Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 677/876/21

провадження № 61-3352св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2010 року по 2012 рік він перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, від якого вони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після припинення шлюбних відносин він з 2011 року по 2017 рік продовжував матеріально забезпечувати дитину та сплатив аліменти на загальну суму 19 200 грн.

В подальшому ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, які були стягнуті рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 квітня 2017 року у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На виконання цього судового рішення він систематично сплачував аліменти.

Оскільки у нього виникли сумніви щодо свого батьківства відносно дитини, він звернувся з відповідним позовом до суду. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2021 року відомості про нього як про батька ОСОБА_4 виключено з актового запису про її народження.

На думку позивача, відповідач свідомо надавала неправдиву інформацію щодо його батьківства відносно дитини та увесь час недобросовісно отримувала аліменти.

Посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 19 200 грн., які сплачені ним без достатньої правової підстави.

У червні 2021 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та на підставі статті 1212 ЦК України просив стягнути також 49 367, 05 грн, які він сплатив на користь відповідачки на виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Усього, з урахуванням добровільно сплачених коштів, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 68 567,05 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 08 вересня 2021 року в складі судді Кускової Т. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 2 415 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не є батьком дитини, тому сплачені на її утримання кошти набуті відповідачкою безпідставно. Враховуючи те, що саме ОСОБА_1 був записаний батьком дитини з її народження та не оспорював цього до 2017 року, відповідач є добросовісним набувачем аліментів до моменту визнання нею позову про оспорювання батьківства (07 квітня 2021 року).

Оскільки безпідставно набуті аліменти підлягають поверненню платнику лише у випадку недобросовісної поведінки набувача аліментів, а тому, з урахування періоду недобросовісної поведінки відповідача, підлягають поверненню як безпідставно набуті лише аліменти, сплачені за період з квітня по травень 2021 року у розмірі 2 415 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасовано рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 08 вересня 2021 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 68 567,05 грн.

Стягуючи з відповідачки аліменти, отримані нею з 2011 року на утримання дитини, апеляційний суд виходив з того, що їй як матері достовірно були відомі обставини зачаття дитини і вона була цілковито обізнана про те, що позивач не є батьком її дочки з часу її народження.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці обставини свідчать про недобросовісність відповідача як набувача аліментів упродовж усього часу отримання нею аліментів на утримання дитини від позивача, тому аліментні платежі, отримані відповідачкою на утримання дитини, підлягають поверненню платнику аліментів у повному обсязі у розмірі 68 567, 95 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 753/15556/15, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 1215 ЦК України та положень процесуального законодавства щодо доказування у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона отримувала від ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки добросовісно, оскільки не виключає можливого батьківства позивача щодо дитини, враховуючи що вони перебували у стосунках в момент її зачаття і саме позивач був записаний батьком дитини з її народження.

Будь-якого генетичного дослідження на предмет кровного споріднення позивача і дитини не проводилась ані у цій справі, ані у справі про встановлення батьківства.

З врахуванням презумпції добросовісності набувача грошових коштів тягар доказування недобросовісності покладається на платника відповідної суми. Вважає, що сам по собі факт визнання нею позову ОСОБА_1 про виключення запису про нього як батька дитини не підтверджує її недобросовісності щодо набуття аліментів на утримання дитини до квітня 2021 року.

Зазначає, що вона знаходиться у скрутному матеріальному становищі та утримує іншу малолітню дитину, а томуповернення аліментів, отриманих протягом десяти років на утримання дитини, негативно відобразиться на забезпеченні потреб дітей.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

У липні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 09 травня 2010 року до 09 березня 2012 року сторони перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_3 .

У період з листопада 2011 року по лютий 2017 року позивач добровільно сплатив відповідачці аліменти на утримання дочки у сумі 19 200 грн.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 квітня 2017 року (справа № 677/30/17) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання цього рішення 3 травня 2017 року Красилівський районний суду Хмельницької області видав виконавчий лист № 677/30/17 та 15 травня 2017 року Другий відділ відділу державної виконавчої служби у Хмельницькій області відкрив виконавче провадження № 53940133 .

В подальшому державним виконавцем виконавче провадження передано за місцем роботи боржника, де із заробітної плати ОСОБА_1 відраховано аліменти у розмірі 49 367, 05 грн.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2021 року (справа № 677/396/21) з актового запису № 187 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , виключено відомості про батька ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи № 677/396/21, у заяві про визнання позову від 07 квітня 2021 року ОСОБА_2 заявила, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком її дочки ОСОБА_3 . Остання була зачата до шлюбу із позивачем та її батьком є інший чоловік.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає не у повній мірі з таких підстав.

Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України (далі - СК України), у тому числі обов`язків щодо утримання дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у статті 180 СК України, за змістом якої батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У справі, що переглядається, встановлено, що у період з листопада 2011 року по лютий 2017 року позивач добровільно сплатив аліменти у сумі 19 200 грн відповідачці на утримання дитини ОСОБА_3 , а інші аліментні виплати у розмірі 49 367, 05 грн стягувалися з нього на виконання рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 квітня 2017 року у примусовому порядку.

Стягуючи з відповідача на користь позивача утримані з 2011 року аліменти, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виключення запису про батьківство ОСОБА_1 щодо дитини означає, що відпала правова підстава, на якій аліменти набуваються, і у платника аліментів виникло право вимагати повернення уже сплачених ним аліментів.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Встановивши, що аліментні виплати у розмірі 49 367, 05 грн позивач здійснив не добровільно, а в примусовому порядку в межах відкритого виконавчого провадження № 53940133 з примусового виконання судового рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 квітня 2017 року (справа № 677/30/17), що набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість повернення цих коштів платнику аліментів в порядку, визначеному статтею 1215 ЦК України.

Водночас, у випадку, якщо з підстав відсутності кровного спорідненості з дитиною ОСОБА_1 у порядку, передбаченому чинним цивільно-процесуальним законодавством, порушить питання про скасування судового рішення про стягнення з нього аліментів за нововиявленими обставинами, законом передбачені особливості повороту виконанням судового рішення у справах про стягнення аліментів (стаття 445 ЦПК України).

Крім того, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки сплачених позивачем добровільно аліментів розмірі 19 200 грн на утримання дитини, суд апеляційної інстанції не врахував такого.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.

Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

У справі, що є предметом перегляду, апеляційний суд, встановлюючи обставини недобросовісності ОСОБА_2 як набувача аліментів, узяв до уваги лише факт визнання останньою позову про оспорювання батьківства, не врахувавши усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.

У справі, що переглядається, аліментні кошти витрачались на утримання дитини за відсутності будь-якої несумлінності з боку останньої, зворотного позивачем не доведено. Враховуючи, що дитина не має біологічно встановленого батька, який має обов`язок її утримувати, а мати знаходиться у скрутному матеріальному становищі та утримує іншу малолітню дитину, повернення отриманих за тривалий час аліментів може зашкодити інтересам дитини та поставити під загрозу її право на належний рівень життя та гармонійний розвиток її особистості.

З іншого боку, позивач протягом десяти років знав, що в актовому записі про народження був записаний батьком дитини, виконував щодо неї батьківські обов`язки, тривалий час добровільно сплачував аліменти на її утримання та не оспорював своє батьківство.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 179 СК України саме малолітня дитина ОСОБА_3 є власником одержаних на її утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві, вимоги позивача про повернення добровільно сплачених на утримання дитини аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема і статті 1215 ЦК України.

За відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась її мати в інтересах дитини, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення їх з відповідача на користь позивача як безпідставно набутих.

Висновки за результатом розгляду справи

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи помилковість висновків суду про повернення як безпідставно набутих аліментів, сплачених позивачем, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у більшій мірі відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, на утримання якої позивачем і сплачувались вказані аліменти.

Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 1215 ЦК України та не врахував судову практику, посилання на яку містить касаційна скарга заявника, зокрема і висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 816 грн, ці кошти в силу положень статті 141 ЦПК України підлягають стягненню на її користь з позивача.

Керуючись статтями 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 08 вересня 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 1 816 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович