Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 661/1794/18

провадження № 61-1415св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: треті особи: відділ приватизації житла при виконавчому комітеті Новокаховської міської ради Херсонської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Сердюк Людмила Ігорівна,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бутрика В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , звернулися до суду із зазначеним позовом, просивши суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог: визнати недійсним та скасувати розпорядження № 24-к від 11 травня 1993 року, видане Фондом комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів Херсонської області про видачу свідоцтва про право власності на житло - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Фондом комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження № 24-к від 11 травня 1993 року на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ; визнати приватизацію недійсною, скасувавши державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 травня 1993 року, виданого згідно розпорядження № 24-к від 11 травня 1993 року Фондом комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів Херсонської області, скасувавши запис у Реєстрі прав власності про державну реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно, реєстровий № 443;

Позовна заява мотивована тим, що згідно розпорядження № 24-к про приватизацію житла, яке видане Фондом комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів Херсонської області 11 травня 1993 року, ОСОБА_6 отримала дозвіл на приватизацію квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також їй було надано свідоцтво про право власності на відповідну квартиру на двох співвласників у рівних частках - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Дане майно було отримано відповідачами у власність на підставі, зокрема, заяви та довідки про склад сім`ї від 22 лютого 1993 року, із зазначення у ній лише двох зареєстрованих і проживаючих у квартирі осіб ( ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ). Проте, на момент приватизації спірної квартири, у ній також були зареєстровані та проживали позивачі: дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , а також їх син - неповнолітній ОСОБА_1 , які були зареєстровані в зазначеній квартирі з 03 березня 1993 року. Однак, при здійсненні приватизації, позивачі не надавали згоду на її проведення та не брали участі в ній, у зв`язку із чим вони були незаконно позбавлені права власності на спірне майно, що змусило їх звернутися із цим позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 при реалізації права на приватизацію спірної квартири подала, серед іншого, довідку про склад сім`ї від 22 лютого 1993 року, у якій зазначено про неї та її сина ОСОБА_3 , які на той час були зареєстровані і мешкали у квартирі, а тому саме ці особи і мали право на приватизацію житла. Суд також вказував на те, що реєстрація позивачів у квартирі з 03 березня 1993 року і на день винесення розпорядження про передачу квартири у власність не свідчить про їх постійне проживання у ній і доказів цього позивачами не надано. Крім цього, суд вважав, що є обгрунтованим застосування наслідків пропуску позивачами строку позовної давності, оскільки проживаючи зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , позивач не могла не знати про приватизацію спірного майна, однак відмовив у задоволенні цього позову у зв`язку із необгрунтованістю та безпідставністю.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - Грицак О. С. , задоволено; рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 задоволено: визнано недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 травня 1993 року, виданого на підставі розпорядження № 24-к від 11 травня 1993 року Фондом комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів Херсонської області; визнано недійсними розпорядження № 24-к від 11 травня 1993 року Фонду комунального майна Новокаховської міської ради народних депутатів Херсонської області та видане на його підставі свідоцтво про право власності на житло від 11 травня 1993 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ; скасовано державну реєстрацію права власності зазначеної квартири за вказаними особами у Реєстрі права власності про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду апеляційної інстанції обгрунтовано тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не враховано характер спірних правовідносин, не встановлено всіх фактичних обставин у справі та не застосовано норми закону, які підлягали застосуванню. Апеляційний суд, зокрема, зазначив, що оскільки юридично значимим фактом для настання правових наслідків у зв`язку із приватизацією квартири є звернення належних осіб з відповідною заявою до компетентного органу, а позивачі як члени сім`ї ОСОБА_6 (невістка та онук) та ОСОБА_3 (дружина і син) проживали та були зареєстровані у вказаній квартирі у цей період часу, однак приватизована вона була без їх участі та згоди, чим порушено їх право на приватизацію займаного ними житла, яке підлягає поновленню шляхом задоволення їх позову. Разом із цим, апеляційний суд відхилив доводи заяви третьої особи ОСОБА_4 щодо наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки, при розгляді справи не спростовано твердження позивачів, що вони дізналися про відповідну приватизацію квартири лише після смерті співвласника ОСОБА_6 у листопаді 2017 року та при оформленні спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_4 , не погодившись із постановою Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що позивачами не доведено факт їх постійного проживання у спірній квартирі на час приватизації, а отже вони законно позбавлені права на участь в отриманні її у власність. Крім цього, заявник зазначає про пропуск позивачами строку позовної давності на звернення до суду із даним позовом, оскільки позивачі, за їх твердженням, були зареєстровані і постійно проживали у квартирі з березня 1993 року та оплачували комунальні послуги по утриманню спірної квартири, а тому знали про її приватизацію з часу її проведення. У зв`язку із цим заявник вважає, що відповідний строк пропущено позивачами, що є також підставою для відмови в задоволенні їх позову.

Позиції інших учасників

17 березня 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_8 - адвокат Грицак О. С., надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Однак, в порушення вимог частини п`ятої статті 178 та четвертої статті 395 ЦПК України, до відзиву не додано доказів його надсилання іншим учасникам справи, зокрема третій особі з приватному нотаріусу Сердюк Л. І., а тому в силу вимог частини четвертої статі 183 ЦПК України даний відзив повертається без розгляду особі, яка його подала.

Фактичні обставини, встановлені судами

07 листопада 1992 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено шлюб, від якого вони мають сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18 січня 1993 року ОСОБА_6 зверталася до бюро технічної інвентаризації із замовленням на виготовлення відповідних документів у зв`язку з приватизацією квартири АДРЕСА_1 , та в подальшому їй було складено ескіз поверхового плану квартири та 26 січня 1993 року виготовлено технічний паспорт на неї.

03 травня 1993 року ОСОБА_6 подала заяву про приватизацію та передачу в приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 , яку вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму, зазначивши у заяві членом сім`ї свого сина - ОСОБА_3 . До заяви додано довідку про склад сім`ї та займані приміщення. Вказана заява підписана ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї, виданої 22 лютого 1993 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_6 та ОСОБА_3

11 травня 1993 року видано розпорядження № 24-к про приватизацію житла, яким вирішено прохання наймача ОСОБА_6 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , задовольнити і передати її у приватну спільну сумісну власність, на підставі якого, 11 травня 1993 року Фондом комунального майна Новокаховської міської Ради народних депутатів, видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Згідно довідки відділу реєстрації Новокаховської міської ради від 27 квітня 2018 року, позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 з 03 березня 1993 року. У паспорті громадянина України ОСОБА_5 , серія НОМЕР_1 , виданого Новокаховським МВ УМВС України в Херсонській області 27 жовтня 2007 року, зазначено про реєстрацію її місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 з 03 березня 1993 року, а в паспорті громадянина України ОСОБА_1 , серія НОМЕР_2 , виданого Новокаховським МВ УМВС України в Херсонській області 14 січня 2003 року, зазначено його реєстрацію місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 з 05 березня 2003 року.

У довідках № 33 від 16 квітня 2019 року та № 36 від 22 квітня 2019 року, виданих ТВБВ № 10021/0127 філії Херсонське обласне управління АТ «Ощадбанк», зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 житлові чеки на безоплатну приватизацію житла не використали.

Згідно довідок № 2458, №2459, виданих Новомаячківською селищною радою 23 липня 2019 року, ОСОБА_1 з 29 червня 1990 року по 02 березня 1993 року, а ОСОБА_5 з 20 травня 1990 року по 02 березня 1993 року були зареєстровані в будинку АДРЕСА_3 .

У акті від 12 червня 2019 року, складеному депутатом Новомаячківської селищної ради вказано, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_3 , з моменту реєстрації в 1990 році та по день складання акту жодного дня не мешкали, особистих речей в будинку не мали.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися її син ОСОБА_3 та її онука (дочка ОСОБА_3 ) - ОСОБА_9 , якій згідно заповіту, складеного 12 червня 2015 року ОСОБА_6 , заповіла належну їй частину квартири АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).

У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначав, що позивачами не доведено факту постійного їх проживання у спірній квартирі на час її приватизації, що свідчить про відсутність у них права на отримання її у власність та вказує на необгрунтованість позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, зокрема, зазначив, що на дату звернення із заявою про приватизацію квартири, позивачі як члени сім`ї ОСОБА_6 (невістка та онук) та ОСОБА_3 (дружина і син) проживали та були зареєстровані у вказаній квартирі та відповідно мали право на участь в отриманні її у спільну власність, проте спірна квартира була приватизована без їх участі та згоди, чим порушено право на приватизацію займаного ними житла, яке підлягає захисту шляхом задоволення їх позовних вимог.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами третьою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР (далі - УРСР) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»

(далі - Закон № 2482-XII) передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно зі частиною першою статті 2 та статті 3 Закону № 2482-XIIдо об`єктів приватизації (далі - квартири (будинки) належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2482-XIIякщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону.

Згідно зі статтею 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Як визначено частиною другою статті 8 Закону № 2482-XII, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону № 2482-XIIє визнання приватизації недійсною.

Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Згідно із пунктами 20, 21 зазначеного Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці зазначаються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону № 2482-XII.

Згідно статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, визначених частиною третьою статті 71 ЖК УРСР.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1 6 9 61 ЖК УРСР, частини першої статті 17 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом із іншими членами сім`ї.

Отже, права фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачі були зареєстровані у спірній квартирі з 03 березня 1993 року, а приватизацію здійснено 11 травня 1993 року, тобто менше ніж через шість місяців після реєстрації, отже за ними зберігалось право на житло навіть у разі не проживання у вказаній квартирі. Крім цього, на час приватизації спірної квартири відповідачі не були визнані судовим рішенням такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

Таким чином, позивачі як особи, що мали право на користування відповідним жилим приміщенням, разом з іншими членами сім`ї також були наділені правом на отримання квартири у спільну власність шляхом приватизації.

Як правильно встановлено апеляційним судом, при здійсненні приватизації спірної квартири до відповідного органу приватизації не подано письмову згоду всіх повнолітніх мешканців квартири, зокрема ОСОБА_5 , а також і не зазначено у відповідній довідці про склад сім`ї про право неповнолітнього (на час приватизації квартири) члена сім`ї наймача - ОСОБА_1 на участь у приватизації, що має наслідком визнання недійсною такої приватизації.

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, встановивши належним чином фактичні обставини у справі та застосувавши необхідні норми законодавства, дійшов правильного висновку про законність та обгрунтованість заявлених позовних вимог позивачів у цій справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивачів права на приватизацію у зв`язку із наявністю у них зареєстрованого місця проживання у спірній квартирі та недоведенням їх фактичного постійного проживання у ній на час приватизації, оскільки такі аргументи спростовуються вищезазначеним правовими нормами, а дані доводи зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником цих законодавчих норм.

Також суд вважає необгрунтованими твердження у скарзі щодо необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позивачами строку загальної позовної давності, оскільки згідно статті 81 ЦПК України та статтей 261 267 ЦК України учасниками справи не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин для цього та відповідно не спростовано твердження позивачів, що вони дізналися про порушення їх прав в 2017 році.

Інші доводи касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук