ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 683/102/18
провадження № 51- 946 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
а також в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду
від 15 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240000000185, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Хутори Старокостянтинівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 12 червня 2019 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 5 липня 2019 року виправлено описки у вироку Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2019 року та зазначено, що правильним слід вважати дату події - скоєння обвинуваченим ОСОБА_9 кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК, як 16 серпня 2017 року.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 16 серпня 2017 року близько 14 години 45 хвилин, керуючи пасажирським автобусом марки
«БАЗ-А081.11», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснював перевезення пасажирів по маршруту № 1: «Залізничний вокзал м. Старокостянтинів - с. Новики»та, рухаючись у м. Старокостянтинові по вул. Миру в напрямку до вул. І. Франка, у порушення вимог п.п. 2.3. б), 10.1, 10.4, 16.13 Правил дорожнього руху перед зміною напрямку руху допустив неуважність при керуванні транспортним засобом і не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та при проїзді нерегульованого перехрестя вулиць Миру і Чайковського виконав поворот ліворуч на другорядну вулицю Чайковського, при цьому не дав дорогу та допустив зіткнення із зустрічним транспортним засобом, який рухався по головній дорозі, а саме мотоциклом КМЗ «Дніпро-11», без номерних знаків, під керуванням ОСОБА_10 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці, а водій мотоцикла ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
- захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на відсутність належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Вважає, що вирок не відповідає вимогам ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). При цьому зазначає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, а тому згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК підлягав поверненню прокурору зі стадії підготовчого провадження, що залишилось поза увагою судів. Вважає, що у формулюванні обвинувачення, висунутого ОСОБА_9 , не розкрито точного змісту тих пунктів Правил дорожнього руху, порушення яких інкримінувалось останньому. Вказує, що ОСОБА_9 було визнано винуватим за неконкретним та суперечливим обвинуваченням, чим було порушено його право на захист та право на справедливий судовий розгляд. Зокрема, вважає недопустимими доказами висновки судово-медичної експертизи № 57 від 25 вересня 2017 року та додаткової судово-медичної експертизи № 2 від 8 листопада 2017 року трупа ОСОБА_11 . Обґрунтовує тим, що при оформленні кінцевих підсумків цих експертиз було використано дані висновку судово-гістологічної експертизи № 1354 від 20 вересня 2017 року, який визнано судом апеляційної інстанції недопустимим доказом. На думку захисника, висновок експерта № 392 А
від 27 вересня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки автобус марки
«БАЗ-А081.11» і мотоцикл КМЗ «Дніпро-11» експертом оглядались без відповідної ухвали слідчого судді або суду. Вказує, що висновки додаткових судово-медичних експертиз № 2 від 8 листопада 2017 року та № 1133 від 29 жовтня 2017 року не підтверджують обвинувачення, яке було визнано судом доведеним в частині того, хто перебував за кермом мотоцикла під час ДТП. Зазначає, що розгляд справи судом першої інстанції було проведено за участю прокурора ОСОБА_12 , якого відповідно до постанови про призначення групи прокурорів від 16 серпня 2017 року не було уповноважено підтримувати державне обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 . На думку захисника, всупереч вимогам ст. 23 КПК апеляційний суд не допитав свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , дав іншу оцінку їх показанням, ніж суд першої інстанції. Крім того вказує, що в ухвалі апеляційного суду показання потерпілого ОСОБА_10 викладені неповно та вибірково. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 404 419 КПК.
- представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_9 та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Вважає, що призначене покарання ОСОБА_9 не відповідає тяжкості злочину та його особі. Вказує, що ОСОБА_9 , порушуючи правила дорожнього руху, наражав на небезпеку життя та здоров`я пасажирів автобуса. Крім того, зазначає, що позитивні характеристики з місця роботи ОСОБА_9 мають лише формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і тяжкості правопорушення, вчиненого ним. Також вказує, що ОСОБА_9 не розкаявся у вчиненому і не попросив вибачення у потерпілої ОСОБА_7 , яка втратила єдиного сина, завданої шкоди не відшкодував.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та заперечував щодо задоволення касаційної скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 .
Потерпіла ОСОБА_7 підтримала касаційну скаргу свого представника та заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 .
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас із матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_10 , котрий зазначав про те, що він разом з ОСОБА_11 їхали мотоциклом КМЗ «Дніпро-11» по вул. Миру в напрямку центру в м. Старокостянтинові. Перед нерегульованим перехрестям вул. Миру та вул. Чайковського маршрутний автобус їх не пропустив, повернув ліворуч внаслідок чого їх мотоцикл вдарився у праву задню частину автобуса. В результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_11 , який керував мотоциклом, загинув на місці ДТП.
Суд також послався на показання потерпілої ОСОБА_7 про те, що від сусідів вона дізналась про загибель сина - ОСОБА_11 і вважає, що за кермом мотоцикла був ОСОБА_10 ; показання свідка ОСОБА_16 , котра працювала кондуктором автобуса «БАЗ-А081.11» та пояснила, що на повороті з вул. Миру на вул. Чайковського в м. Старокостянтинові, перед пішохідним переходом, в праву задню частину автобуса вдарився мотоцикл. Коли вона вийшла з автобуса, то побачила одного чоловіка, який уже був мертвий, а другий сидів на землі.
Разом з тим, у вироку судом наведено й показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , згідно з якими вони як медики виїжджали на місце ДТП 16 серпня 2017 року та виявили одного потерпілого, який був мертвим, а другий, як зараз відомо - ОСОБА_17 , мав тілесні ушкодження, характерні для ДТП, і йому було надано необхідну медичну допомогу.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , котрі пояснили, що перед дорожньо-транспортною пригодою вони бачили ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які їхали на мотоциклі.
У вироку судом зазначено також і показання свідка ОСОБА_13 про те, що їй зателефонував чоловік - ОСОБА_9 та повідомив, що скоїв дорожньо-транспортну пригоду.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку дані протоколу огляду місця події ДТП, схеми та фототаблиць до нього, з яких убачається, що місцем дорожньо-транспортної пригоди є нерегульоване перехрестя головної вулиці Миру та другорядної вулиці Чайковського в м. Старокостянтинові. На місці пригоди виявлено автобус «БАЗ-А081.11», державний номерний знак НОМЕР_1 , з пошкодженнями правої задньої частини кузову та мотоцикла КМЗ «Дніпро-11», без державних номерних знаків, з пошкодженням передньої частини, характерними для ДТП.
Суд дослідив й послався на дані висновків судово-медичної експертизи № 57
від 25 вересня 2017 року та додаткової судово-медичної експертизи № 2
від 8 листопада 2017 року, в яких зазначено, що під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_11 виявлено тяжкі тілесні ушкодження та встановлено, що смерть потерпілого настала в результаті внутрішньо-черепної травми у вигляді перелому склепіння та основи черепа; висновку токсикологічної експертизи № 1604 від 29 серпня 2017 року про те, що у крові ОСОБА_9 наявність етилового спирту не виявлено; висновку судово-токсикологічної експертизи № 1678 від 4 вересня 2017 року, відповідно до якого у крові з трупа ОСОБА_11 наявність етилового спирту не виявлено; висновку судово-медичної експертизи № 1133 від 29 жовтня 2017 року, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я та могли виникнути під час ДТП при зіткненні з автобусом, де потерпілий міг знаходитись у якості пасажира мотоцикла.
Крім того, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_9 у вироку обґрунтовано послався на дані висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 401А від 13 листопада 2017 року, згідно з яким при заданих обставинах пригоди та вихідних даних з технічної точки зору причиною виникнення цієї ДТП є дії водія автобуса «БАЗ-А081.11» ОСОБА_9 , пов`язані із зміною напрямку руху керованого ним транспортного засобу та створенням водієві мотоцикла КМЗ «Дніпро-11» ОСОБА_11 небезпеки для руху, за таких обставин останній, виконуючи вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху, був позбавлений технічної можливості уникнути зіткнення; висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 402А від 27 вересня 2017 року про те, що ознак, які б свідчили про непрацездатність гальмівної системи мотоцикла КМЗ «Дніпро-11» до моменту ДТП, не встановлено.
До того ж, як убачається зі змісту вироку, суд посилався й на дані висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 392А від 27 вересня 2017 року, згідно з яким відповідно до слідової інформації, що зафіксована під час огляду місця події, зіткнення між автобусом «БАЗ-А081.11» та мотоциклом КМЗ
«Дніпро-11» могло відбутись у районі локалізації та концентрації осипу їх дрібних уламків і частин, в тому числі скла, перед початком розташування подряпин дорожнього покриття, що ведуть до кінцевого розташування мотоцикла
«Дніпро-11». У момент первинного контакту мотоцикл правою ручкою руля міг контактувати з правою задньою бічною частиною автобуса в районі розташування ущільнювача передньої стійки дверного пройому задніх дверей автобуса. Відповідно до слідової інформації, залишеної після ДТП, показання водія автобуса - ОСОБА_9 про те, що, зіткнення мотоцикла і керованого ним автобуса відбулось у місці кінцевого розташування автобуса, не можуть вважатися технічно спроможними, тобто такими, що відповідають фактичним обставинам події.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_9 зазначеного кримінального правопорушення
та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 374 КПК
та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При цьому неспроможними є доводи касаційної скарги захисника щодо необґрунтованого призначення судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2
Вказані доводи були належно перевірені судом апеляційної інстанцій
і з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнані неспроможними.
Що стосується доводів захисника про те, що у підготовчому судовому суд не перевірив відповідність фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення, викладених в обвинувальному акті, дійсним обставинам справи, то вони є безпідставними, оскільки згідно зі ст. 315 КПК ці питання не входять до переліку питань, які суд має вирішувати у підготовчому судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що обвинувачення у вироку викладено не конкретно і в зв`язку з цим порушено право ОСОБА_9 на захист і його право на справедливий суд.
Також необґрунтованими є й доводи захисника про визнання недопустимими доказами висновків судово-медичної експертизи № 57 від 25 вересня 2017 року та додаткової судово-медичної експертизи № 2 від 8 листопада 2017 року.
Так, захисник стверджує, що у вказаних висновках судово-медичної експертиз наявне посилання на відомості із висновку судово-гістологічної експертизи № 1354 від 20 вересня 2017 року, який судом апеляційної інстанції було визнано недопустимим доказом.
Дійсно, під час апеляційного розгляду висновок судово-гістологічної експертизи № 1354 від 20 вересня 2017 року було визнано недопустимим доказом у зв`язку з тим, що він був отриманий з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Разом з тим, апеляційним судом з наведенням відповідних мотивів також зроблено висновок, що визнання зазначеної експертизи недопустимим доказом жодним чином не вплинуло на допустимість висновків судово-медичної експертизи № 57 від 25 вересня 2017 року та додаткової судово-медичної експертизи № 2 від 8 листопада 2017 року щодо причин смерті ОСОБА_11 .
При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що висновки судово-гістологічної експертизи є лише даними додаткових методів дослідження і не вплинули на законність вищевказаних експертиз щодо причин смерті ОСОБА_11 та механізму отримання тілесних ушкоджень.
Неспроможними є й доводи захисника щодо недопустимості як доказу висновку експерта № 392 А від 27 вересня 2017 року, з огляду на те, що експертом були оглянуті автобус марки «БАЗ-А081.11» та мотоцикл КМЗ «Дніпро-11» без відповідної ухвали слідчого судді або суду.
Судом апеляційної інстанції вказані доводи були належно перевірені. При цьому апеляційний суд послався на те, що згідно з висновком судової транспортно-трасологічної експертизи № 392 А від 27 вересня 2017 року, експертом ОСОБА_20 проводився лише візуальний огляд пошкоджень автобуса марки «БАЗ-А081.11» та мотоцикла КМЗ «Дніпро-11», які знаходилися на території Старокостянтинівського відділу поліції.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що наведений висновок не містить жодних вказівок про здійснення проникнення до автомобіля чи вилучення з нього будь-яких речей, а відтак такий огляд транспортних засобів не потребує попередньої або подальшої легалізації слідчим суддею.
Необґрунтованими є й доводи сторони захисту про те, що висновки додаткових судово-медичних експертиз № 2 від 8 листопада 2017 року та № 1133
від 29 жовтня 2017 року не підтверджують те обвинувачення, яке було визнано судом доведеним щодо місця розташування ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на мотоциклі під час ДТП.
Зазначені доводи також були перевірені судом апеляційної інстанції та не знайшли підтвердження. При цьому апеляційний суд також вказав, що місце перебування ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на мотоциклі жодним чином не вплинуло на причини отримання ними тілесних ушкоджень та висновки суду про порушення ОСОБА_9 Правил дорожнього руху.
Також колегія суддів вважає неспроможними й доводи захисту про розгляд справи судом першої інстанції за участю прокурора ОСОБА_12 , котрого не було уповноважено підтримувати державне обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 .
Згідно з аудіозаписом судового засідання від 3 грудня 2018 року у судовому засіданні дійсно був присутній прокурор ОСОБА_12 , котрий відповідно до постанови про призначення групи прокурорів від 16 серпня 2017 року не входив до такої групи. Однак розгляд справи у той день не відбувся, оскільки судове засідання було відкладено за клопотанням сторони захисту.
Всі інші судові засідання, під час яких проводився розгляд справи по суті, проведено за участі уповноваженого прокурора ОСОБА_21 , який відповідно до постанови про призначення групи прокурорів від 16 серпня 2017 року є старшим групи.
У касаційній скарзі захисник також вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 23 КПК, посилаючись на те, що під час апеляційного розгляду не було допитано свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , але дано їх показанням іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.
Втім, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, судом апеляційної інстанції не надавалось іншої оцінки показанням вказаних свідків, а тому й не було порушено вимог засади безпосередності дослідження доказів.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися й з доводами касаційної скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У цій частині представником потерпілої порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні
ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча
й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким,дані про його особу, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, думку потерпілої ОСОБА_7 , котра просила призначити йому найсуворіше покарання, пов`язане лише з реальним позбавленням волі, думку потерпілого ОСОБА_10 , який при призначенні покарання покладався на розсуд суду, обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Водночас судом було враховано й факт грубого порушення ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху, наслідком яких є заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 та заподіяння потерпілому ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, відсутність будь-яких мотивів для допущення таких неправомірних дій.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи представника потерпілої про безпідставне визнання обставиною, що пом`якшує покарання, щирого каяття, дійшов обґрунтованого висновку про помилковість визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує обвинуваченому покарання.
Разом з тим, апеляційним судом зазначено, що вказане не вплинуло на правильність виду та розміру призначеного ОСОБА_9 покарання, яке місцевий суд обрав у межах санкції статті у виді реального його відбуття.
З таким висновком погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.
Призначене ОСОБА_9 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому стверджувати, що це покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим, підстав немає.
У своїй ухвалі суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 419 КПК перевірив всі доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , надавши на них вичерпні відповіді,а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
А тому касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 12 червня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду
від 15 березня 2022 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3