ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2020 року
Київ
справа №653/2554/17
провадження № К/9901/48714/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича про визнання незаконними дій службових осіб державної виконавчої служби, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції в Херсонській області на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 28 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Берлімової Ю. Г., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Потапчука В. О. (головуючий), Семенюка Г. В., Шляхтицького О. І.
І. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області (надалі також ГТУЮ в Херсонській області, відповідач), головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка М. Ю. (надалі також державний виконавець), у якому просив:
1.1. визнати незаконними дії ГТУЮ в Херсонській області та державного виконавця Григоренка М. Ю. по закінченню виконавчого провадження від 25 липня 2017 року щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року (виконавчий лист від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а);
1.2. визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо прийняття дієвих заходів щодо виконання рішення суду;
1.3. зобов`язати відповідачів виконати рішення суду за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а;
1.4. визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Григоренка М. Ю. по закінченню виконавчого провадження від 25 липня 2017 року за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а.
5. Свої вимоги позивач обґрунтовував протиправністю закінчення виконавчого провадження згідно з постановою державного виконавця від 25 липня 2017 року, стверджуючи, що відповідач закінчив відновлене виконавче провадження, не здійснивши жодної виконавчої дії, не виконавши рішення суду та не направивши на адресу стягувача жодного документу.
6. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач наполягав на тому, що виконавче провадження закінчено правомірно у відповідності з пунктом 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», адже суд, який видав виконавчий документ і до якого останній направлено після закінчення виконавчого провадження, не виконав частини другої статті 41 зазначеного Закону та не пред`явив відповідний виконавчий документ до виконання після відновлення виконавчого провадження, отримавши при цьому належним чином постанову про відновлення виконавчого провадження.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
7. 4 березня 2014 року Генічеським районним судом розглянута справа за позовом ОСОБА_1 до виконкому Генічеської міської ради Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій виконкому Генічеської міської ради пов`язані з ухиленням від прийняття дієвих заходів щодо виконання пункту 1.1 рішення № 360 від 21 жовтня 2003 року та зобов`язання виконати рішення № 360 від 21 жовтня 2003 року та привести земельну ділянку у відповідності із документами на домоволодіння, і постановлено рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
8. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 4 березня 2014 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено та визнано незаконною бездіяльність виконкому Генічеської міської ради, що полягає в ухиленні від вчинення необхідних дій для виконання пункту 1.1 рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради Херсонської області «Про знесення самовільно збудованих господарчих будівель по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ».
Зобов`язано виконком Генічеської міської ради вчинити необхідні дії для повного виконання пункту 1.1 рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради Херсонської області «Про знесення самовільно збудованих господарчих будівель по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3».
9. 23 вересня 2014 року Генічеським районним судом виданий виконавчий лист у справі № 653/447/14-а, який був пред`явлений до виконання до Головного управління юстиції у Херсонській області.
10. 3 жовтня 2014 року державним виконавцем Пасіковим О. М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за вищевказаним виконавчим листом, боржнику надано строк добровільно виконати рішення суду до 9 жовтня 2014 року.
11. 6 січня 2015 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження по вищевказаному виконавчому листу № 653/447/14-а, в якій зазначено, що виконавчий документ повертається до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав.
12. Відповідно до супровідного листа від 6 січня 2015 року постанову державного виконавця від 6 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження для виконання та відома направлено виконавчому комітету Генічеської міської ради та ОСОБА_1 , а виконавчий документ направлено до Генічеського районного суду Херсонської області.
13. 7 серпня 2015 року Генічеський районний суд Херсонської області прийняв постанову, яку в подальшому залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року, у справі № 653/284/15-а за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Херсонській області, начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Херсонській області Вакуленка Р. А., старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Херсонській області Пасікова О. М. про визнання незаконними дій службових осіб державної виконавчої служби, згідно з якою відмовив у задоволенні цього позову.
14. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 травня 2016 року скасував зазначені постанову Генічеського районного суду від 7 серпня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року у згаданій справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 22 серпня 2016 року у справі № 653/284/15-а позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконними дії начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області Білого О. П. та старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області Пасікова О. М. по закінченню виконавчого провадження від 6 січня 2015 року щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року за виконавчим листом № 653/447/14-а від 23 вересня 2014 року щодо зобов`язання виконавчого комітету Генічеської міської ради Херсонської області вчинити необхідні дії для повного виконання пункт 1.1 рішення Виконавчого комітету Генічеської міської ради Херсонської області «Про знесення самовільно збудованих господарчих будівель по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області Пасікова О. М. від 6 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а.
16. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2017 року, вищевказану постанову Генічеського районного суду Херсонської області у справі № 653/284/15-а змінив, виключивши другий абзац результативної частини; в іншій частині постанову залишив без змін.
17. 29 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виконавчого провадження за виконавчим листом № 653/447/14-а від 23 вересня 2014 року.
18. 8 червня 2017 року державний виконавець виніс постанову про відновлення виконавчого провадження ВП 44950176 по виконавчому листу від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а, згідно з пунктом 3 якої зобов`язав стягувача, суд або орган (посадову особу), якому повернуто виконавчий документ, у місячний строк з дня надходження вказаної постанови пред`явити його до виконання.
19. Копію зазначеної постанови відповідно до супровідного листа від 8 червня 2017 року № 5941/4 направлено виконавчому комітету Генічеської міської ради, позивачеві та до Генічеського районного суду Херсонської області.
20. 25 липня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 44950176, керуючись при цьому пунктом 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
21. Постанову від 25 липня 2017 року мотивовано тим, що Генічеський районний суд Херсонської області у місячний термін з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження (20 червня 2017 року) не пред`явив виконавчий документ до виконання.
22. Вважаючи такі дії та постанову державного виконавця протиправними, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
23. Генічеський районний суд Херсонської області постановою від 28 вересня 2017 року, яку залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, позов задовольнив і:
23.1. визнав незаконними дії Головного територіального управління юстиції в Херсонській області та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка М. Ю. по закінченню виконавчого провадження від 25 липня 2017 року щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року (виконавчий лист № 653/447/14-а від 23 вересня 2014 року) та незаконною бездіяльність відповідачів щодо прийняття дієвих заходів щодо виконання рішення суду та зобов`язав відповідачів виконати рішення суду за виконавчим листом № 653/447/14-а від 23 вересня 2014 року;
23.2. визнав незаконною та скасував постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича по закінченню виконавчого провадження від 25 липня 2017 року за виконавчим листом № 653/447/14-а від 23 вересня 2014 року;
23.3. вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
24. Такі свої рішення суди мотивували тим, що державний виконавець у спірній постанові лише процитував приписи частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», без зазначення конкретної особи, якій повертався виконавчий документ і яка у місячний строк зобов`язана була пред`явити його до виконання.
25. Також за висновком судів виконавчий лист не був пред`явлений до виконання не з вини стягувача, а закінчення виконавчого провадження у черговий раз фактично узаконює невиконання судового рішення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
26. ГТУЮ в Херсонській області подало касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
27. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі зазначений відповідач наполягає на правомірності закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
28. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.
V. Оцінка Верховного Суду
29. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
31. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
32. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Щодо протиправності спірних дій і постанови
33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (наводиться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
35. За приписами частин першої, другої статті 18 указаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
36. Згідно з частинами першою, другою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.
37. За правилом пункту 13 частини першої статті 39 цього ж Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
38. З огляду на таке правове регулювання, у контексті спірних правовідносин непред`явлення Генічеським районним судом Херсонської області у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця від 8 червня 2017 року про відновлення виконавчого провадження (з 20 червня 2017 року) виконавчого листа від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
39. Відповідач надав належні докази направлення та вручення Генічеському районному суду Херсонської області як скасованої в подальшому постанови від 6 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження разом із виконавчим документом, так і постанови від 8 червня 2017 року про відновлення виконавчого провадження.
40. При цьому висновок судів першої й апеляційної інстанції про неналежне роз`яснення у постанові від 8 червня 2017 року приписів частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» і неповідомлення про рух виконавчого документа не звільняє Генічеський районний суд Херсонської області, як державний орган, від обов`язку належної перевірки відповідних обставин і виконання приписів згаданої законодавчої норми.
41. Таким чином, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних дій і постанови та наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог є помилковим.
Щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження
42. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
43. Згідно з частиною першою статті 255 КАС України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
44. Частинами другою та четвертою статті 257 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
45. Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
46. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
47. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
48. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
49. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
50. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
51. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
52. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
53. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
54. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
55. У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
56. Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
57. Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
58. На підставі аналізу встановлених судами фактичних обставин справи, Верховний Суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 23 вересня 2014 року виконавчого листа у справі № 653/447/14-а, рішення суду залишається і досі невиконаним, а закінчення виконавчого провадження з виконання цього виконавчого листа неодноразово було предметом судового оскарження.
59. Вищенаведене свідчить про те, що держава в особі своїх органів (органів виконавчої служби; боржника за виконавчим документом; Генічеського районного суду Херсонської області), створюючи умови для зволікання з виконанням рішення національного суду, ставить під загрозу дотримання з боку України взятих на себе зобов`язань, зокрема, статті 6 Конвенції.
60. Отже, з огляду на вищенаведене, спірна постанова про закінчення виконавчого провадження, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі.
61. За правилами пункту 1 абзацу першого, абзацу другого частини першої статті 162 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
62. Аналогічні положення закріплені у пунктах 2, 10 частини другої статті 245 чинного КАС України.
63. Зважаючи на викладене, з огляду на відсутність у спірної постанови державного виконавця такої ознаки, як протиправність, Верховний Суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування такої постанови.
64. Відтак, висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення відповідної частини позовних вимог є правильними. Водночас, мотивувальна частина оскаржуваних судових рішень у цій частині підлягає зміні, адже суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, дійшовши помилкового висновку про порушення з боку державного виконавця Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо бездіяльності відповідачів і вимог про зобов`язання їх вчинити дії
65. Верховний Суд зазначає, що під бездіяльністю слід розуміти не вчинення в установлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити в силу вимог закону чи підзаконного нормативно-правового акту. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка.
66. У випадку, що розглядається, як предметом оскарження, так і загальною підставою та спрямованістю заявлених позовних вимог, є спірна постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
67. Позивач не визначив, суди не встановили, а суд касаційної інстанції з огляду на встановлені судами обставини не вбачає, які саме визначені Законом України «Про виконавче провадження» чи іншими нормативно-правовими актами дії державний виконавець повинен був вчинити, але не вчинив, тоді як винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження унеможливлює вчинення ним будь-яких виконавчих дій з примусового виконання відповідного рішення, крім направлення такої постанови учасникам виконавчого провадження, зняття арешту з майна (коштів) і стягнення виконавчого збору (в передбачених законом випадках).
68. За наведених обставин суд касаційної інстанції констатує безпідставність позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів і помилковість висновків судів про наявність підстав для їх задоволення.
69. Надалі Верховний Суд нагадує, що резолютивна частина рішення адміністративного суду не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
70. Оскільки обов`язок як поновити виконавче провадження, так і здійснювати заходи примусового виконання рішень, прямо випливають із приписів Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 1 частини другої статті 18, частина перша статті 41 відповідно), а такі дії можливі виключно за умови визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, Верховний Суд констатує передчасність позовних вимог про зобов`язання відповідачів виконати рішення суду за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а.
71. Отже, висновки судів у цій частині також є помилковими.
Щодо суб`єктного складу сторін у справі
72. Відповідно до частини першої статті 181 КАС України в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду та розгляду справи в суді касаційної інстанції, яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
73. Згідно з Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 229, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
74. З 7 квітня 2015 року вищевказане Положення втратило чинність у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 150, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
75. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
76. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції України;
2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
77. Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
78. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до пункту 1 якого управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).
До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.
79. Отже, у спорах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. Безпосередньо державні виконавці не можуть бути відповідачами у цій категорії справ.
80. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до державного виконавця, адміністративний суд повинен здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи виключити державного виконавця зі складу відповідачів.
81. Таким чином, визначивши державного виконавця співвідповідачем у справі, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції, своєю чергою, позбавлений процесуальної можливості заміни відповідача, адже за змістом частини сьомої статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
82. Між тим, Верховний Суд констатує, що зазначене порушення не мало безпосереднього впливу на правильність вирішення цього спору по суті, що в силу частини другої статті 350, частини другої статті 351 КАС України унеможливлює скасування судових рішень виключно з цих підстав.
VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
83. Покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи ГТУЮ в Херсонській області в частині неправильного застосування норм матеріального права та порушення з боку судів норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.
84. За правилами статті 351 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
85. Верховний Суд дійшов висновку про правильність позиції судів першої й апеляційної інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про скасування спірної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і наявності підстав для їх задоволення.
86. Однак, суд касаційної інстанції вважає мотиви, якими керувались суди під час ухвалення своїх рішень у цій частині, такими, що не відповідають нормам матеріального права, що регулює спірні правовідносини, та вважає за необхідне змінити їх у редакції цієї постанови в порядку статті 351 КАС України.
87. Що стосується іншої частини заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а саме вимог про визнання протиправними дій відповідачів, визнання протиправною постанови державного виконавця від 25 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження, про визнання бездіяльності відповідачів протиправною та зобов`язання останніх вчинити певні дії, Верховний Суд констатує їх безпідставність і вважає за необхідне ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.
88. Отже, касаційну скаргу ГТУЮ в Херсонській області слід задовольнити частково.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Херсонській області задовольнити частково.
2. Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 28 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 653/2554/17 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича про визнання дій незаконними, визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання незаконною постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича від 25 липня 2017 року ВП 44950176 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а - скасувати.
3. Ухвалити у справі № 653/2554/17 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича про визнання дій незаконними, визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання незаконною постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича від 25 липня 2017 року ВП 44950176 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а нове рішення, яким ці позовні вимоги залишити без задоволення.
4. Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 28 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 653/2554/17 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича від 25 липня 2017 року ВП 44950176 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а змінити в мотивувальній частині, виклавши відповідні мотиви в редакції цієї постанови.
5. В іншій частині постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 28 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 653/2554/17 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Григоренка Михайла Юрійовича від 25 липня 2017 року ВП 44950176 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 23 вересня 2014 року № 653/447/14-а -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич