Постанова

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 653/104/19

провадження № 61-18648св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно побудованої господарської будівлі

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої господарської будівлі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Цей будинок без фундаменту та потребує ремонтних робіт. На суміжній земельній ділянці із західного боку ОСОБА_2 побудував будинок АДРЕСА_1 . На його думку, відповідач виконав будівельні роботи без будь-яких погоджень, це будівництво є самочинним і порушує право позивача. Також вважає, що дії відповідача з проведення будівельних робіт призвели до пошкоджень його будинку. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Генічеський районний суд Херсонської області рішенням від 03 грудня 2019 року у складі судді Крапівіної О. П.у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що господарська будівля, яка в технічній документації відповідача позначена літерою «О» і будівництвом якої, за твердженням позивача, порушуються його земельні права, побудована на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_2 . На момент звернення позивача ця будівля не є самовільно збудованою, а тому відповідач не порушив права позивача на користування своєю земельною ділянкою, чи будь яким іншим шляхом не обмежив право ОСОБА_1 як землекористувача.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд постановою від 11 листопада 2020 року рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 03 грудня 2019 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім того, суд виходив з того, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи розташовані на земельній ділянці відповідача будівлі не є самовільними.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку уточнив на виконання ухвали Верховного Суду від 29 грудня 2020 року про залишення касаційної скарги без руху, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження зазначив порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме - суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд проігноруваврозбіжності, які зазначені у наданій позивачем копії декларації про готовність до експлуатації та технічного паспорта на об`єкти, які в технічній документації значаться під літерами «О» і «Е». Це різні об`єкти, різні терміни будівництва. Тобто декларація про готовність об`єкта до експлуатації містить сфальсифіковану інформацію стосовно відповідності будівлі відповідача будівельним, санітарним та протипожежним нормам. На підставі зазначеної декларації було складено низку документів, у які було перенесено сфальсифіковану інформацію та на підставі яких у подальшому оформлено право власності на об`єкт нерухомості.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 лютого 2021 року справа № 653/104/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 є власником 18/50 частин домоволодіння АДРЕСА_2 . У свідоцтві зазначено, що домоволодіння складається з двох житлових будинків, а також господарських і побутових будівель і споруд.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 лютого 2018 року встановлено, що 18/50 частин вказаної домоволодіння належить позивачу на праві спільної часткової власності.

Інформації про оформлення спадкових прав на земельну ділянку чи її частину за зазначеною адресою матеріали справи не містять. У витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зазначені складові частини успадкованого об`єкта нерухомого майна, яке складається з двох житлових будинків «А» і «Л» та допоміжних будівель і споруд. Доказів того, чи було здійснено реальний поділ домоволодіння, і яка саме частина житлового будинку, господарських будівель і споруд належить позивачу, не надано.

Із доказів, які долучені до відзиву на позовну заяву, встановлено, що на підставі рішення Генічеської міської ради Херсонської області від 22 травня 2018 року № 758 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0, 0705 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6522110100:01:001:1068, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 28 грудня 2018 року на зазначеній земельній ділянці розташований належний ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами.

Із технічної документації на житловий будинок АДРЕСА_1 встановлено, що господарська будівля, яка значиться в технічних документах під літ. «О», збудована в межах наданої ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, а її будівництво здійснювалось з дотриманням державних будівельних норм та правил, що підтверджується листом начальника відділу містобудування та архітектури Генічеської міської ради від 03 грудня 2018 року.

Згідно з долученими до матеріалів справи декларації про готовність до експлуатації та технічного паспорта на житловий будинок об`єкти, які в технічній документації позначені літерами «О» і «Е», прийняті до експлуатації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, таке ж право встановлено статтею 152 ЗК України для користувача земельної ділянки.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Згідно з частинами першою, другою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому згідно з частиною четвертою цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вищенаведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16 386 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача при здійсненні самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці.

Із матеріалів справи, у тому числі з висновку проведеної на стаді апеляційного розгляду судової будівельно-технічної експертизи, видно і це встановлено апеляційним судом, що розташовані на земельній ділянці відповідача будівлі не є самочинними.

У зв`язку з цим правильними є висновки судів про те, що відповідач не порушив право позивача як володільця нерухомого майна на користування ним земельною ділянкою на АДРЕСА_2 чи будь-яким іншим шляхом обмежив його право як землекористувача.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявник не надав жодних доказів на підтвердження цих обставин.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд також враховує і те, що позивач в касаційному порядку оскаржив лише постанову апеляційного суду, якою рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову було залишено без змін. Саме ж рішення місцевого суду не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко