ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 681/1215/22

провадження № 61-4287св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2023 року, додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2023 року у складі судді Горгулько Н. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 2007 року вона користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,14 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з яких 0,0953 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, а 0,0400 га - для ведення особистого селянського господарства.

У 2007 році позивачка приватизувала частину земельної ділянки площею 0,0953 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У 2020 році вона вирішила приватизувати частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,04 га.

Рішенням 96 сесії І скликання Полонської міської об`єднаної територіальної громади від 14 серпня 2020 року позивачці надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

01 жовтня 2021 року вона домовилась з сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 щодо виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

02 грудня 2022 року вона отримала від ОСОБА_3 інформацію про відмову їй у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру у зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242, яка належить відповідачці ОСОБА_2 .

Позивачка вказує, що акт погодження зовнішніх меж земельних ділянок та передачі-приймання межових знаків вона, як власник суміжної ділянки, не підписувала. Вважає, що ОСОБА_2 виготовила технічну документацію з порушенням норм чинного законодавства

Посилаючись на викладені обставини, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242 ОСОБА_2 , площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом виключення з державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію зазначеної земельної ділянки та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02 січня 2023 року, реєстраційний номер 2678996568060, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 6823610100:02:005:1242.

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2023 року, з урахуванням додаткового рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242, а позивачка не довела порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

Судом неодноразово роз`яснювалося право на проведення експертизи для визначення місця розташування земельної ділянки та можливого перетину з іншою земельною ділянкою, однак позивачка таким правом не скористалась.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційними скаргами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2023 року та додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2023 року, додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2023 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

20 травня 2024 року Головнеуправління Держгеокадастру у Хмельницькій області в системі «Електронний суд» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року відзив Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.

10 червня 2024 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 404701, виданого на підставі рішення сесії Полонської міської ради № 7 від 06 грудня 2007 року, ОСОБА_1 (прізвище у шлюбі ОСОБА_4 ) є власником земельної ділянки площею 0,0953 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням 96-ї сесії І скликання Полонської міської ради № 3 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0400 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням № РВ-6303088362021 від 10 грудня 2021 року державного кадастрового реєстратора відділу у Коломацькому районі міжрайонного управління у Валківському та Коломацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ставничій Л. О. відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру у зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, перетин із земельною ділянкою з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242, площа співпадає на 58,4254%.

Відповідно до довідки КП Полонської міської ради Полонської об`єднаної територіальної громади «Бюро технічної інвентаризації» № 95 від 28 березня 2023 року за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 лютого 1995 року зареєстровано в «КП БТІ» 28 лютого 1995 року в книзі № 12, номер запису 1419, житловий будинок по АДРЕСА_2 .

З матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована по АДРЕСА_2 , вбачається, що 15 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про виготовлення технічної документації. Відомості про земельну ділянку кадастровий номер 6823610100:02:005:1242 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) внесені до Державного земельного кадастру за зверненням відповідачки, дата державної реєстрації земельної ділянки - 08 грудня 2021 року. Опис меж земельної ділянки: від А до Б - землі комунальної власності (вулиця), від Б до В - ОСОБА_5, від В до Г - ОСОБА_6 , від Г до Д - ОСОБА_2, від Д до Е - ОСОБА_7 , від Е до А - ОСОБА_8 .

Рішенням 38-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області від 14 грудня 2022 року № 6 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 6823610100:02:005:1242 за адресою АДРЕСА_2 . Право власності відповідачки на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 січня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, (провадження № 14-301цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).

Разом із тим, здійснюючи свої повноваження щодо розпорядження землею, орган державної влади чи місцевого самоврядування на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування зобов`язаній діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси учасників цих правовідносин, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), згідно з якими неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням 96-ї сесії І скликання Полонської міської ради № 3 від 14 серпня 2020 року позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0400 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачка протягом тривалого часу такий проект не виготовляла, до сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 з цим питанням звернулася лише 01 жовтня 2021 року (про що сама зазначає у позовній заяві).

Натомість, відповідчака ОСОБА_2 , виявивши бажання отримати у власність земельну ділянку комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 15 червня 2021 року звернулася із заявою про виготовлення технічної документації. На підставі проекту землеустрою відповідачки була сформована відповідна ділянка, за її зверненням відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242 за адресою: АДРЕСА_2 08 грудня 2021 року внесені до Державного земельного кадастру, а рішенням сесії Полонської міської ради від 14 грудня 2022 року № 6 ОСОБА_2 передано вказану земельну ділянку у приватну власність.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Отже, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки.

Такі висновки Верховний Суд сформулював у постановах від 27 березня 2024 року у справі № 695/1038/22 (провадження № 61-8921св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23) та від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, від 18 вересня 2024 року у справі № 442/1199/22.

Ураховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823610100:02:005:1242 сформована на підставі проекту землеустрою, виготовленого за замовленням саме ОСОБА_2 , установивши, що позивачка не надала доказів на підтвердження порушення її прав внаслідок державної реєстрації зазначеної земельної ділянки і вчинення запису про державну реєстрацію права власності відповідачки на цю ділянку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи позивачці неодноразово роз`яснювалося її право на проведення експертизи для з`ясування певних обставин справи, однак остання таким правом не скористалась.

Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_1 на те, що акт погодження зовнішніх меж земельних ділянок та передачі-приймання межових знаків вона, як власник суміжної ділянки, не підписувала є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема, даними технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2 , з яких вбачається, що позивачка не є суміжним власником або користувачем.

Разом із цим, необхідно зазначити, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови уповноваженим органом у затвердженні технічної документації, за умови правомірності дій кожного із землекористувачів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19, постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 404/3048/18, провадження № 61-19228св19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а, провадження № К/9901/58873/18.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2023 року, додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов