Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 654/2822/18

провадження № 61-19427св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Друга херсонська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року у складі судді Францішка Ю. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Друга херсонська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом в якому посилаючись на те, що 03 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, за п. 1.1 якого остання взяла на себе зобов`язання до 03 грудня 2014 року укласти з позивачем договір купівлі-продажу 1/2 частини фотомагазину з кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з відповідними складовими загальною площею 384,7 кв м. на АДРЕСА_1 , вказане зобов`язання ОСОБА_2 не виконала.

У 2017 році позивач звернувся до Голопристанського районного суду Херсонської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 переданих за попереднім договором грошових коштів, після чого 15 серпня 2017 року ОСОБА_2 подарувала належну їй 1/2 частину вказаного фотомагазину своїй дочці ОСОБА_3 .

Вважає, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати належну їй частину спірного майна у зв`язку за наявністю зобов`язання за п. 3.1 попереднього договору від 03 грудня 2009 року, за яким зобов`язання по договору припиняються їх виконанням.

Посилався на власний інтерес щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 за виконавчим листом від 05 червня 2018 року про стягнення з відповідача 548 401,54 грн, що еквівалентно 20 987,43 доларам США, та судових витрат у розмірі 6 726,56 грн за рахунок подарованого нею майна, оскільки інше майно у неї відсутнє, у позові просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини фотомагазину з кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 15 серпня 2017 року другою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером № 1-1458 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вище вказане майно (індексний номер 36615449 від 15 серпня 2017 року) у відповідності до положень частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України у зв`язку з тим, що його зміст суперечить положенням цього Кодексу.

06 лютого 2019 року ОСОБА_1 доповнив підставу позову посиланням на фіктивність оспорюваного правочину у відповідності до статті 234 ЦК України з посиланням на те, що спірний договір дарування було укладено між близькими родичами без наміру створити реальні наслідки та з метою приховати майно від звернення стягнення на нього за рішенням суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 січня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на належну ОСОБА_3 1/2 частину фотомагазину з кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літери «А» з літнім майданчиком та підсобним приміщенням літери «Б», мостіння № 1, загальною площею 384,7 кв м. на АДРЕСА_1 .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 січня 2019 року.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що 03 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони взяли на себе зобов`язання до 03 грудня 2014 року укласти договір купівлі-продажу вище зазначеного належного відповідачці нерухомого майна, проте такого договору до визначеної попереднім договором дати укладено не було. Оскільки основний договір не був укладений до 03 грудня 2014 року, дія зазначеного попереднього договору припинилася.

Стороною позивача не було доведено наявності обставин, які б могли виступати об`єктивною стороною вчинення відповідачами фіктивного правочину 15 серпня 2017 року, а наявні у матеріалах справи докази свідчать про протилежне.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андруневич В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що частині третій статті 635 ЦК України вказано, що зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняються, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення проте пунктом 3.1 попереднього договору також вказано, що зобов`язання, які виникли відповідно до цього договору, припиняються виконанням, здійсненим належним чином, чи заліком, проведеним відповідно до чинного законодавства.

За частиною третьою статті 6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо щодо цього у відповідних актах не міститься заборони.

Представник заявника вказує, що у цьому випадку сторони частково відступили від положень актів цивільного законодавства та узгодили між собою строк дії своїх зобов`язань за попереднім договором, що не узгоджується із актами цивільного законодавства.

Вказує, що у випадку не укладення спірного договору дарування на майно було б накладено арешт і воно б було реалізовано з метою погашення боргу. Відповідач уклала оспорюваний договір з метою ухилення від сплати боргу, а тому висновки судів обох попередніх інстанцій є неправильними та такими що суперечать нормам матеріального права.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2019 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіної І. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.

У грудні 2019 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Зіновкіна О. П. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Вказує, що позивач протягом всього судового розгляду не довів, що оспорюваним правочином порушуються його права та інтереси, а також наявність будь-яких зобов`язань зі сторони ОСОБА_2 які б забороняли їй або перешкоджали вільно розпоряджатися належним майном.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Голопристанського районного суду Херсонської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за яким остання отримала в дар 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований Другою херсонською державною нотаріальною конторою за № 1-1457.

З постанови Апеляційного суду Херсонської області від 05 червня 2018 року у справі № 654/2259/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів встановлено, що 03 грудня 2009 року між вказаними особами було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони взяли на себе зобов`язання до 03 грудня 2014 року укласти договір купівлі-продажу вище зазначеного належного відповідачу нерухомого майна, проте такого договору до визначеної попереднім договором дати укладено не було.

Місцевий суд встановив, що жодних вимог з моменту укладення попереднього договору до 03 грудня 2014 року та після припинення попереднього договору позивач до відповідача ОСОБА_1 не заявляв.

Вказував, що стосовно не укладення договору купівлі-продажу спірного майна, останній реалізував своє право щодо спірного об`єкта шляхом стягнення грошової компенсації за відмову ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу, а отже зобов`язання щодо купівлі-продажу 1/2 частини фотомагазину з кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 у відповідача ОСОБА_2 припиняється.

Обов`язок повернути кошти в сумі 548 401,54 грн у ОСОБА_2 виник на підставі постанови Апеляційного суду Херсонської області від 05 червня 2018 року.

Судом апеляційної інстанції з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 лютого 2019 року та від 07 березня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність 10 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01 березня 2018 року, за витягом з реєстру платників єдиного податку від 19 березня 2018 року місцем провадження господарської діяльності останньої є місце розташування спірного майна - АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони взяли на себе зобов`язання до 03 грудня 2014 року укласти договір купівлі-продажу вище зазначеного належного відповідачу нерухомого майна, проте такого договору до визначеної попереднім договором дати укладено не було.

Жодних вимог з моменту укладення попереднього договору до 03 грудня 2014 року та після припинення попереднього договору позивач до відповідача ОСОБА_1 не заявляв.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки основний договір не був укладений до 03 грудня 2014 року, дія зазначеного попереднього договору припинилася, у зв`язку із чим відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 3.1 попереднього договору, за яким зобов`язання по договору припиняються їх виконанням, адже таке твердження суперечить наведеним приписам статті 635 ЦК України.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті234 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17-ц зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого є судове рішення про стягнення боргу, та його діти (обдаровані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Суди встановили та вказали, що із позовом у справі № 654/2269/17 про визнання договору дійсним, вимоги якого в подальшому було змінено на стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 звернувся до суду 08 серпня 2017 року, ухвала про відкриття провадження за цим позовом з направленням відповідачу копії позовної заяви була постановлена 21 вересня 2017 року, спірний договір дарування було укладено до цієї дати - 15 серпня 2017 року та значно пізніше від дати 03 грудня 2014 року, коли мав був бути укладений основний договір.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 лютого 2019 року та від 07 березня 2018 року ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність 10 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01 березня 2018 року, за витягом з реєстру платників єдиного податку від 19 березня 2018 року місцем провадження господарської діяльності останньої є місце розташування спірного майна, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що після вчинення спірного договору дарування наступили реальні правові наслідки для його сторін, що свідчить про відповідність їх внутрішній волі при його вчиненні зовнішньому її прояву колегія суддів вважає правильними.

Таким чином вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що відповідачі уклали оспорюваний договір з метою ухилення від сплати боргу ОСОБА_2 , адже на час його укладення судового рішення про стягнення боргу у справі № 654/2269/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, вимоги якого в подальшому було змінено на стягнення грошових коштів ще не існувало, як і не було відкрито провадження у справі, що було встановлено судами попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська