ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 683/1416/19

провадження № 61-57св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач Військова частина НОМЕР_1 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 року, ухвалене ускладі судді Сагайдак І.М., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 5 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ярмолюка О.І., ОСОБА_5 , Янчук Т.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького, про виселення зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира Військової частини НОМЕР_1 .

5 січня 2006 року йому та членам його сім`ї надано службову квартиру АДРЕСА_1 .

У 2018 році ОСОБА_1 переведено на нове місце служби, розташоване віншому населеному пункті, та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Вказала, що відповідачі забезпечені постійним житлом у місті Луцьку та зобов`язані звільнити займане ними службове приміщення.

Тому просила суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30вересня 2019 рокувідмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 більше десяти років і незабезпечення його житлом за новим місцем служби.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги про виселення відповідачів із службової квартири без надання іншого жилого приміщення є безпідставними ітакими, що порушують право відповідачів на житло.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 5 грудня 2019 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30вересня 2019року без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

26 грудня 2019 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду зкасаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 рокута постанову Хмельницького апеляційного суду від 5 грудня 2019 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням по службі та переїздом до іншого населеного пункту, тому він і члени його сім`ї зобов`язані звільнити займане ними службове приміщення.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам і правильно застосовано норми матеріального права, тому судові рішення є законними іобґрунтованими.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 2 лютого 2005 року до 2 лютого 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем служби.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 26 січня 2006 року №35 затверджено рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 5 січня 2006 року №57 про надання ОСОБА_1 на склад сім`ї з чотирьох осіб службового житла квартири АДРЕСА_1 без зняття зквартирного обліку.

На підставі ордера на жиле приміщення від 7 лютого 2006 року №356 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселилися увказану квартиру.

Наказом начальника Генерального штабу від 2 лютого 2018 року №49 ОСОБА_1 переведено на нове місце служби до Військової частини НОМЕР_2 умісті Вінниці.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2018 року №62 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

З 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 проходить військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 та Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Коваленка М.М. не забезпечено постійним житлом.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані ірозгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються впорядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла ікореспонденції.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Житлового кодексу (далі ЖК) Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 121 ЖК Української РСР визначено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (пункт 2 частини першої статті 125 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, умежах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року №1081 (далі Порядок), військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні (пункт 14 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Розглядаючи справи щодо виселення осіб зі службових житлових приміщень, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установлених обставин та на підставі вимог закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення узв`язку із переміщенням по службі, пов`язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Вказаним спростовуються доводи заявника про те, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї зобов`язані звільнити займане ними службове житлове приміщення узв`язку з переміщенням його по службі та переїздом до іншого населеного пункту.

Суди попередніх інстанцій, установивши, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 понад десять років, перебуває на квартирному обліку і за новим місцем служби не забезпечений постійним житлом, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2009 року у «Zehentner v. Austria», заява №20082/02).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає воцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав ісвобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 2007 року у справі «Stankova v.Slovakia», заява №7205/02).

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення Європейського суду з прав людини від 5 січня 2000 року у справі «Beyeler v Italy», заява №33202/96).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 14 грудня 2017 року у справі «Dakus v. Ukraine», заява №19957/07, від 2 березня 2011 року «Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява №30856/03, від 17 травня 2018 року «Sadovyak v. Ukraine», заява №17365/14.

Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц та постанову Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №463/251/16-ц відхиляються касаційним судом, оскільки вказані судові рішення ухвалено за інших установлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки усвітлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті411ЦПКУкраїни судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального іпроцесуального права, що відповідно до частини третьої статті401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги,статтями401,416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30вересня 2019 рокута постанову Хмельницького апеляційного суду від 5 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною іоскарженню не підлягає.

Судді: С.О. Карпенко

В.М. Ігнатенко

В.А. Стрільчук