ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 674/1677/21

провадження № 61-3580св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» (далі - ТОВ «Енселко Агро», товариство) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є власницею земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,05 га, кадастровий номер 6821888400:03008:0076.

01 серпня 2012 року між позивачкою та ТОВ «Енселко Агро» було підписано договір оренди землі б/н щодо земельної ділянки, площею 2,05 га, кадастровий номер 6821888400:03008:0076, строком на 5 років. Відповідно до пункту 14.1 вказаний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Проте, 26 лютого 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби у Дунаєвецькому районі на підставі договору оренди землі б/н від 01 серпня 2012 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки, площею 2,0496 га, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, строком до 26 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право 4828715.

26 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро» було підписано додаткову угоду до договору оренду землі б/н від 01 серпня 2012 року, якою збільшено строк оренди до 26 лютого 2029 року.

Позивачка вказувала, що ТОВ «Енселко Агро» не виконало обов`язок щодо державної реєстрації договору оренди згідно з вимогами статті 210 Цивільного кодексу України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин, а тому такий договір є неукладеним, проведення державної реєстрації речового права оренди не може підмінити реєстрацію самого договору.

Оскільки додаткова угода від 22 червня 2015 року вносить зміни до договору оренди землі № б/н від 01 серпня 2021 року та є невід`ємною частиною спірного договору, а основний договір чинності не набрав, то не набрала чинності й додаткова угода.

У зв`язку з наведеним позивачка вважає, що належна їй на праві власності земельна ділянка знаходиться у володінні відповідача за відсутності вчиненого правочину.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0496 га, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, шляхом витребування її з незаконного володіння ТОВ «Енселко Агро» та скасувати державну реєстрацію іншого речового права ТОВ «Енселко Агро» щодо вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 липня 2022 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0496 га, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, шляхом витребування її з незаконного володіння ТОВ «Енселко Агро».

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Енселко Агро» щодо земельної ділянки площею 2,0496 га, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, що зареєстроване 26 лютого 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 4828715.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі спірного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.

Отже, оскільки ТОВ «Енселко Агро» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав, не набрала чинності додаткова угода, а товариство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Тому наявні підстави для скасування державної реєстрації права оренди відповідача та усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з незаконного володіння відповідача.

Додатковим рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2022 року стягнуто з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_1 15 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ТОВ «Енселко Агро» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Енселко Агро» задоволено.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 липня 2022 року та додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі договору оренди землі від 01 серпня 2012 року момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

При цьому сторони не розподілили обов`язок зареєструвати договір, відтак відповідні дії могли виконати як орендар, так і орендодавець ОСОБА_1 .

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року товариство об`єктивно не могло зареєструвати договір оренди землі.

Отже, державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV у редакції від 01 січня 2013 року) підлягало право оренди земельної ділянки.

Після скасування законодавчої вимоги про реєстрацію договору оренди та введення вимоги реєструвати право оренди орендар ТОВ «Енселко Агро» 26 лютого 2014 року відповідне право зареєстрував.

Апеляційний суд зауважив, що до пред`явлення позову сторони виконували досягнуті між ними домовленості, зафіксовані в договорі оренди землі та додатковій угоді до нього, зокрема, відповідач користувався земельною ділянкою та сплачував за неї позивачці орендну плату.

Між сторонами склалися довготривалі правовідносини щодо оренди земельної ділянки, при цьому позивачка після проведення державної реєстрації права оренди товариства того ж дня, 26 лютого 2014 року, за актом приймання-передачі земельної ділянки передала, а орендар ТОВ «Енселко Агро» прийняв в оренду земельну ділянку.

Крім цього, 22 червня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 01 серпня 2012 року, якою збільшено розмір орендної плати та продовжено строк дії договору оренди до 26 лютого 2029 року.

Вказані дії ОСОБА_1 як орендодавця (підписання договору оренди, передача ділянки в натурі, укладення додаткової угоди з орендарем, отримання орендної плати, відсутність протягом тривалого часу заперечень щодо користування орендарем земельною ділянкою) підтверджують фактичне визнання і виконання нею договору оренди.

При цьому суд дійшов висновку, що дії позивачки щодо пред`явлення позову про витребування земельної ділянки, твердження про неукладеність договору оренди з очевидністю суперечать її попередній поведінці, а отже є недобросовісними.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «Енселко Агро» не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі, у зв`язку із чим наявні підстави для витребування земельної ділянки на користь позивачки та скасування державної реєстрації права оренди, є помилковими.

Апеляційний суд зазначив, що у зв`язку з відмовою в позові відсутні й підстави для стягнення на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу, тому додаткове рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2022 року підлягає скасуванню.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувану постанову та залишщити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

22 квітня 2024 року ТОВ«Енселко Агро» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

05 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 2,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, розташованої на території Ставищанської сільської ради.

01 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро» укладено договір оренди землі № б/н, згідно з яким позивачка передала товариству в оренду зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, загальною площею 2,05 га.

Відповідно до пунктів 3.1, 14.1 договір укладено на 5 років, починаючи з дня набрання ним чинності; цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 9.4 договору орендар земельної ділянки зобов`язаний приступити до її використання в строки, встановлені договором, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Пунктами 4.1 та 4.2 визначено, що за користування земельною ділянкою сплачується орендна плата, шляхом видачі готівки через касу орендаря або в натуральній формі.

26 лютого 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Дунаєвецького районного управління юстиції Севастьяновою А. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11287594 від 28 лютого 2014 року, зареєстровано право оренди земельної ділянки, підстава - договір оренди землі № б/н від 01 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро». Строк дії: до 26 лютого 2019 року.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 26 лютого 2014 року орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ТОВ «Енселко Агро» прийняв в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 6821888400:03:008:0076, на підставі договору оренди землі № б/н від 01 серпня 2012 року.

Згідно з додатковою угодою від 22 червня 2015 року до договору оренди землі № б/н від 01 серпня 2012 року, викладено договір оренди землі у новій редакції, у тому числі, збільшено розмір орендної плати та продовжено строк дії договору оренди до 26 лютого 2029 року, починаючи з дня набрання чинності цим договором з моменту державної реєстрації права оренди.

Відповідні відомості щодо строку дії оренди до 26 лютого 2029 року на підставі додаткової угоди від 22 червня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього Кодексу).

Частиною першою статті 638 ЦК України (тут і надалі за текстом - у редакції, чинній на момент підписання договору оренди) передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до статі 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIVв редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди землі від 01 серпня 2012 року).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIVдоговір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (стаття 15 Закону № 161-XIV).

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Отже, чинність договору оренди та строк його дії є істотними для правильного вирішення справи обставинами, що обов`язково входять до предмета доказування.

За змістом статей 18, 20 Закону № 161-XIV укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що на підставі договору оренди землі № б/н від 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Енселко Агро» спірну земельну ділянку строком на 5 років.

Пунктом 14.1 передбачено, що цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, указані умови договору відповідають вимогам статті 18 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на момент його укладення.

Разом із цим, як вбачається зі змісту спірного договору оренди землі, сторони не розподілили між собою обов`язок зареєструвати договір, тому відповідні дії могли бути виконані як орендарем ТОВ «Енселко Агро», так і орендодавцем ОСОБА_1 .

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України

від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто вказаним Законом України передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01 січня 2013 року.

Таким чином, після 01 січня 2013 року ТОВ «Енселко Агро»не могло зареєструвати договір оренди землі, а тому, діючи з дотриманням вимог законодавчих змін, 26 лютого 2014 року зареєструвало інше речове право - право оренди земельної ділянки.

Відповідно до частин першої - другої статті 640 ЦК України якщо договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії.

З огляду на вказані приписи та на положення частини першої статті 638 ЦК України, у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Аналогічних висновків дійшла й Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), зазначивши, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venirecontra factumproprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non conceditvenire contrafactum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

У справі, що переглядається, у спірному договорі сторони погодили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у десятиденний термін із дня набрання чинності цим договором за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Між сторонами склалися довготривалі правовідносини щодо оренди земельної ділянки, при цьому позивачка після проведення державної реєстрації права оренди відповідача того ж дня, 26 лютого 2014 року, за актом приймання-передачі земельної ділянки передала, а орендар ТОВ «Енселко Агро» прийняв в оренду земельну ділянку.

Крім того, 22 червня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 01 серпня 2012 року, якою збільшено розмір орендної плати та продовжено строк дії договору оренди до 26 лютого 2029 року.

До пред`явлення позову сторони виконували досягнуті між ними домовленості, зафіксовані в договорі оренди землі та додатковій угоді до нього, зокрема, відповідач користувався земельною ділянкою та сплачував за неї позивачці орендну плату.

Таким чином, договір виконувався сторонами, що виключає можливість кваліфікувати такий правочин як неукладений чи такий, що не набув чинності.

При цьому ОСОБА_1 у строк до 01 січня 2013 року не була позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію спірного договору самостійно

з урахуванням того, що у договорі оренди сторони не розподілили свій обов`язок зареєструвати спірний правочин.

Очевидно, що дії позивачки, яка уклала 22 червня 2015 року додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 01 серпня 2012 року, а згодом пред`являє позов, в якому вважає вказаний договір оренди землі неукладеним, суперечать її попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанцій про те, що ТОВ «Енселко Агро» набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі, у зв`язку із чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення позивачу, є правильними.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації, оскільки така вимога є похідною.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 390/964/21, від 10 січня 2024 року у справі № 390/1516/20, від 13 березня 2024 року у справі № 385/360/22.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що у зв`язку з відмовою в позові, відсутні й підстави для стягнення на користь позивачки понесених витрати на правову допомогу, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про скасування додаткового рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2022 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов