№ 650/1252/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 650/1252/17

провадження № 61-18032св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , секретар Білокриницької селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області Сіряк Сергій Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області, у складі судді Коваля В. О., від 12 вересня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Полікарпової О. М.,

Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., від 18 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_4 , який на час своєї смерті проживав один. Поховання ОСОБА_4 здійснили позивач та третя особа

ОСОБА_3 за власні кошти.

ОСОБА_2 , яка є соціальним працівником Великоолександрівського Територіального центру соціального обслуговування та здійснювала догляд за ОСОБА_4 у період з 04 вересня 2015 року до дня його смерті.

Посилаючись на те, що спадкодавець страждав на ряд хвороб та вживав лікарські препарати, які позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивач просила суд визнати недійсним вищевказаний заповіт ОСОБА_4 від 02 червня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 12 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недійсність заповіту, складеного 02 червня 2016 року ОСОБА_4 з підстав неусвідомлення ним значення своїх дій та неможливості керувати ними. Судом також враховано відсутність доказів того, що волевиявлення

ОСОБА_4 на час складення оспорюваного заповіту не було вільним і не відповідало його волі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 12 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який, розглядаючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 12 вересня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 18 травня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухваливши при цьому нове про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 650/1252/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували положення статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1531цс16.

ОСОБА_3 вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що секретарем Білокриницької селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області в порушення вимог статті 44 Закону України «Про нотаріат» не було вжито дій щодо визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, зокрема не витребувано у заповідача довідку про те, що він не страждає на психічний розлад, який може вплинути на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними через його тривалу хворобу.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки показанням свідків, наданим суду першої інстанції та медичним карткам спадкодавця, не взято до уваги роз`яснення висновку експерта № 18-4 від 27 квітня 2018 року.

Звертає увагу, що відповідач всупереч вимог статті 11 Закону України «Про соціальні послуги», скориставшись своїм службовим становищем, увійшовши в довіру до ОСОБА_4 , ігноруючи свої посадові обов`язки, сприяла прийняттю ним рішення про складення оспорюваного заповіту, чим позбавила позивача законного права на спадкування.

Посмертна судово-медична експертиза не була проведена у зв`язку з браком коштів на оплату її вартості, що також не було враховано судами попередніх інстанцій.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про залучення заявника співпозивачем у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

23 січня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, яке не може бути враховано касаційним судом, оскільки ці заперечення подані з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, а крім того всупереч вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України до них не додано докази надсилання їх копій іншим учасникам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно заповіту від 20 травня 2010 року, посвідченого секретарем виконкому Білокриницької селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області Лафетою Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 30, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, майнові права та обов`язки і взагалі все те, що йому належатиме на час смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1

02 червня 2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Білокриницької селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області Сіряк С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 13, згідно якого усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, майнові права та обов`язки і взагалі все те, що йому належатиме на час смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 .

В заповіті зазначено, що його текст прочитаний уголос заповідачем

ОСОБА_4 і власноручно підписаний ним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно висновку експерта № 18-4 від 27 квітня 2018 року судової почеркознавчої експертизи, підпис та рукописний текст від імені

ОСОБА_4 в заповіті, що був складений 02 червня 2016 року від його імені та затверджений секретарем Білокриницької селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області Сіряк С. М. виконані самим ОСОБА_4 під впливом відносно постійного «збиваючого» фактора, який міг бути викликаний наявністю хронічного захворювання, а також під впливом тимчасового внутрішнього «збиваючого» фактора, такого як незвичайний психофізіологічний стан виконавця, стан природного емоційного збудження, хвилювання.

Відповідно до письмових роз`яснень по висновку експерта № 18-4

від 27 квітня 2018 року, ознаки невизначеності виконання підпису та тексту заповіту, як в наданих зразках так і в досліджуваному документів обумовлені хворобливим станом виконавця та наявністю у нього хронічного захворювання, яке вплинуло на його письмово-рухові навички. Експертом було зроблено висновок про вплив на момент підписання заповіту

ОСОБА_4 окрім постійного внутрішнього збиваючого фактора такого як стан здоров`я ще й додаткових внутрішніх «збиваючих» факторів, до яких, судячи з характеру виявленого симптомокомплексу ознак може відноситися незвичайний психофізичний стан виконавця, такий як стан природного емоційного збудження, хвилювання, характерного для особи при виконанні такого роду документів.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що тривалий час знав сім`ю ОСОБА_4

у 2007 році свідок купив синові квартиру по сусідству з ОСОБА_4 , який проживав одиноко і просив про догляд, обіцяючи натомість цього залишити квартиру. Говорив, що своїм родичам він не потрібен, а їм потрібна лише його квартира. Свідок відмовився доглядати ОСОБА_4 і пізніше той розповів, що знайшов людину, яка буде його доглядати - ОСОБА_2 . Коли він помер, ОСОБА_2 повідомила, що родичі померлого змінили замок і вона не має доступу в квартиру.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що знала ОСОБА_4 з 1998 року, бачила його кожного дня. Він проживав один, оскільки дружина і діти померли. ОСОБА_4 особисто отримував пенсію, нормально спілкувався, до нього приходили друзі. Вона не помічала за ним неадекватної поведінки. Позивач якийсь час їздила до нього, а потім перестала. Останні два роки перед смертю ОСОБА_4 доглядала ОСОБА_7 , а родичі його не провідували.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_4 знала тривалий час. ОСОБА_4 є рідним братом ОСОБА_3 . В березні 2016 року вона зустріла ОСОБА_4 на вулиці і він сказав, що переписав би квартиру на неї, якби вона погодилася з ним жити. Вона відмовилась. ОСОБА_4 на той час поводився неадекватно.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що їй відомо, що ОСОБА_4 складав кілька заповітів. Спочатку склав заповіт на свою племінницю ОСОБА_1 , але родичі перестали їздити до нього. Потім його стала доглядати соціальний працівник ОСОБА_2 і він склав заповіт на неї. Поховали ОСОБА_4 позивач з матір`ю. Незадовго до своєї смерті ОСОБА_4 став хворіти і поводився неадекватно, надавав їй знаки чоловічої уваги.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_4 переніс інсульт. Після смерті свого сина поводився неадекватно. При цьому свідок вказав, що за останні три роки життя спадкодавця зустрічав його тричі.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 перебував на лікуванні у Великоолександрівській ЦРЛ. Він був самотній, його ніхто не доглядав та не цікавився ним.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним

(частини друга та третя статті 1254 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У розглядуваній справі на підставі ухвали Херсонського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 лютого 2020 року, було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено питання чи мав ОСОБА_4 при укладенні заповіту, а саме 02 червня 2016 року тимчасовий або постійний розлад психіки, викликаний хворобою, діями лікарських препаратів або з інших причин, що не давало йому змоги усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Від проведення зазначеної експертизи позивач відмовилася, що підтверджується заявою, поданою до апеляційного суду її представником ОСОБА_12 .

Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Сам по собі факт наявності у заповідача захворювань нижніх кінцівок, серцево-судинної та дихальної систем не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров`я.

Згідно пункту 2.5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого

наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/50, під час посвідчення заповіту та засвідчення справжності підпису на документах визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», за положенням якої (в редакції на час посвідчення оспорюваного заповіту) визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

При цьому, довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними надається у разі потреби, а отже доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права.

Здійснення позивачем та третьою особою поховання ОСОБА_4 не може бути підставою для визнання недійсним складеного ним заповіту.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку зібраним в справі доказам, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Суди попередніх інстанцій, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінили докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Висновки судів у цій справі узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року в справі

№ 6-1531цс16, на яку заявник посилалася як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач - це особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних інтересів якої порушено цивільний процес, а відповідач - це особа, яка на заяву позивача притягується до відповідальності за порушення чи оспорювання його прав й інтересів.

При цьому, пред`явлення позову це право особи, яке залежить виключно від її особистого волевиявлення.

В матеріалах справи відсутні відомості про подання ОСОБА_3 позову до ОСОБА_13 , з додержанням вимог, викладених у статтях 52, 175 і 177 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 вересня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2020 року залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тому відсутні підстави для розгляду справи з викликом сторін у режимі відеоконференції, як про це просила ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 12 вересня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 18 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников