ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 662/1660/18

провадження № 61-6204св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Новотроїцька районна державна адміністрація Херсонської області, Сергіївська сільська рада Новотроїцького району Херсонської області, Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Канібором Сергієм Івановичем, на постанову Херсонського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Новотроїцька РДА), Сергіївської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області (далі - Сергіївська сільська рада), Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру в Херсонській області про визнання права власності на земельну частку (пай).

В обґрунтування позову вказувала, що з 25 травня 1989 року до 1 січня 1995 року вона була членом колгоспу імені Горького Новотроїцького району Херсонської області. 10 лютого 1993 року Колективному сільськогосподарському підприємству (далі - КСП) ім. Горького видано державний акт на право колективної власності на землю. На її звернення до правління колгоспу щодо видачі земельного сертифікату роз`яснено, що вона втратила право на земельний пай і її не внесли до списку членів КСП, який додається до державного акта на право колективної власності, так як вона вибула із членів колгоспу. Вважаючи на той час відмову законною, вона більше не зверталась про виділення їй земельної частки (паю).

Позивач вважала, що вона має право на земельну частку (пай), оскільки була членом колгоспу імені Горького на день отримання підприємством державного акта на право колективної власності на землю, а пізніше була членом КСП

імені Горького і її помилково не включено до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Про порушене право вона дізналась у березні 2018 року в Сергіївській сільській раді.

Просила поновити їй позовну давність для звернення до суду з даним позовом, визнати за нею право на земельну частку (пай) на території Сергіївської сільської ради та зобов`язати Новотроїцьку РДА виділити їй земельну частку (пай) із земель резервного фонду Сергіївської сільської ради.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 31 жовтня

2018 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 позовну давність та визнано на нею право на земельну частку (пай) на території Сергіївської сільської ради.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач набула право власності на земельну частку (пай) з часу отримання державного акта КСП імені Горького

(10 лютого 1993 року), членом якого вона була з 25 травня 1989 року.

Також суд першої інстанції зазначив, що право позивача на земельну частку (пай) в КСП, членом якого вона була, виникло з моменту здійснення розпаювання, тобто з лютого 1993 року, однак в силу надання недостовірної інформації, з позовом до суду вона звернулась у 2018 році. Суд вважав поважними вказані причини пропуску позовної давності, тому дійшов висновку про його поновлення.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року задоволено апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Херсонській області, скасовано рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області

від 31 жовтня 2018 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив зі спливу позовної давності, оскільки розпаювання земель КСП проведено у 1993 році і позивач як колишній член КСП повинна була дізнатись про порушення свого правана земельну частку (пай) з часу видання державного акта на право колективної власності на землю. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позовної давності, вважаючи причини його пропуску неповажними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Канібора С. І., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанці норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року і залишити в силі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 31 жовтня

2018 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення позовної давності. Вказує на неврахування судом апеляційної інстанції того, що дочка позивача

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має вроджену хворобу, у зв`язку з якою потребувала постійного догляду, тому позивач доглядала за нею та щорічно проходила разом з нею стаціонарне лікування у Новотроїцькій центральній районній лікарні і Херсонській обласній дитячій лікарні. Вказані обставини унеможливили своєчасне подання ОСОБА_1 позову про визнання права на частку (пай).

На думку заявника, вказані причини пропуску позовної давності є поважними, а висновок апеляційного суду про відсутність підстав для його поновлення - помилковим.

Позиція інших учасників справи

У червні 2019 року представник ГУ Держгеокадастру у Херсонській області - Рябітченко Т. В. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 25 травня

1989 року до 1 січня 1995 року перебувала у трудових відносинах та була членом колгоспу імені Горького Новотроїцького району Херсонської області.

10 лютого 1993 року КСП імені Горького Новотроїцького району Херсонської області отримало державний акт на право колективної власності на землю.

У списку членів КСП імені Горького, який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

Зазначена обставина також підтверджується довідками відділу Держгеокадастру у Новотроїцькому районі від 30 січня 2018 року та 14 вересня 2018 року.

З архівної довідки від 1 жовтня 2018 року № 02-2/1677, виданої трудовим архівом Новотроїцького району Херсонської області, суди встановили, що на підставі рішення зборів уповноважених колгоспників імені Горького

від 26 вересня 1992 року (протокол № 3) колгосп імені Горького реорганізовано

в КСП імені Горького. На підставі рішення зборів уповноважених членів

КСП імені Горького від 11 березня 2000 року (протокол № 2) КСП імені Горького реорганізовано у Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) імені Горького. Відповідно до рішення Господарського суду міста Херсона від 25 грудня 2005 року СТОВ імені Горького визнано банкрутом. Документи передані до трудового архіву.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (тут і надалі у редакції від 22 червня

1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95

«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 листа Верховного Суду України

від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08, при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95

«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», відповідно до пункту 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу (далі - СК), сільськогосподарського акціонерного товариства (далі - САТ), у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив з того, що позивач набула право на земельну частку (пай) після отримання

10 лютого 1993 року державного акта на право колективної власності на землю КСП імені Горького, членом якого вона є з 25 травня 1989 року.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилалась на те, що про порушення свого права на отримання земельної частки (паю) вона дізналась у 2018 році.

Вирішуючи питання щодо спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розпаювання земель КСП проводилось з 1993 року, тому позивач як колишній член КСП повинна була дізнатись про порушення свого правана земельну ділянку (пай) з часу видання державного акта на право колективної власності на землю. Однак позивач у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позовної давності, вважаючи зазначені позивачем причини його пропуску неповажними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Посилання заявника щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, є безпідставними, оскільки позивач не довела той факт, що вона

з 1993 року не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, з якими погоджується і Верховний Суд.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Канібором Сергієм Івановичем, залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук