Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 668/14757/15-ц

провадження № 61-11620св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Реєстраційна служба Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Реєстраційна служба Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (перейменоване в Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», далі - АТ «Укрсоцбанк»), і з урахуванням уточнення позовних вимог просила припинити її право власності на 1/3 частки нежилого приміщення на АДРЕСА_1 та визнання права власності ОСОБА_3 на цю частку нерухомого майна.

Позов мотивний тим, що позивачу, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по ⅓ частці нежилого приміщення, площею 54,6 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1 .

Своєю власністю позивач не користується.

Напропозицію позивача сплатитивартість її частки погодилась ОСОБА_3 і заплатила їй аванс у розмірі 500,00 доларів США, однак пізніше відмовилась від свого наміру придбати частку та сплатити компенсацію у розмірі 7 500,00 доларів США.

Виділити в натурі належну позивачу частку нежилого приміщення технічно неможливо, користуватися цим приміщенням і здійснювати в ньому господарську діяльність вона не має можливості.

Уточнюючи позовні вимоги, позивач зазначила, що ОСОБА_3 виплатила позивачу компенсацію за частку у майні в сумі, еквівалентній 7 500,00 доларів США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 25 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02 лютого 2016 року, позов задоволено, припинено право ОСОБА_1 на 1/3 частки у праві власності на нежиле приміщення 1 поверху, площею 54,6 кв. м, яке розташоване в АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частки цього нежилого приміщення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 02 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не врахували норм матеріального права та стягнули компенсацію лише з одного з співвласників - ОСОБА_3 , визнавши за нею право власності на 1/3 частки нежилого майна, яке належало позивачу, тоді як існує ще один співвласник - ОСОБА_4 , яку до участі в розгляді справи як співвідповідача залучено не було, проте як співвласник майна повинна також виплачувати грошову компенсацію і, відповідно, має право на спірну частку цього майна.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2017 року клопотання позивача про залучення співвідповідача задоволено, залучено ОСОБА_4 до участі в справі як співвідповідача.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року позов задоволено частково, припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частки нежилого приміщення першого поверху площею 54,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частки зазначеного нежилого приміщення першого поверху площею 54,6 кв. м., розташованого на АДРЕСА_1 в рівних частках, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком експертного дослідження від 24 грудня 2015 року № 54/15, виходячи з конструктивних особливостей планування нежилого приміщення на АДРЕСА_1 відсутня технічна можливість для поділу його в натурі відповідно до ідеальних часток, приміщення обладнано і використовується як магазин промислових товарів, 10,73 кв. м із загальної площі облаштовано під допоміжними приміщеннями, .ринкова вартість будівлі складає 562 926,00 грн.

Відповідно до розписки позивача від 25 грудня 2015 року, вона отримала від відповідача ОСОБА_3 грошову компенсацію належної їй 1/3 частки нежилого приміщення.

Позивач ОСОБА_1 є людиною похилого віку, не має наміру використовувати спільне майно для здійснення підприємницької діяльності та як співвласник майна бажає позбутися належної їй частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної їй частки.

Доводи відповідача ОСОБА_4 щодо неналежного способу захисту порушеного права, обраного позивачем, позбавлені правового обґрунтування. Суд при вирішенні спору враховує інтереси обох сторін у справі, в якій заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на що порушене право позивача підлягає поновленню в обраний нею спосіб.

У зв`язку з неможливістю надання позивачці у володіння та користування 1/3 частки у праві власності на нежиле майно в натурі, яким користуються та володіють інші співвласники - відповідачі по справі, що ними не заперечується, вона має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості її часки.

Відповідно до частини третьої статті 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) співвласник має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідну матеріальну компенсацію, що має виплачуватися всіма співвласниками в рівних долях, оскільки грошова компенсація виплачена позивачці лише ОСОБА_3 , остання має право на відшкодування ОСОБА_4 частини сплачених нею коштів і не позбавлена можливості врегулювати дане питання в добровільному порядку або в судовому порядку.

З огляду на це, суд частково задовольняє позовні вимоги про припинення право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/3 частки нежилого приміщення першого поверху площею 54,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , та визнає за іншими співвласниками майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частки зазначеного нежилого приміщення першого поверху.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 рокуапеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року частково змінено, доповнено резолютивну частину рішення: «Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , правонаступника позивача ОСОБА_1 , вартість набутої частки у нежилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 93 821,00 грн», у решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач і відповідач ОСОБА_3 в ході розгляду справи заперечували проти набуття ОСОБА_4 права власності на частку майна без оплати її вартості. Це ж питання щодо оплати ОСОБА_4 за набуту частку у нерухомому майні є доводом апеляційних скарг і під час апеляційного розгляду скаржники пояснили, що визнання за ОСОБА_4 права власності без одночасної оплати компенсації є незаконним, вартість частки визначена експертним дослідженням, що є в матеріалах справи.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відсутність технічної можливості для поділу та виділу в натурі ідеальних часток нежилого приміщення на АДРЕСА_1 та в зв`язку з цим із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 про припинення її права власності на частку і визнанням права власності в рівних частках за співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на частку, що належала ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції враховуючи, що визнання права власності не є безоплатним і кореспондується із обов`язком оплатити його вартість при набутті, дійшов висновку про необхідність вирішити питання щодо стягнення грошової компенсації з набувача права власності ОСОБА_4 та стягнути на користь позивача 93 821,00 грн - вартість, визначену згідно з наявними у справі доказами.

Посилання скаржників на втручання суду в право власності та на те, що сплата компенсації співвласникові можлива лише за його згодою, не означає право позивача обирати кому переходить право власності на належне йому майно після припинення його права власності, оскільки в даному випадку має місце не відчуження майна з правом вільно ним розпоряджатись, а припинення права власності з переходом його до інших співвласників, зобов`язаних компенсувати вартість майна при набутті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності на частину нежилого приміщення. Також просила зупинити виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 вартість набутої у нежилому приміщенні частки в сумі 93 821,00 грн, не звернув уваги на те, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції встановлено протилежне - грошова компенсація виплачена позивачу лише ОСОБА_3 , остання має право на відшкодування частини сплачених нею коштів від ОСОБА_4 .

Отже, оскаржувані рішення містять суперечливе тлумачення обома інстанціями норм матеріального права, а саме: статей 358 364 ЦК України.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останнім права власності на все майно, регулюються статтею 364 ЦК України. Частина третя статті 358 ЦК України передбачає, що кожен із співвласників має право на надання йому в володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтями 21 24 41 Конституції України, статтями 319 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар (постанова Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15).

Нежиле майно передано ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку, тому іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки, що, внаслідок отримання такої згоди, свідчить про припинення відносно позивача основного зобов`язання з переходом його до нового власника. Така згода банка наявна щодо ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 .

Судами встановлено, що виділ частки позивача в натурі є неможливим. Вартість 1/3 частки у праві власності складає 187 642,00 грн.

На час подання позову та розгляду справи лише ОСОБА_3 використовувала нежиле приміщення шляхом передання його в оренду та несла обов`язки володільця через сплату комунальних платежів і виконання поточних ремонтів.

ОСОБА_4 не користується нежилим приміщенням.

ОСОБА_4 через представника подала заперечення від 18 січня 2017 року, відповідно до яких вона має бажання отримати частку позивача та сплатити грошову компенсацію, однак фактично з 08 липня 2015 року по даний час остання не вчинила жодних дій щодо сплати компенсації, що свідчить про її неспроможність сплатити компенсацію за спірну частку.

Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно з пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Андрій Руденко проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 35041/05, норми ЦК України відображають конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності. Вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна.

Тому суди обох інстанцій не мали права визначати за ОСОБА_4 право власності за відсутності доказів компенсації ОСОБА_4 вартості такої частки.

У разі припинення права на частку у зв`язку з отриманням компенсації право власності виникає у того співвласника, який її сплатив.

Норми права не передбачають сплату вартості частки одним із співвласників і виникнення права власності в інших співвласників з подальшим вирішенням питання стягнення одним співвласником з іншого вартості спірної частки.

ОСОБА_3 сплатила повністю ОСОБА_1 вартість спірної частки, при цьому апеляційний суд додатково стягнув з ОСОБА_4 на користь правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 вартість половини від 1/3 частки у розмірі 93 821,00 грн без вирішення питання про повернення решти коштів ОСОБА_3 .

Оскільки ОСОБА_3 сплатила грошову компенсацію вартості 1/3 частки ОСОБА_1 , то право власності ОСОБА_1 припинилося на частку в майні саме з переходом права власності до ОСОБА_3 .

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року в справі № 6-2811цс15 з приводу виділу частки у праві спільної часткової власності та внесення вартості частки у праві власності на майно на депозит суду.

Клопотання про зупинення виконання рішення мотивоване тим, що оскільки виконання рішення суду першої інстанції призведе до перереєстрації права власності з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 щодо половини її частки, а сплата за частку здійснена лише ОСОБА_3 , це позбавить останню права власності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

29 березня 2013 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом щодо майна спадкодавця ОСОБА_5 - нежилого приміщення першого поверху, площею 54,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 в рівних частках - по 1/3 частки спадкоємцям: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Право власності спадкоємців зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Зазначене нерухоме майно є об`єктом договору іпотеки, укладеного 07 вересня 2007 року між спадкодавцем ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк».

У ході розгляду справи представник ПАТ «Укрсоцбанк» не заперечував проти задоволення позову, оскільки зміна власника не порушує прав іпотекодержателя і не припиняє іпотечні зобов`язання.

Згідно з висновком експертного дослідження від 24 грудня 2015 року № 54/15, проведеного судовим експертом Ларченко Г . І., виходячи з конструктивних особливостей планування нежилого приміщення на АДРЕСА_1 відсутня технічна можливість для поділу його в натурі згідно з ідеальними частками. Приміщення обладнано і використовується як магазин промислових товарів, 10,73 кв. м із загальної площі облаштовано під допоміжними приміщеннями. Ринкова вартість будівлі складає 562 926, 00 грн.

Відповідно до розписки від 08 липня 2015 року ОСОБА_1 отримала від відповідача ОСОБА_3 500,00 доларів США в рахунок грошової компенсації належної їй 1/3 частки нежилого приміщення.

Згідно з розпискою від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримала від відповідача ОСОБА_3 в рахунок грошової компенсації належної їй 1/3 частки нежилого приміщення 7 500,00 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Клопотання про зупинення виконання рішення суду першої інстанції не містить належних обґрунтувань і доказів необхідності зупинення дії оскаржуваного судового рішення, та відповідно ОСОБА_3 не надано доказів наявності відкритого виконавчого провадження, вчинення позивачем або відповідачем ОСОБА_4 інших дій щодо виконання відповідного судового рішення, а тому відсутні підстави для зупинення виконання рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Згідно з частиною першою, другою статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Отже, стаття 365 ЦК України регулює випадки, коли позивач, співвласник майна, має на меті позбавлення права власності на частку майна інших співвласників, відповідачів у справі.

Випадки, коли співвласник майна має намір припинити права стосовно належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України.

При вирішенні справи необхідно враховувати загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду необхідно ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до позовних вимог, позивач просив припинити її права власності на 1/3 частки нежилого приміщення на АДРЕСА_1 та визнання права власності ОСОБА_3 на цю частку нерухомого майна.

Ухвалою від 21 лютого 2017 року Херсонський міський суд Херсонської області задовольнив заявлене у судовому засіданні клопотання про заміну процесуального статусу ОСОБА_4 з третьої особи на співвідповідача.

Уточненої позовної заяви з викладенням позовних вимог до ОСОБА_4 позивач до суду не подавав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частки нежилого приміщення на першому поверсі площею 54,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на частку у праві власності на нежиле приміщення, суди не надали належної оцінки змісту позовних вимог позивача, який просив припинити її право власності на 1/3 частки нежилого приміщення на АДРЕСА_1 та визнання права власності лише за ОСОБА_3 .

Крім того, суди не надали правової оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, а саме, тим, що ОСОБА_1 до звернення до суду досягнута домовленість з відповідачем ОСОБА_3 про оплатне передання останній частки у праві власності на нежиле приміщення на АДРЕСА_1 , а також підтверджено розписками факт отримання на виконання даної домовленості коштів у сумі 500,00 доларів США 08 липня 2015 року та 7500,00 доларів США 25 грудня 2015 року, а загалом - 8 000,00 доларів США.

У матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_3 від 25 грудня 2015 року про визнання позову в зв`язку з тим, що нею повністю сплачена сума, визначена за згодою з позивачем.

Судами встановлено, що нежиле приміщення на АДРЕСА_1 за договором іпотеки від 07 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк», є предметом іпотеки для забезпечення виконання зобов`язано за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 07 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк» на суму 35 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення 06 вересня 2015 року.

Відповідно до цього договору іпотекодержатель зобов`язався не відчужувати предмет іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Позивач не надав суду письмової згоди іпотекодержателя на відчуження предмету іпотеки. Разом з тим, представник ПАТ «Укрсоцбанк» не заперечував проти задоволення позову.

Згідно із статтею 362 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності. Уразі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

У письмових запереченнях на позовну заяву ОСОБА_4 зазначила про те, що вона має бажання отримати частку позивача та сплатити за неї кошти.

У статті 363 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зазначені обставини свідчать про відсутність спору між позивачем і ОСОБА_3 . Позивач не обґрунтував і не надав доказів наявності перешкод для того, щоб у визначеному законом порядку та з дотриманням законодавства про валюту платежу здійснити відчуження 1/3 частки в праві власності на нежитлове приміщення.

Статтею 1 ЦПК України у редакції, що була чинною на час подання позовної заяви, (далі - ЦПК України 2004 року) та статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства визначені справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи цю справу, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки правовідносинам сторін і фактичним підставам позову, а також наявності правових підстав для судового захисту та ефективності обраного позивачем способу такого захисту.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення їїосновних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року.

Отже, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позов про припинення права власності на 1/3 частки у праві власності на нерухоме майно за умови наявності бажання двох співвласників цього майна оплатно придбати зазначену частку у позивача та передання одним із співвідновідачів коштів в рахунок домовленості оплатного придбання цієї частки, не відповідаєзавданням судочинства та підставам здійснення права на судовий захист.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що обумовлюють скасування оскаржуваних судових рішень і постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд ухвалює нове рішення, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ОСОБА_3 , в розмірі 974,40 грн за подання касаційної скарги та судовий збір, сплачений ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги у розмірі 1968,00 грн і касаційної скарги у розмірі 2 147,40 грн, а загалом у розмірі 4 115,40 грн.

Керуючись статтями 141, 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення права власності на 1/3 частину нежилого приміщення на АДРЕСА_1 та визнання права власності ОСОБА_3 на цю частину нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 115,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 974,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов