексу України (добровільна відмова); закріпити земельну ділянку площею 0,07 га в постійне користування ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 а згідно статей 6 7 ЗК України та дозволити будівництво жилого будинку розміром 6 х 12 м, господарських будівель розміром 3 х 4 м (а. с. 33, т. 1).
Згідно довідки № 886 від 27 листопада 2017 року в рішенні виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради від 27 червня 1996 року
№ 135 в пунктах 6, 7 адреса: АДРЕСА_3 - вказана помилково. Фактична адреса зазначеної в рішенні земельної ділянки згідно земельно-шнурової книги Великоолександрівської селищної ради -
АДРЕСА_1 (а. с. 35, т. 1).
Відповідно до дозволу на право виконання будівельних робіт архітектор Великоолександрівського району надав дозвіл ОСОБА_4 на початок будівництва житлового будинку розміром 6 х 12 м, господарчих будівель розміром 3 х 4 м, згідно плану забудови на земельній ділянці по
АДРЕСА_3 . Дозвіл надано на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 27 червня 1996 року № 135 та акта про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку № 102 від 09 липня 1996 року. Дата початку будівельних робіт - серпень 1996 року, дата закінчення - грудень 1998 року (а. с. 36, т. 1).
За змістом акта про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 15 серпня 1996 року № 01-22/10, будівництво житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , розпочато в липні 1996 року, а завершено в серпні 1996 року. Житлова площа 32 кв. м (а. с. 39, т. 1).
Згідно архівного витягу від 28 квітня 2016 року № 01-22/9 з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 22 серпня 1996 року № 174 «Про розгляд заяв громадян, що проживають на території Ради», виконком селищної Ради народних депутатів вирішив: у зв`язку з закінченням будівництва жилого будинку та вводом його в експлуатацію видати правовстановлюючі документи на будинок ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (а. с. 40, т. 1).
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок
від 19 вересня 1996 року, виданого на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради від 22 серпня 1996 року № 175, посвідчено право власності ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42, т. 1).
Згідно технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, складеного 17 вересня 1996 року на ім`я власника ОСОБА_4 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складався з житлового будинку літ. А, до складу якого входили перший поверх площею 42,4 кв. м де знаходились: коридор 1 площею
3,4 кв. м, кухня 2 площею 11,3 кв. м, санвузол 3 площею 5 кв. м, гараж 4 площею 20 кв. м, сени літ. І площею 2,7 кв. м, другий поверх площею
44,2 кв. м де знаходились: коридор 5 площею 8,6 кв. м, житлова кімната 6 площею 13,9 кв. м, житлова кімната 7 площею 21,7 кв. м, всього 86,6 кв. м, загальна площа 83,9 кв. м, житлова площа 35,6 кв. м (а. с. 43-45, т. 1).
З дубліката свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 14 вересня 2007 року вбачається посвідчення права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради
від 22 серпня 1996 року № 175 (а. с. 41, т. 1).
Відповідно до акта про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 02 квітня 2007 року будівництво гаража розміром 4х5 м за адресою:
АДРЕСА_1 розпочато у вересні 2006 року, а завершено в лютому 2007 року
(а. с. 46, т. 1).
Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку
серії ЯК № 309041, зареєстрованого 15 травня 2012 року та виданого на підставі рішення сесії Великоолександрівської селищної ради від 22 березня 2012 року № 395, ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0999 га, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 6520955100:01:061:0007 (а. с. 47, т. 1).
Згідно архівної довідки Об`єднаного трудового архіву селищних, сільських рад Великоолександрівського району від 30 жовтня 2016 року
№ 01-20/403-1, у документах архівного фонду СК «Дружба», в особових рахунках робітників та колгоспників за 1995 - 1997 роки значиться, що із заробітної плати ОСОБА_11 було відраховано: у червні
1995 року 200 000 карбованців за будівельні матеріали зі складу, у серпні 1995 року 24 000 000 карбованців за цеглу, у квітні 1996 року
9 100 000 карбованців за ДВП, у лютому 1997 року 60 грн за плити Ж/Б, у червні 1997 року 11,80 грн за послуги автотранспорту (а. с. 37, т. 1).
Відповідно до архівної довідки Об`єднаного трудового архіву селищних, сільських рад Великоолександрівського району від 30 жовтня 2016 року
№ 01-20/404-1, у документах архівного фонду СК «Дружба», в особових рахунках робітників та колгоспників за 1995 - 1997 роки значиться, що із заробітної плати ОСОБА_4 було відраховано: у червні 1995 року
5 000 000 карбованців за будівельні матеріали зі складу, у червні 1996 року
1 800 000 карбованців за котел та 2 500 000 карбованців за труби, у вересні 1996 року 66 грн за лінолеум, у жовтні 1996 року 60 грн за плити, 32,08 грн на ремонт будинку (а. с. 38, т. 1).
Вказані відомості зазначені також в особових рахунках за 1995-1997 роки (а. с. 208 - 234, т. 1).
Відповідно до трудової книжки з датою заповнення 20 серпня 1968 року на ім`я ОСОБА_4 та особового листка по обліку кадрів, останній працював на посаді голови підприємства «Дружба» з 18 лютого 1993 року по
18 жовтня 1996 року (а. с. 204-207, т. 1).
Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, складеного 24 червня 2016 року на ім`я власника ОСОБА_4 житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку літ. А, сараїв літ. Б, Г, Ж, навісу літ. В, літнього душу літ. Д, туалету літ. Є, входу до підвалу літ. З, гаражу
літ. К, огорожі № 1 - 4, басейну для води № 5. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 999 кв. м, під забудовою 215 кв. м, має загальну площу 133 кв. м, житлову площу 46,2 кв. м. Самочинне будівництво складають: прибудова літ. а, прибудова літ. а2, а3, сарай літ. Ж, гараж літ. К, приміщення №№ І, ІІІ, ІV, № 1, 2 (переобладнані з підсобного в житлове)
(а. с. 49-52, т. 1).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 03 листопада 2015 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 116 (а. с. 23, т. 1).
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому майні від 24 лютого
2016 року після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 58625690 (у нотаріуса № 18/2016). З матеріалів спадкової справи № 18/2016, заведеної 24 лютого 2016 року Великоолександрівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що дружина померлого - ОСОБА_1 (заява про прийняття спадщини від 24 лютого 2016 року), син померлого - ОСОБА_3 (заява про прийняття спадщини від 26 лютого 2016 року) та дочка померлого - ОСОБА_2 (заява про прийняття спадщини від 24 лютого 2016 року) прийняли спадщину після ОСОБА_4 , в тому числі, у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 24, 130-158, т. 1).
Згідно із висновком експерта № 46 за результатами проведення будівель-технічного дослідження від 28 грудня 2017 року: фактичний об`єкт, а саме: житловий будинок літ. «А» по АДРЕСА_1 , не відповідає за своїми технічними характеристиками і розмірами в плані технічного паспорта від 17 вересня 1996 року і свідоцтву про право власності на житловий будинок від 19 вересня 1996 року. За технічним паспортом БТІ 1996 року в житловому будинку відсутня система опалення та відсутня плита в приміщенні кухні для приготування їжі.
У зв`язку з реконструкцією житлового будинку літ. «А» загальна площа житлового будинку із загальної площі 83,9 кв. м збільшилась до 133,0 кв. м. Згідно з технічним паспортом БТІ 1996 року на земельній ділянці був побудований сарай літ. Б, але в акті прийомки в експлуатацію надвірні будівлі відсутні. Згідно з технічним паспортом БТІ 2016 року на земельній ділянці існують будівлі та споруди: сараї літ. «Б», «Г», «Ж», навіс літ. «В», літній душ літ. «Д», туалет літ. «Є», вхід до підвалу літ. «З», гараж літ. «К», огорожа № 1-4, басейн для води № 5, які відсутні в технічному паспорті БТІ 1996 року.
За умови надання дозволу на право виконання будівельних робіт вказаного житлового будинку 09 липня 1996 року, згідно з нормативною документацією його будівництво не могло завершитись раніше січня
1997 року. Згідно із технічним паспортом БТІ на садибний (індивідуальний) житловий будинок фактично будівництво житлового будинку та надвірних будівель і споруд тривало з 1996 року до 2007 року (а. с. 53-64).
Відповідно до архівного витягу з розпорядження голови Великоолександрівської державної адміністрації від 23 січня 1998 року
№ 26 «Про державну реєстрацію селянських (фермерських) господарств «Ліза», «Сокіл» вирішено зареєструвати селянське (фермерське) господарство «Ліза» (голова - Іващенко І. Ф.), смт Велика Олександрівка Херсонської області на території Великоолександрівської селищної ради
(а. с. 197, т. 1).
Згідно із договорами дарування сертифіката на право на земельну частку (пай) від 05 жовтня 1999 року та від 12 січня 1999 року ОСОБА_12 та ОСОБА_9 подарували ОСОБА_4 належні їм сертифікати на земельні частки (паї) у землі, які перебували у колективній власності
КСП «Дружба», розмірами по 8,07 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж кожної з часток в натурі на місцевості (а. с. 200-201, т. 1).
Відповідно до розпорядження голови Великоолександрівської районної державної адміністрації від 22 лютого 2002 року № 83 «Про реєстрацію доповнень до статуту селянського (фермерського) господарства «Ліза» внесено доповнення до статуту селянського (фермерського) господарства «Ліза», відповідно до яких інформація про те, що останньому належать 7,4 га змінені на 22,2 га (а. с. 198-199, т. 1).
Згідно із договором купівлі-продажу від 29 травня 1996 року ОСОБА_4 (3/4 частки) та ОСОБА_13 (1/4 частка) здійснили відчуження належного їм житлового будинку, що знаходився за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 162-163, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
До відносин, які виникли до 01 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім`ю України.
Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з
01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
На підставі частини першої статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.
Відповідно до статті 25 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружися або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), проте прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364 367 ЦК України.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові
від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження
№ 61-44133св18), у постанові від 06 травня 2020 року у справі
№ 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18) та у постанові
від 18 листопада 2020 року у справі № 569/8906/15-ц (провадження
№ 61-19331св19).
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146.
При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
Судами у цій справі встановлено, що відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, складеного 24 червня
2016 року на ім`я власника ОСОБА_4 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку літ. А, сараїв літ. Б, Г, Ж, навісу літ. В, літнього душу літ. Д, туалету літ. Є, входу до підвалу літ. З, гаражу літ. К, огорожі № 1 - 4, басейну для води № 5. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 999 кв. м, під забудовою 215 кв. м, має загальну площу 133 кв. м, житлову площу 46,2 кв. м. Самочинне будівництво складають: прибудова літ. а, прибудова літ. а2, а3, сарай літ. Ж, гараж літ. К, приміщення №№ І, ІІІ, ІV, № 1, 2 (переобладнані з підсобного в житлове) (а. с. 49-52, т. 1).
При цьому, суди цих обставин не спростували, а лише зазначили, що самочинне будівництво не враховується при виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, не врахувавши наведені вище норми права.
З урахуванням зазначеного, суди дійшли помилкового висновку про можливість виділення належної позивачу частки зі спільної часткової власності, оскільки не врахували, що до складу спірного житлового будинку та надвірних споруд входять самовільно переобладнані та самовільно побудовані споруди.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання житлового будинку, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_14 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи, що право власності на земельну ділянку виникло 15 травня 2012 року спірні правовідносини врегульовані нормами ЦК України в редакції станом на 13 березня 2012 року Сімейного кодексу України
від 10 січня 2002 року 2947-III в редакції станом на 08 квітня 2012 року
(далі - СК України) Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року
№ 2768-III в редакції станом на 06 травня 2012 року (далі - ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно із частинами першою-третьою статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За змістом статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.
Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка площею 0,0999 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була надана на ім`я ОСОБА_4 згідно з рішенням сесії Великоолександрівської селищної ради від 22 березня 2012 року № 395, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд і на якій розташований спірний житловий будинок, набута ОСОБА_4 у період перебування його у шлюбі з ОСОБА_1 , а отже у відповідності до пункту першого частини п`ятої статті 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною п`ятою статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Враховуючи викладене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині визнання земельної ділянки площею 0,0999 га за вищевказаною адресою об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнання за
ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області
від 25 жовтня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду
від 14 березня 2019 року у частині визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 його частину скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 його частину відмовити.
В іншій частині рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25 жовтня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович