Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 673/179/21

провадження № 61-3502 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2021 року у складі судді Дворніна О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 березня 1996 року вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . Також їй належить частина льоха та частина підвалу у вказаному багатоквартирному будинку. Відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинка та користується частиною господарських приміщень.

У вересні 2019 року відповідач склав у загальному коридорі підвального приміщення ящики з картоплею, внаслідок чого вона не може вільно відчиняти двері та безперешкодно користуватися цим приміщенням. На її зауваження відповідач не реагує та відмовляється звільнити прохід у підвалі.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом звільнення частини льоху по АДРЕСА_3 від ящиків.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами чинення перешкод відповідачем у користуванні нею підвальним приміщенням в будинку АДРЕСА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 673/179/21 із Деражнянського районного суду Хмельницької області.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили надані письмові докази, якими, на думку заявника, підтверджується факт порушення її прав та інтересів зі сторони ОСОБА_2 у виді створення їй перешкод у користуванні підвальним приміщенням (льохом), зокрема: письмові звернення до голови Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області та начальника Деражнянського відділення поліції Летичівського відділу поліції ГУ національної поліції в Хмельницькій області від 16 жовтня 2019 року щодо неправомірних дій відповідача; письмове звернення до ОСОБА_2 від 28 жовтня 2019 року про звільнення відвального приміщення; лист-відповідь селищного голови ОСОБА_3 від 24 жовтня 2019 року за № 906 на її звернення з приводу незаконного використання відповідачем підвального приміщення; акт обстеження стану житлового будинку від 15 грудня 2020 року; акт про результати розгляду її звернення від 22 вересня 2020 року; світлини прибудинкової території та підвального приміщення, в результаті чого дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 березня 1996 року ОСОБА_1 є власницею 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку.

Сторони користуються спільним підвальним приміщенням будинку.

Встановлено, що з письмового дозволу інших співвласників-сусідів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач також користується їхньою частиною підвального приміщення (а. с. 40, 41, 42).

Актом про результати розгляду звернення громадянки ОСОБА_1 від 22 вересня 2020 року, складеного представниками Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області, встановлено, що в коридорі загального користування приміщення льоху, розташованого в будинку АДРЕСА_3 , виявлено складену в ящиках картоплю, які знаходяться за погодженням сусіда ОСОБА_4 , двері в льох ОСОБА_1 відкриваються (а. с. 43).

Актом обстеження стану житлового будинку від 15 грудня 2020 року, складеного робочою групою у складі: селищного голови ОСОБА_6, заступника селищного голови ОСОБА_7, встановлено, що в будинку АДРЕСА_3 в проході підвалу спільного користування розміщено ящики з картоплею, які за словами ОСОБА_1 їй не належать, але знаходяться на її частині користування (а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року

№ 14-рп/2011 у справі № 1-22/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (2482-12) зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно частин першої-другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: «щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно спільного майна багатоквартирного будинку вимагає погодження всіх співвласників».

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина перша статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем її права щодо користування допоміжним приміщенням (підвальним приміщенням), яке є спільною сумісною власністю мешканців багатоквартирного житлового будинку, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач у справі не довела ті обставини, на які посилалася як на підставу своїх позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши належні та допустимі доказі, наявні в матеріалах справи, встановили, що ОСОБА_2 зі згоди інших співвласників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користується підвальним приміщенням, при цьому ОСОБА_1 має можливість вільно заходити до підвального приміщення та користуватись цим майном, що підтверджується актом про результати розгляду звернення ОСОБА_1 від 22 вересня 2020 року, складеного комісією Вовковинецької селищної ради Деражнянського району Хмельницької області.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що позивачем не доведено чинення їй перешкод у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку - підвальним приміщенням, оскільки суду не надано належних доказів, які б підтверджували вказане.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що про розгляд справи на 24 лютого 2022 року позивачка була повідомлена належним чином, із заявою про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не зверталась, тому суд розглянув справу за наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній сказі постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович