№ 664/1206/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 липня 2022 року

м. Київ

справа № 664/1206/19

провадження № 61-6394св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Олешківська державна нотаріальна контора Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Сіденка С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Ігнатенко П. Я., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Козачелагерської сільської ради Олешківського району Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Олешківська державна нотаріальна контора Херсонської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 1999 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер у листопаді 2018 року.

За час проживання однією сім`єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони з ОСОБА_4 вважали себе чоловіком та дружиною, спільно проживали, піклувалися один про одного, вели спільне господарство на розміщених поряд земельних ділянках (вирощували овочі у теплицях, утримували птицю). За час спільного проживання вони набули у власність майно, а саме: житлові будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , автомобіль, трактор, човен, грошові вклади у фінансових установах, грошові кошти на рахунках у банківських установах, теплиці, побутову техніку, металобрухт для здійснення робіт, тощо, яке знаходилось на подвір`ях зазначених будинків.

З огляду на те, що на теперішній час підтвердити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та перебування у фактичних шлюбних відносинах у позасудовому порядку неможливо, оскільки чоловік помер, позивачка просила суд встановити факт її спільного проживання однією сім`єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 з 1999 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнати за нею право власності на 1/2 частини майна, яке зареєстроване за ОСОБА_4 , та набуте за час спільного проживання за спільні кошти.

Ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 07 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині поділу спільного майна подружжя залишені без розгляду на підставі заяви позивачки поданої нею до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 вересня 2019 року замінено первісного відповідача Козачелагерську сільську раду Олешківського району Херсонської області на належних відповідачів, спадкоємців за законом, дітей спадкодавця: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року встановлено факт спільного проживання однією сім`єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1999 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібрані у справі докази та показання свідків вказують на наявність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, з 1999 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року змінено в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю та перебували у фактичних шлюбних відносинах з 01 січня 2004 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка надала належні докази на підтвердження її вимог, проте суд першої інстанції не врахував, що нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який був чинним до 01 січня 2004 року, не передбачалось таке поняття, як «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу», а тому такий факт підлягає встановленню лише з 01 січня 2004 року з набранням чинності Сімейним кодексом України (далі - СК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу показанням свідків на стороні позивачки та не взяв до уваги показання свідків на стороні відповідачів, які спростовували проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки та ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний виклик та допит свідків. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка не проживала разом з ОСОБА_4 останні чотири роки до його смерті, а також, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема фотокартки, довіреність, видана на ім`я ОСОБА_1 , на підставі яких суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про задоволення позову, не вказують на наявність між сторонами відносин, які притаманні подружжю. Позивачка не надала доказів, що ОСОБА_6 є сином ОСОБА_7 . Факт реєстрації проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ознакою наявності фактичного шлюбу.

Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 07 грудня 2020 року у справі №295/14208/18-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15-ц; недослідження наявних у справі доказів, необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У липні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що у матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , після смерті якого Олешківською державною нотаріальною конторою Херсонської області заведено спадкову справу № 307/2018.

Із заявами про прийняття спадщини за законом звернулися діти спадкодавця: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також до нотаріальної контори із заявою від 10 травня 2019 року звернулася ОСОБА_1 , яка вважає себе спадкоємицею четвертої черги згідно зі статтею 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та повідомила нотаріуса про те, що звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя. Також ОСОБА_1 повідомила нотаріуса про те, що її малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є біологічним сином померлого ОСОБА_4 .

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , не видавалося.

Згідно зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 грудня 2005 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22 грудня 2005 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 , у якому він був зареєстрований з 15 березня 1996 року.

У зазначеному будинку, за цією ж адресою, з 09 липня 2002 року до 09 серпня 2006 року була зареєстрована ОСОБА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 грудня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 купили кожний у рівних частинах житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 .

З 09 серпня 2006 року і до теперішнього часу позивачка зареєстрована та проживає у будинку АДРЕСА_3 , 1/2 частини якого належить їй на праві власності.

Будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 розташовані поряд один з одним.

Допитані у суді першої інстанції свідки підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , ведення ними спільного господарства, наявність спільних дітей.

До матеріалів справи позивачка долучила фотографії, які підтверджують факт спільного відпочинку з ОСОБА_4 , спільну присутність на святкуваннях.

Відповідачка ОСОБА_3 не заперечує той факт, що позивачка до 2006 року проживала в будинку ОСОБА_4 , була зареєстрована за місцем проживання батька, а після придбання батьком будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частини якого була зареєстрована на позивачку, остання перейшла жити до цього будинку. На долучених до матеріалів справи світлинах не заперечує факту спільного відпочинку позивачки з дитиною та ОСОБА_4 . Проте вважає, що ця обставина та факт розпорядження позивачкою коштами ОСОБА_4 самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази у сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивачка довела, що у неї з ОСОБА_4 склалися усталені відносини, притаманні подружжю, а саме спільне проживання, введення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільний відпочинок, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання майна.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено, а тому дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 .

Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах: Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15; Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 07 грудня 2020 року у справі №295/14208/18-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15-ц.

У постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти; вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності; рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Згідно з постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц зазначено, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи заявниці щодо неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки вказані висновки та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається.

У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

У цій справі суди попередніх інстанцій надали оцінку показанням свідків та в сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, дійшли обґрунтованого висновку, що позивачка довела факт проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 17 листопада 2018 року.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про повторний виклик в судове засідання свідків.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний виклик свідків не заслуговують на увагу.

Так відповідні свідки були допитані судом першої інстанції, а тому необхідності їх повторного допиту в суді апеляційної інстанції не було.

Необґрунтованими є і аргументи заявниці про те, що у технічному записі показання свідків відображені лише частково, оскільки заявниця не скористалася правом на подання письмових зауважень щодо неповноти або неправильності відповідного запису (стаття 249 ЦПК України).

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про недослідження судами попередніх інстанцій доказів, оскільки вони по суті зводяться до непогодження з наданою судами оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року у незміненій частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик