Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 347/452/18

провадження № 61-19877св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Пилипенко І. О. та постанову Херсонського апеляційного суду

від 10 жовтня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат

Кушнеренко І. В., звернувся з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги мотивував тим, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу майна від 20 січня

2006 року.

У період з 16 лютого 2007 року по 18 травня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Сторони мають спільну дочку ОСОБА_4 , 2003 року народження.

Після розірвання шлюбу він переїхав жити в будинок своєї матері, відповідач та дочка залишилися проживати за місце реєстрації в будинку, розташованому по АДРЕСА_1 . Через деякий час ОСОБА_2 почала співмешкати у вказаному будинку із іншим чоловіком, унаслідок чого дочка ОСОБА_4 переїхала жити до нього.

Вказував, що створив нову сім`ю і має намір вселитись у свій будинок, однак спільне проживання у будинку разом із відповідачем, її співмешканцем та їх малолітнім сином ОСОБА_3 , 2017 року народження, який зареєстрований разом із матір`ю, неможливе. Спроби домовитись із відповідачем про добровільну зміну місця проживання виявились невдалими. Стверджував, що через проживання ОСОБА_2 та її нової сім`ї у спірному будинку, він позбавлений можливості користуватися своєю власністю.

Просив суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житлом в його будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 вселилася у спірний будинок фактично з моменту набуття позивачем права власності на нього в якості члена сім`ї та продовжує користуватися житловим будинком разом зі своєю малолітньою дитиною.

Посилаючись на положення статей 405-406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції вказав, що у разі виникнення спору між власником і членами його сім`ї право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом.

Тобто, право користування житлом власника у членів (колишніх членів) його сім`ї виникає лише за умови, що іншого житла, придатного для проживання, у них немає.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки житловий будинок на час розгляду справи є єдиним постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та її малолітньої дитини, а тому відповідач як колишній член сім`ї позивача - власника будинку зберігає право користування ним. Припинення сімейних відносин із власником будинку згідно статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування спірним будинком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходи з того, що житловий будинок на час розгляду справи є єдиним постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та її малолітньої дитини, а тому відповідач як колишній член сім`ї позивача - власника будинку зберігає право користування ним, а припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє її права користування спірним будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кушнеренко І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, ухвалити судове рішення, яким задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повністю досліджено обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Посилаючись на положення статті 406 ЦК України вказує, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Посилаючись на висновки, викладені в постановах Верховного Суду

від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (провадження

№ 61-4256св18), від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18) вказує, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, не пов`язані з ним спільним побутом і проживають у будинку, який належить йому на праві власності без достатніх правових підстав.

Крім того, після ухвалення судом першої інстанції рішення, йому стало відомо про існування у відповідача нерухомого майна, що перебуває у її власності. Дана інформація була долучена до матеріалів апеляційної скарги, однак суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінку цьому доказу, а лише зазначив, що посилання позивача на наявність у відповідача власного житла підтвердження не знайшло.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її із Чаплинського районного суду Херсонської області.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 січня 2006 року за договором купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованим державним нотаріусом Чаплинської державної нотаріальної контори 20 січня 2006 року, ОСОБА_1 придбав у власність житловий будинок, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

06 листопада 2017 року виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на замовлення ОСОБА_1

07 листопада 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний будинок.

Із копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 встановлено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , починаючи з 11 грудня 2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

16 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, на примирення не згодні.

Із Акту № 745 від 04 липня 2018 року «Про перевірку факту проживання в житловому приміщенні», складеного комісією селищної ради, встановлено, що в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_2 1981 року народження та ОСОБА_3 , 2017 року народження; зареєстровані, але фактично не проживають ОСОБА_1 , 1980 року народження та

ОСОБА_4 , 2003 року народження. Зі свідчень квартиронаймачів сусідніх будинків встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не проживають у будинку з 2014 року.

Із Акту № 971 від 05 вересня 2017 року «Про перевірку факту проживання в житловому приміщенні», складеного комісією селищної ради, встановлено, що в будинку, розташованому за адресою:

АДРЕСА_3 ОСОБА_4 , 2003 року народження не зареєстрована, але фактично проживає з 2015 року.

ОСОБА_4 , 2003 року народження у період 2015-2017 років навчалася в опорному закладі навчально-виховного комплексу «Чаплинська школа гімназія» Чаплинської селищної ради.

Із довідки, виданої класним керівником ОСОБА_4 , встановлено, що

ОСОБА_2 не бере участі у матеріальному забезпеченні доньки

ОСОБА_4 , 2003 року народження, не проявляє інтересу до її навчання та виховання.

Малолітній ОСОБА_3 у спірному будинку зареєстрований з моменту народження, тобто з 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви з яких виходив Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що житловий будинок, на час розгляду справи, є єдиним постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та її малолітньої дитини, а тому ОСОБА_2 як колишній член сім`ї позивача - власника будинку зберігає право користування ним, припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє її права користування спірним будинком.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що посилання позивача на те, що у відповідача ОСОБА_2 наявне у власності житло, свого підтвердження не знайшло.

Проте такі висновки апеляційного суду є передчасними та недостатньо обґрунтованими.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на положення статі 391

ЦК України та зазначав, що реєстрація його колишньої дружини

ОСОБА_2 та її малолітньої дитини у спірному будинку перешкоджає його вільному користуванню та розпорядженню своєю власністю.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до положень статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, в ОСОБА_2 як колишньої дружини власника будинку виникло право користування чужим майном (сервітут) відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, а тому припинення вказаного права здійснюється відповідно до вимог статей 405 406 ЦК України.

Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тому її право на користування чужим майном може бути припинено на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом.

Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, заявник вказував на те, що предметом позову є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, яке належить йому на праві власності, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Спростовуючи доводи відповідачів щодо їх прав на проживання у спірному будинку, як єдиному житлі, ОСОБА_1 надав суду апеляційної інстанції докази того, що ОСОБА_2 , станом на 31 грудня 2012 року, на праві приватної власності належав будинок, розташований у АДРЕСА_4 .

Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Однак суд апеляційної інстанції не перевірив доводи позивача та дійшов передчасного висновку, що спірний будинок, на час розгляду справи, є єдиним постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та її малолітнього сина.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-84 89 243 263 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, забезпечення відповідачів іншим житлом.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Крім того, вимогами частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що при розгляді судом спорів, зокрема, щодо визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Встановлено, що ухвалою Чаплинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2018 року до участі у розгляді залучено орган опіки та піклування.

Однак у порушення вимог, викладених у частині п`ятій статті 19 СК України суди попередніх інстанцій не витребували в органу опіки та піклування письмового висновку щодо розв`язання спору.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно оцінити надані сторонами докази, доводи та заперечення сторін щодо позовних вимог, витребувати в органу опіки та піклування письмовий висновок, передбачений частиною п`ятою статті 19 СК України, дати оцінку наявності або відсутності істотних обставин, які мають значення при припиненні сервітуту на вимогу власника будинку та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович